Дія.City, гіг-контракти та інтелектуальна власність: що не так?

18 лютого 2022, 16:00

8 лютого в Києві відбувся гучний Diia Summit, де оголосили запуск спеціального правового режиму Дія.City та початок прийому заявок на резидентство.

Серед озвучених переваг Дія.City — новий механізм захисту інтелектуальної власності компаній. Що нового пропонується ІТ-індустрії в цьому напрямку, та які ризики варто врахувати? Давайте розберемося.

Відео дня

Старі нові зміни

1. За умовами гіг-контракту майнові права на об'єкти інтелектуальної власності (ІВ) за замовчуванням належать замовнику (юридичній особі-резиденту Дія Сіті). Тобто за фактом створення об'єкту ІВ (а це програмне забезпечення, ігри, дизайн інтерфейсів, мобільні застосунки, тощо) замовник буде мати повне право користуватись ним у будь-якій формі і будь-яким способом. В тому числі ліцензувати, забороняти використання і переробляти.

2. Немайнові права (визнання авторства, заборона згадувати ім'я автора, вимагати забезпечення цілісності твору та ін.), як і раніше, передавати не можна, тож вони належатимуть гіг-спеціалісту. Будь-яка передача немайнових прав або відмова від них за гіг-контрактом буде вважатися недійсною.

3. Ще одна важлива особливість, зафіксована в законодавстві - це момент переходу майнових прав на об'єкти ІВ, створені гіг-спеціалістом. Ці майнові права переходять від гіг-спеціаліста до замовника в момент, наступний за створенням такого об'єкту. Це положення навряд чи можна назвати новим для ІТ-ринку, оскільки воно відображено в багатьох договорах надання послуг, укладених з ФОПами. Нове в цій конструкції - хіба що заміна ФОП на гіг-спеціаліста.

4. Сторони гіг-контракту за взаємною згодою можуть передбачити інший порядок переходу майнових прав. Тобто, якщо сторони не прописали особливі умови та момент передачі прав ІВ, то майнові права за законом належатимуть замовнику з моменту їх створення розробником.

Ці чотири «глобальні» зміни, які насправді багато ІТ-компаній вже застосовують у договорах із ФОПами, по суті і є «новим механізмом захисту ІВ». Питання скоріше полягає у перевагах, які отримають компанії та IT-спеціалісти від запровадження цих змін.

Зараз про такі переваги говорити зарано, адже модель роботи за гіг-контрактами є цілком новою для України, і допоки положення закону не будуть реалізовані на практиці, спрогнозувати перебіг подій складно. Тож наразі кардинально ситуація для IT-сектору не зміниться. Скоріше, ІТ-бізнес подивиться на першопрохідців, зрозуміє, як працює система, та чи можна їй довіряти, відмовившись від класичної моделі з щомісячною фіксацією всіх створених об'єктів ІВ.

Що ж викликає недовіру?

Перш за все, правовий режим Дія.City в частині переходу прав ІВ направлений на захист інтересів замовників, а не гіг-спеціалістів. Але не всі замовники готові нехтувати інтересами своїх розробників, особливо, якщо кадри є цінними. На що ж звернути увагу?

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

1. Режим Дія.City передбачає, що замовник за гіг-контрактом набуває майнових прав інтелектуальної власності на ІТ-продукт з моменту його створення. Та є кілька але.

По-перше, яким чином зафіксувати момент створення продукту, якщо фактично щодня або й щогодини гіг-спеціаліст створює продукт, який вже є об'єктом ІВ? Можна вдаватись до вже перевіреної моделі з підписанням акту приймання-передачі. Ви цілком справедливо запитаєте: у чому ж зміни? І будете праві. Також можна передбачити в гіг-контракті, що продукт вважається створеним, наприклад, з моменту його завантаження на хмарне сховище чи веб-сервер з посиланням в тексті договору на хмарне сховище чи репозиторій, куди має бути завантажено продукт. Але і таку практику новою не назвеш. Головне — необхідно зафіксувати момент, коли саме продукт було завантажено.

По-друге, момент створення об'єкту ІВ може не співпадати з моментом розрахунку за його створення з гіг-спеціалістом. Тоді останній автоматично стає заручником ситуації: продукт створено, права передані, а коштів за роботу немає. В такому випадку в гіг-контракті варто передбачити, що права ІВ переходять до замовника з моменту (1) створення продукту та (2) оплати послуг гіг-спеціаліста.

2. «Спростити» передачу прав ІВ для більшості компаній означає відмовитися від купи документів, на підписання яких щомісяця ІТ-компанії витрачають чимало ресурсів. Йдеться про акти прийому-передачі виконаних робіт та створених об'єктів ІВ — наприклад, коли компанія працює в Jira та щомісячно в акті робить витяг з програми з переліком наданих послуг та переліком створених об'єктів ІВ. Таким чином замовник ніби страхує себе від того, щоб права на всі фактично створені об'єкти ІВ були передані, а податкова та аудитори не мали до чого причепитись.

З появою правового режиму Дія.City нібито відпадає ряд податкових ризиків, принаймні Закон гарантує невтручання державних органів у діяльність резидентів та презумпцію правомірності діяльності резидентів Дія.City. Простими словами, така презумпція обіцяє, що у разі неоднакового тлумачення державними органами учасників Дія.City рішення буде прийматись на користь резидентів Дія.City. А державні органи (і в першу чергу податкові) не шукатимуть зачіпки в роботі ІТ-компаній.

Але як бути в ситуації, якщо гіг-спеціаліст працює на декілька компаній одночасно та паралельно створює декілька об'єктів ІВ для різних компаній, або якщо працює над власними розробками у вільний час? Якщо щодо об'єктів права ІВ виникає спір, як гіг-спеціалісту підтвердити, які з об'єктів і для якої компанії були створені, і кому належать права?

В таких випадках гіг-спеціаліст є найбільш вразливим, адже після розірвання договору з резидентом Дія.City навряд чи можна буде підтвердити, що саме ця людина створила саме цей об'єкт ІВ, якщо вона не матиме доступу до репозиторію, де зберігається програма, над якою він працював. Тож вірогідно, модель з підписанням актів не така вже й погана й для самого розробника.

Якщо все ж таки відмовитись від моделі з детальним перерахуванням створених за звітний період об'єктів ІВ, необхідно в самому гіг-контракті чітко формулювати технічне завдання та його результат — об'єкт ІВ, який буде переданий «з моменту створення». Та доволі часто сформулювати таке завдання детально на початку роботи неможливо. І як бути, якщо в результаті роботи гіг-спеціаліста створено об'єкт, який не передбачався в ТЗ, але у створенні якого на певному етапі проєкту виникла потреба? Тож ми знову повертаємось до паперової тяганини і необхідності підписання додаткових угод і т. ін.

3. Незмінною залишиться й необхідність перераховувати в гіг-контракті всі майнові права на створені об'єкти ІВ, які передаються. Адже ніхто не скасовував норму, що майнові права на об'єкти авторського права (до яких належать комп’ютерні програми), що передаються за договором, мають бути у ньому визначені, інакше вважаються такими, що не передані.

Що ж, виходить, нічого особливо не змінилось? Однозначної відповіді немає.

Зараз більшість ІТ-компаній настільки детально прописують умови та порядок передачі прав ІВ заради перестороги, аби ані податкова, ані Держпраці, ані аудитори компанії не знаходили прогалини в оформленні взаємин між замовником та розробником. В той же час Дія.City дає багатьом надію на те, що держава мінімізує своє втручання в роботу ІТ-компаній, і що над індустрією перестане висіти дамоклів меч податківців. Задля цього Дія.City пропонує гібридний режим взаємодії з працівниками через гіг-контракти. Якщо держава справді дотримається декларованих принципів невтручання та презумпції правомірності, у замовників та розробників буде менше паперової роботи, яку відверто не люблять в ІТ, а потреба детально фіксувати результати роботи кожної людини в команді відпаде.

Показати ще новини
Радіо NV
X