Інфляція вища за ціль: ігнорувати не треба реагувати

2 грудня 2021, 14:11

Інфляція в Україні дещо сповільнилися, але все ж знаходиться у діапазоні 10−11%. Наскільки це критично?

Співавтор: Альона Закутняя, головна економістка Відділу стратегії та формулювання монетарної політики НБУ.

Якщо про критичність поточної інфляції запитати економістів, то можна почути абсолютно протилежні думки. Одні таку інфляцію вважатимуть цілком нормальною платою за стимулювання економіки, що не несе вагомих деструктивних ефектів. Інші, навпаки, назвуть її «галопуючою», яка негативно позначається на економіці.

Відео дня

Інфляція — абсолютне зло?

Алан Грінспен, сьомий голова ФРС, ще у 1994 році сформулював такий критерій оптимальності інфляції - це коли "…домогосподарства та підприємства при ухваленні рішень можуть не брати до уваги очікувану зміну середнього рівня цін". Іншими словами — це ситуація, за якої ціни зростають настільки незначно, що пересічні громадяни та підприємства особливо не замислюються над питанням інфляції при ухваленні рішень про отримання кредиту, вкладання коштів у бізнес, здійснення покупок чи заощаджень тощо.

Зниження цін, тобто дефляція, зазвичай демотивує підприємців розпочинати й розширювати бізнес, а населення не поспішає нарощувати споживання, зокрема товарів тривалого використання, які дешевшають. Зростання боргового навантаження на позичальників запускає дефляційну спіраль та пригнічує кредитування, споживання та інвестиції, а відповідно — економічне зростання.

Натомість невисока інфляція нівелює дефляційні втрати для економіки. Вона також дозволяє запобігти досягненню нульової межі ключових ставок, тож у центральних банків залишається більше можливостей впливати на економічні процеси проведенням монетарної політики.

Зважаючи на таку логіку й встановлюються інфляційні цілі. Усі центробанки-таргетери мають інфляційну ціль вищу нуля. Вважається, що для країн із розвиненими економіками оптимальний рівень інфляції - близько 2%, а для країн з економіками, що розвиваються, трохи вищий — 3−5%. Останні історично мають меншу тривалість застосування інфляційного таргетування й одночасно вищу та волатильну інфляцію (детальніше у вставці 2 Інфляційного звіту за квітень 2021 року), залишаються більш схильними до непередбачуваних потрясінь, зокрема через слабкість інституцій та низький рівень розвитку економік (детальніше у вставці 5 Інфляційного звіту за липень 2021 року).

Ціль НБУ — 5% з допустимим відхиленням +/-1 в.п. — одна з найвищих серед країн-таргетерів.

Не всі інфляції однаково корисні

В умовах прискорення інфляції за достатньо стриманого відновлення економіки, актуальнішим стає визначення не стільки оптимального, скільки критичного рівня зростання цін, перевищення якого спричиняє цілий каскад негативних процесів, які в подальшому обмежать економічне зростання.

1. Висока інфляція провокує ще вищу інфляцію. З посиленням інфляції економічні суб'єкти починають дедалі більше зважати на очікувану інфляцію, ухвалюючи споживчі та інвестиційні рішення. Домогосподарства зазвичай починають менше заощаджувати, більше витрачати та вимагають вищих заробітних плат для компенсації зростання цін. Банки закладають більшу інфляційну премію у ставки за кредитами. Виробники, які очікують підвищення заробітних плат, вартості обслуговування кредитів, зростання цін на сировину та обладнання також можуть підвищити ціни на свою продукцію, щоб компенсувати майбутні збитки. Як результат, інфляція посилюється та поступово починає стійко підживлювати сама себе. Це так звана інфляційна спіраль, яка за певного рівня перетворюється в нерегульоване нелінійне зростання цін.

2. Висока інфляція — волатильна інфляція. Світовий досвід свідчить, що чим вища інфляція, тим суттєвіші її коливання. Немає жодної успішної країни, яка мала би високу і водночас стабільну інфляцію.

3. У середовищі з високою та волатильною інфляцією не може бути дешевих та доступних кредитів. Вкладники неохоче заощаджують, якщо ставка за депозитами не відшкодовує їм втрати через інфляцію. А через зменшення заощаджень знижується ресурсний потенціал банків для кредитування економіки. За таких умов банки зазвичай починають конкурувати за вкладників підвищенням депозитних ставок. Висока вартість ресурсів закладається у процентні ставки за кредитами. Крім того, банки не бажають позичати кошти, скажімо, під 5% чи 9% річних, якщо очікувана інфляція становитиме 12%, а тому закладають очікувану високу інфляцію у процентні ставки за кредитами.

4. Зростання інфляції та її волатильність знижують привабливість інвестиційних проєктів. Інвестори завжди враховують невизначеність та оцінюють знецінення вкладень під впливом інфляції. Зменшення (а ще гірше — відтік) інвестицій призводить до зменшення виробництва та зацікавленості у його результатах та може мати наслідком формування дефіциту товарів.

5. Через вищу інфляцію, ніж у країнах — торговельних партнерах, зростає реальний обмінний курс, а отже — зменшується цінова конкурентоспроможність економіки. Якщо простіше — ціни товарів українського виробництва стають менш привабливими відносно цін конкурентів з інших країн.

6. Зниження довіри до національної валюти стимулює населення заощаджувати в іноземній валюті. Перший і очевидний наслідок — девальвація національної валюти. Згодом це призведе до подальшого розгортання інфляційних процесів, зростання рівня доларизації економіки, а відповідно — зниження здатності центрального банку контролювати інфляцію.

7. Інфляція поглиблює нерівність та посилює соціальну нестабільність, а отже — підриває рівень довіри населення до влади.

Саме тому на довготривале прискорення інфляції у світі починають реагувати не лише центробанкіри, але й політики, які усвідомлюють, що незадоволення виборців швидким здорожчанням товарів та послуг посилюється.

Наприклад, у вересні 2021 року центральний банк Польщі неочікувано підвищив ключову ставку до 0,5% з 0,1% вперше за останні 9 років. Підвищення відбулося й під час наступного засідання в листопаді - на 75 б. п., до 1,25%. Воно знову перевищило ринкові очікування та є рекордним за темпом з 2000 року. Цікаво, що перед ухваленням вересневого рішення по ставці центробанком Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецькі висловив сподівання, що реакція центробанку на найстрімкіше зростання цін за останні двадцять років буде «належною». А після цього він неодноразово висловлював свою підтримку рішенням Національного банку Польщі та Ради з монетарної політики щодо приборкання інфляції.

Тож інфляція в Україні 10−11% - це багато чи мало?

Враховуючи світову практику, пороговий рівень інфляції істотно відрізняється для різних груп країн. Так, для розвинених економік — це 1−3%, тоді як для економік, що розвиваються (таких як українська) небезпечним вважається зростання цін у річному вимірі на 7−13% (див. Khan and Senhadji (2001), Espinoza et al. (2010), Pypko (2009), Mohaddes and Raissi (2014), Ndoricimpa (2017)).

Відповідно до Стратегії економічної безпеки України на період до 2025 року критичним вважається значення індексу споживчих цін на рівні 12%. При цьому цією Стратегією закріплена необхідність дотримання критичних меж індикаторів економічної безпеки та недопущення ухвалення рішень, які призводитимуть до виходу за ці межі.

Часто з перетином «психологічної межі» пов’язують перевищення інфляцією позначки 10%, за якою зростають ризики стійкого розбалансування інфляційних очікувань.

Проблема, яка не вирішиться сама по собі

Поточне зростання цін в Україні та світі є очікуваним та віддзеркалює відновлення як вітчизняної, так і світової економік. Дедалі більше центробанків країн з економікою, що розвивається, не вважають поточний інфляційний сплеск тимчасовим та переходять до циклу посилення монетарної політики: підвищують ключові ставки та згортають стимулюючі заходи для стримування інфляційного сплеску.

Провідні центробанки також поступово змінюють риторику, попереджаючи ринки про ймовірну нормалізацію та посилення монетарної політики в майбутньому. Так, центральні банки США, Великої Британії та Канади вже почали скорочувати обсяги програм «кількісного пом’якшення». Центральні банки Нової Зеландії, Ісландії, Норвегії та Південної Кореї підвищили свої ключові ставки.

За цих умов доволі дивно виглядають заклики до НБУ ігнорувати поточне прискорення інфляції, зростання інфляційних ризиків на горизонті політики та не посилювати монетарну політику. Нога на граблі наступає, а серце вірить у дива? Згадаймо хоча б 2015 рік в Україні, коли інфляція в окремі місяці сягала 60% в річному вимірі.

Справді, після запровадження інфляційного таргетування інфляція в окремі періоди також прискорювалася (нині вона теж перевищує 10%). Ба більше, у 2020 році вона навпаки була нижче цільового діапазону.

Утім, є нюанс — після запровадження інфляційного таргетування в середньостроковій перспективі інфляція щоразу поверталася до цілі завдяки проведення послідовної монетарної політики Національним банком та підтримки такої політики з боку уряду. Тому сьогодні Національний банк теж не стоїть осторонь. НБУ був серед перших центробанків у світі, які розпочали цикл підвищення ключової ставки. Для посилення монетарної трансмісії були згорнуті антикризові заходи, а також оптимізовано операційний дизайн монетарної політики. У жовтневому пресрелізі Національний банк наголосив, що у разі реалізації проінфляційних ризиків готовий і надалі підвищувати облікову ставку, а також задіяти інші монетарні інструменти для повернення інфляції до цілі 5%.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X