Як сплеск інфляції вплинув на політику центробанків

10 червня 2021, 08:46

Швидке відновлення економік від коронакризи та сплеск інфляції змушує центральні банки замислюватися про підвищення ставок та поступове скорочення стимулюючих програм.

У відповідь на минулорічний спалах пандемії центральні банки кинулися рятувати свої економіки масштабними програмами кількісного пом’якшення (QE) та зниженням ключових ставок. Вливання та здешевлення грошей допомогли країнам швидше оговтатися від кризи. Падіння світової економіки у 2020 році (-3,3%, за даними МВФ) виявилося ледь не вдвічі меншим, ніж очікувалося на початку пандемії.

Відео дня

Проте надм’які монетарні політики центральних банків не можуть тривати вічно. Прогрес у боротьбі з пандемією поступово повертає економіки на шлях стійкого зростання. Водночас дешеві та доступні ресурси підживлюють не лише попит, а й інфляцію. Тому не дивно, що цієї весни чимало центробанків занепокоїлися ціновим сплеском у своїх країнах.

Унаслідок швидкого економічного відновлення нафта, яка ще восени коштувала близько 40 дол/барель, подорожчала до 70 дол/барель. Через гірші врожаї і значний попит підскочили ціни на продукти харчування. Політика дешевих грошей «підігріла» ціни на нерухомість та котирування на фондових ринках. Крім того, у ціни на товари та послуги тепер закладається зростання витрат бізнесу на логістику та дотримання карантинних обмежень

У таких умовах інфляційні очікування погіршуються, а простір для розгортання стимулюючих заходів — звужується. Деякі центробанки вже почали підвищувати ключові ставки, щоб стримати або ж попередити інфляційний сплеск. Інші поступово змінюють риторику, попереджаючи ринки про ймовірний розворот монетарної політики у майбутньому.

Центробанки розвинутих економік, на перший погляд, не поспішають згортати стимулюючі заходи. По-перше, у деяких країнах інфляція досі перебуває нижче цільових значень. По-друге, високий рівень довіри до цих держав та їхніх валют допомагає стабілізувати очікування населення та бізнесу. До того ж ціновий сплеск на початку 2021 року частково зумовлюється тимчасовими чинниками. Наприклад, минулорічний обвал цін на послуги і паливо створив дуже низьку базу порівняння, ефект від якої неможливо усунути підвищенням ставки чи згортанням QE. Згодом його вплив послабиться без стороннього втручання.

Надм’які монетарні політики центральних банків не можуть тривати вічно

Неквапливість центробанків розвинутих країн у згортанні антикризових заходів пояснюється також досвідом минулого. Зокрема, після кризи у 2008 році заходи стимулювання економік розгорталися обережніше. Тоді побоювання щодо інфляційного сплеску виявилися марними, а темпи економічного зростання — порівняно невисокими. Це підштовхнуло центробанки до сміливіших дій під час коронакризи. Але після дуже щедрих грошових ін'єкцій минулого року зупинитися виявилося не так просто. Зараз центробанки побоюються, що різке скорочення монетарних стимулів загальмує економіку та посіє паніку на фондових ринках, не маючи охолоджуючого впливу на інфляцію. Тому їх пріоритетом поки лишається скорочення безробіття та стійке нарощення виробництва.

З іншого боку, центробанкам стає дедалі важче закривати очі на відновлення споживчого попиту, цінові ралі на фінансових, товарних ринках та на ринку нерухомості. До того ж тиск на інфляцію може посилитися внаслідок реалізації відкладеного попиту, адже під час карантину споживачі утримувалися від витрат і нарощували заощадження. Все це формує передумови для зміни вектору монетарної політики.

Так, у ФРС помітно пожвавилася дискусія стосовно перших сигналів ринку про поступове згортання QE, а центральні банки Англії та Канади вже почали скорочувати обсяги викупу облігацій. Відбулися і дебютні підвищення ключових ставок на розвинутих ринках. І якщо у Данії цей рух мав технічний характер (для корегування курсу крони до євро), то підвищення ставки центробанком Ісландії було спрямоване саме на приборкання інфляції та стабілізацію очікувань. Банк Норвегії також заявив про готовність підвищити ставку у другому півріччі 2021 року.

У країнах, що розвиваються, зміни відбуваються швидше. Ключові ставки підвищили вже 12 центробанків: Мозамбіку, Вірменії, Таджикистану, Замбії, Зімбабве, Киргизстану, України, Грузії, Бразилії, Туреччини, Росії та Білорусі. Ці країни об'єднує не лише помітне зростання інфляції на початку року, але й історично високий рівень економічної нестабільності та слабша довіра до державних інституцій. Попри значущість тимчасових проінфляційних факторів (нижчі минулорічні врожаї, ефект бази порівняння тощо), центробанки цих країн мусять включитися в боротьбу з інфляцією раніше від інших, щоб стабілізувати очікування. Якщо їх дії не будуть достатньо переконливими, бізнес, населення та інвестори почнуть «втечу» з активів в національній валюті, що лише погіршить інфляційний розвиток.

Інші центробанки поволі стають стриманішими у комунікаціях. Так, у Банку Угорщини вже заговорили про ймовірний початок циклу ужорсточення монетарної політики, а у Польщі - про готовність до ужорсточення за необхідності. Банк Чилі віднедавна акцентує увагу не на «збереженні незмінної ставки упродовж всього прогнозного горизонту», а лише на «прив'язці облікової ставки до процесу економічного відновлення».

Тож процес поступової нормалізації монетарних політик рушив з місця. У першому півріччі 2021 року нові спалахи пандемії загальмували економічне відновлення і стримували центральні банки від згортання ультрастимулюючих заходів. Та зрештою поширення вакцинації сприятиме подальшому пожвавленню економік, а відгомін масштабних емісій поступово спонукатиме центробанки до активнішої протидії інфляції.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X