Хто виграє від цифрової економіки

19 квітня 2017, 16:00
Від «цифровізації» економіки будуть вигравати як споживачі «цифрових» технологій, так і виробники, тобто сама цифрова індустрія

Поява внутрішнього ринку створить нові можливості для українських ІТ-компаній, цифрові «мізки» зможуть локально створювати продукти та послуги для задоволення внутрішнього попиту.

Відео дня

Таким чином, ключовою стратегією щодо «цифровізації» має стати робота з внутрішнім ринком, а ключовими ініціативами – формування у споживачів (бізнес, держава, громадяни) мотивацій та потреб у «цифрових технологіях».

Щодо формування мотивацій у споживачів технологій державні підходи можуть бути різними, однак серед інших, саме так звані фіскальні залишаються ключовими. Просто кажучи, потрібно зробити так, щоб вкладати кошти в цифровізацію не тільки хотілося та мріялося, а ще й «моглося». Мова не може йти про абсурд а-ля «ніхто нічого не сплачує до державного бюджету і всі щасливі», однак розумні та фокусні ініціативи, котрі націлені на стимулювання та появу мотивацій у модернізації (читай цифровізації) – це очевидні речі. Якщо цифрові технології, це визнаний та апробований універсальний акселератор економічної діяльності, то виникає просте питання – чи має бути держава зацікавлена у тому, щоб прискорити зростання, ефективність бізнесу та промисловості? На думку спадає банальна алегорія з коровою, котра починає доїтися не одразу, а лише з часом.

Надруковано на граніті: перевага у світовій економіці спирається на створення високої доданої вартості товарів і послуг, якісне управління виробничо-збутовими ланцюжками та ефективне використання ресурсів. Використання інновацій — управлінських, фінансових, ресурсних, технологічно-цифрових — стає чи не єдиним можливим джерелом конкурентоспроможності національного виробника, а людський капітал — основою економічного відновлення та зростання.

Отже, ключовими інструментами стимулювання та формування мотивації до цифровізації є:

- ініціативи щодо забезпечення фінансової доступності «цифрових» технологій для споживачів (наприклад, податкові канікули для масштабних проектів цифрових трансформацій, прискорена амортизація, віднесення R&D на собівартість продукції, прирістні податкові кредити). Це відомі та апробовані у світі інструменти, визначені, наприклад, в Ernst&Young Worldwide R&D incentives reference guide 2014-2015 для стимулювання інноваційної діяльності взагалі;

- ініціативи щодо забезпечення доступності фінансових ресурсів для закупівлі або кредитування проектів «цифровізації» бізнесу, промисловості тощо.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Окрім мотивацій, ще одне важливе поле для діяльності саме держави щодо цифровізації економіки - формування потреб. Якщо стимулювання носить фокусний точковий характер щодо бізнесу, то формування потреб – явище всепроникне та масове, тобто стосується громадян взагалі.

Щодо формування потреб державні підходи містять широкий арсенал засобів для використання, насамперед, у сферах, що є державними (муніципальними) або межують з ними. Для прикладу, можливість навчання в середніх школах із використанням мультимедійного навчального контенту означає формування потреб у використанні послуг та продуктів сфери ІТ, - від підключення до широкосмугових мереж (wi-fi, 3G) та використання відповідних засобів доступу (планшети, нетбуки). Порахуймо, скільки коштів зекономлять мультимедійні навчальні файли, коли не потрібно буде принаймні у такій кількості друкувати підручники, адже copy-paste файла підручника коштує умовно 0,0001 грн, а друк підручника – 150-200+ грн. Це відповідь на питання, де взяти кошти на цифровізацію сфери public good. Поступово відмовлятися від аналогових традицій 19 століття!

Отже, формування потреб для цифровізації суспільства – це м’яко, цілеспрямовано та інноваційно створювати в різних сферах життєдіяльності умови, що спонукали би громадян та бізнес замість звичних аналогових (традиційних) засобів та інструментів використовувати «цифрові». Чудовим механізмом могла би стати ініціація з боку держави національних проектів «цифрових трансформацій» (не обов’язково державних) та пошук релевантних моделей державно-приватного партнерства для їх реалізації. До речі, R&D-центри міжнародних хай-тек компаній та інвестори «цифрової економіки» не будуть приходити, не розуміючи для чого, для реалізації яких можливостей, для участі у яких ініціативах.

Фокус державної політики на створенні та реалізаціії національних ініціатив та проектів «цифрових трансформацій» та стимулюючих ринкових механізмах дозволять протягом років (замість десятиліть) секторам економіки та сферам життєдіяльності здійснити гігантські кроки, бути перенесеними із застарілого середовища до сучасного та навіть надсучасного, тобто здійснити так званий «цифровий стрибок».

Варто зазначити, що «цифровізація», «цифрова адженда» та пов’язані з нею компоненти, ініціативи та проекти суттєво «випадають» із чинного в Україні профільного законодавства.

Для виправлення цієї ситуації важливо здійснити такі кроки:

  1. Визначити професійну та давно прийняту у світі термінологію: цифрова трансформація, цифрова економіка, цифрова індустрія, цифрова інфраструктура, цифрове суспільство, цифрове громадянство, цифрова ідентичність, цифрові навики, цифрові компетенції, цифровий розрив, цифрові дивіденди, цифровий стрибок, цифрова додана вартість, цифрові тренди, цифрові критичні технології, цифрова валюта тощо.
  2. Визначити принципи цифровізації та сформувати засади «Цифрового Кодексу»: цифровізація не є самоціллю; створює переваги; сприяє розвитку інформаційного суспільства; платформа економічного зростання та глобальної конкуренції; стандартизація, пріориетний об’єкт державного управління тощо.
  3. Створити національну систему цифрової статистики (так званий «цифровий барометр») та започаткувати національні моделі обрахування цифрової економіки (ВВП), цифрової індустрії, цифрової доданої вартості тощо.
  4. Гармонізуватися із світовими цифровими індексами та рейтингами як орієнтирами досягнення національних цілей цифрового розвитку – наприклад, Networked Readiness Index (WEF), Global Innovation Index (INSEAD, WIPO), Broadband Penetration Index (ITU), Computer Literacy Index, E-government Development Index, Digital Economy and Society Index, ICT Development Index (ITU).
  5. Визначити цифрові права людини (рівний доступ до цифрової інфраструктури, цифрових технологій (рекомендації ЄС, ООН).
  6. Визначити принципи цифрової диктатури (утримання та розвиток будь-якої аналогової системи здійснюється лише за відсутності цифрової альтернативи. Тобто, фізична система стає альтернативою, а цифрова - стає звичайним станом функціонування). Ресурсів на утримання двох систем одночасно немає.
  7. Цікавим інструментом може стати так званий «цифровий фільтр», тобто при прийнятті рішень, ініціатив тощо національного, регіонального, галузевого рівнів обов’язкова процедура аналізу на наявність цифрових варіантів реалізації.
  8. Розробити пакети універсальних (стандартних) цифрових послуг, тобто стандартні пакети цифрових послуг в освіті, медицині, екології, безпеці, соціальній та інших сферах, котрі мають бути доступними у цифровому режимі для кожного громадянина (цифрове право!!!), та відповідати визначеним технологічним та функціональним параметрам. Для прикладу, цифрова універсальна освітянська послуга може включати наявність в учня планшету, цифрового мультимедійного контенту, доступу до Інтернет з робочого місця (фактично wi-fi у кожному класі), смарт-дошка і т.д.
  9. Розробити систему стимулювання «Індустрії 4.0.», включно із адаптацією міжнародних стандартів у цій сфері, механізмів створення галузевих центрів трансферу технологій, інжинірингових кластерів, створення дорожніх карт цифрової трансформації окремих галузей промисловості та створення т.з. цифрових промислових платформ.
  10. Розробити Національний план розвитку та використання широкосмугового доступу (ШСД), який би визначав етапи будівництва телекомунікаційних інфраструктур (насамперед, фіксованої, бо з мобільною все набагато краще), та головне – такий план має гармонізувати інвестиції приватних провайдерів фіксованого звязку із планами держави щодо створення потреб у послугах ШСД (освіта, медицина, туризм, агросектор).
  11. Визначити параметри якості та швидкості послуги широкосмугового доступу – так, як це прийнято на рівні країн ЄС, де 30 Мбіт/сек – закріплено як індикатор в так званому Digital Economy and Society Index , хоча деякі країни, наприклад Німеччина мітять на 1 Гбіт/сек. Адже сучасні сервіси цифрової економіки – освітянські, медицинські, комерційні, промислові тощо – це сервіси, що вимагають потужних каналів звязку.
  12. Визначити механізми подолання «цифрового розриву». «Тверда» цифрова інфраструктура – насамперед широкосмугові мережі, мають охоплювати не лише міста, а й віддалені селища. «Принести можливості міста у село» - це ключове завдання проекту подолання в Україні цифрової нерівності. Мова також і про підключення віддалених шкіл, лікарень і т.д. Для цього доцільно моделювати механізми державно-приватного партнерства, наприклад, створення Національного фонду подолання «цифрової нерівності» як інфраструктурну інвестицію для України, бізнесу та громадян. Окрім загальнонаціонального Фонду, цілком виправданим є створення регіональних, тобто фактично Фондів місцевих громад. Такі можливості для фондування можуть бути цікавими для виробників обладнання та прямих інвесторів.
  13. Розробити комплексну освітянську програму набуття цифрових компетенцій та навиків. В ЄС такими визначено 21 компетенцію та розроблені відповідні програми адаптації громадян. Кроком вперед стане доповнення українського Реєстру професій спеціальностями «цифрової економіки», яких нараховується взагалі-то близько 100. Важливо також створити умови для т.з. неформальної освіти. Цей сегмент освіти набагато гнучкіший, реактивніший щодо трансферу та імплементації в Україні інноваційних методик навчання, та вже має першокласні національні проекти у сфері «цифрової» освіти та навичок ( «Крок», Unit Factory, Brain Academy. Варто говорити про спрощення їх ліцензіювання, державне партнерство у частині використання приміщень під навчальні заходи.
  14. Визначити першочергові «Національні проекти цифрових трансформацій», тобто критичні сфери національного рівня для реалізації ініціатив та проектів «цифрових» трансформацій у таких першочергових сферах як громадська безпека та захист; середня школа; cфера охорони здоров'я; електронна демократія; цифрове телебачення; екологія та охорона навколишнього середовища; смарт-сіті; смарт-інфраструктура; електронні платежі та розрахунки, «безготівкова економіка»; «цифровізація» соціальної сфери, електронна комерція і т.д..
  15. Затвердити перелік критичних та emerging технологій на основі цифрових трендів з відповідною проекцією на найбільш релевантні сфери впровадження. Для прикладу, блокчейн – це критична технологія для реєстрації майнових прав.
  16. Визначити модель управління та впровадження «цифрової адженди», починаючи від координації (наприклад, «Цифровий Урядовий комітет») до архітектури національного та регіонального рівнів. Важливими є створення механізму підготовки та супроводу інвестиційних проектів цифровізації, у т.ч. через моделі державно-приватного парнерства (ака Build-Operate-Transfer і т.д.).
  17. Та десятки інших ініціатив.

«Цифрові трансформації» створюють поле для масштабних, цікавих, драйвових проектів та ініціатив. Коли Україна стане полігоном «цифрових» трансформацій, вона приверне увагу інвесторів, крок за кроком вона буде ставати інноваційним лідером. Людський капітал отримає можливості для реалізації. Зменшиться міграція інтелекту за кордон. Ринок та українські мізки зроблять свою справу. А життя у «цифровій» економіці надасть громадянам нові можливості для бізнесу та власної реалізації, навчання, творення, відпочинку.

Цифрова економіка – це реально.

Показати ще новини
Радіо НВ
X