Україна та МВФ: гра з (не)нульовою сумою

23 лютого 2021, 18:30

Україна виконає всі вимоги Міжнародного валютного фонду, тому що опиниться на межі дефолту.

12 лютого МВФ закінчив віртуальну місію до України без домовленостей на рівні персоналу («staff level agreement»). Це означає, що отримання другого траншу за програмою з МВФ-2020 відкладається на невизначений термін.

Відео дня

Загалом, чинна програма України з МВФ розрахована на 18 місяців і передбачає виділення $5 млрд. Перший транш у розмірі $2,1 млрд Україна вже отримала на початку літа. Після цього умовами договору було передбачено один перегляд програми у 2020 році і наступний на початку цього року, за якими мали видати $600 млн та $700 млн відповідно.

Такий був план, але він не вдався з очевидних причин. Основні претензії озвучив голова представництва МВФ в Україні Йоста Люнгман. За його словами, «потрібен більший прогрес на користь завершення першого перегляду програми stand-by».

Однак відповідь України була достатньо нетиповою. Що є прикметним у цих коментарях? Представники владної команди зазначили, що в України є свій погляд на завершення цієї програми. Це недвозначно вказує на бажання переглянути власну переговорну позицію. Простими словами — передомовитися.

Сама по собі ситуація, коли Україна не виконала умов Меморандуму з МВФ не нова, а скоріше звична. Проте, якщо раніше ми вибачалися, виправдовувалися і обіцяли виправитися, то тепер, на думку українських переговорників, Україна не те, щоби не виконала свої зобов’язання за Меморандумом, вона з ними не погоджується. З точки зору міжнародних переговорів спостерігаємо атипову і нову ситуацію, оскільки ще з часів Римської імперії існує класичне правило, що «pacta sunt servanda», тобто договори мають виконуватися. Цим принципом, зокрема, МВФ як інституція і керується у своїй роботі.

Отже, якими є варіанти у розпорядженні української сторони?

Перший варіант. Виконати все, про що раніше було домовлено з МВФ. Варто зазначити, що це — не забаганки МВФ, це — домовленості з МВФ, які підписали найвищі посадові особи України. При чому не попередники, а Президент В. Зеленський, чинний прем'єр Д. Шмигаль і міністр фінансів С. Марченко.

Другий. Вихід з програми, про що говорить частина українського експертного середовища та політиків.

І третій, яким, видається, вирішила піти Україна. Підвищення ставок (нова спроба звільнити директора НАБУ), продовження переговорного процесу з МВФ з висуненням зворотних умов. Обмеження — час.

Скоріш за все, команда переговорників виходила з позиції, що в України вистачить коштів без допомоги з боку МВФ до вересня місяця цього року.

Цю тезу міністр фінансів Сергій Марченко озвучив не просто так в інтерв'ю австрійському виданню Der Standard. Українська влада розуміє, що за вікном — лютий, і вважає, що можна скористатися паузою для нових обговорень.

Разом з тим, варто ставити і наступне питання: а для чого МВФ передомовлятися? Адже, наголошуючи на необхідності проведення антикорупційної та судової реформ, дотримання бюджетного дефіциту і так далі, там виходять із своїх давніших домовленостей з Україною.

Фактично там нічого нового не придумують, а виходять з того, що за час роботи програми стан справ по багатьох напрямках лише погіршився. Проблеми не вирішуються і, що гірше, українська сторона жодним чином не демонструє, що вона їх хоче вирішити. І це не просто симптоматика, це — хроніка.

Чи вдасться нашим переговорникам переконати МВФ поступитися цими принципами? Скоріше за все, що ні.

Наступне питання, на яке треба дати відповідь, чому МВФ має проводити з Україною ці перемовини? Чому Україна вважає, що у гру, у яку вона прагне затягнути МВФ, там сядуть грати?

Нагадаю, що у грудні минулого року ми отримали від ЄС транш у розмірі 600 млн євро. Це був нічим не зумовлений подарунок під ялинку. Враховуючи цей факт, можливо, українська сторона володіє інформацією політичного характеру, чому МВФ має сісти за стіл переговорів. А може, що більш схоже на правду, просто блефує, тримаючи у заручниках всю країну.

Отож, йдучи третім шляхом, є два сценарії того, що Україна може домогтися, враховуючи ставки і можливий виграш у грі, а саме $1,3 млрд.

Перший. На сьогоднішній день світова фінансова кон’юнктура сприяє тому, щоб Україна фінансувала свій дефіцит за допомогою бульбашки ОВДП. Так, ми позичаємо дорожче, але $1,3 млрд — це питання двох-трьох аукціонів. Враховуючи це, поведінка української сторони видається зрозумілою. Піти на поступки МВФ — це виглядає дешево. Тому, на мою думку, Україна залишиться у програмі МВФ, однак прагнутиме виторгувати кращі умови. Кращі саме для влади, а не для держави, адже українці, як ніхто, зацікавлені у незалежних судових та антикорупційних органах. Бажання влади взяти їх під контроль не нове і зрозуміле, але водночас це — дуже ризикована гра з досить примарними шансами на успіх.

Другий. Уже зараз у владній команді лунають натяки, що Україна не збирається виконувати умови чинної програми. За такого розвитку подій ми зможемо пройти цей рік лише значно збільшивши дефіцит (100−150 млрд грн) шляхом внесення змін до Закону про Державний бюджет і відфінансувавши його на комерційних ринках за допомогою ОВДП чи євробондів за завищеними ставками. Така політика вщент розбалансує державні фінанси з відповідними наслідками, зокрема інфляційними (інфляційний процес, до речі, вже запустився: +6% у січні, такого не спостерігалося вже кілька років).

У будь-якому разі це не відкидає того, що з МВФ потрібно буде домовлятися — влітку чи навіть у 2022 році. Тому що подібні заяви не вирішують проблему як таку, а лише відкладають її у довгу скриню. Тому, прогнозую, врешті-решт всі вимоги МВФ, які ще стануть суворішими до часу Х, будуть виконані, тому що Україна буде на межі дефолту.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X