Дубогриз по середах. Нацбанк прозорий і не дуже, ДПЗКУ без грошей, фінансова допомога ЄС
Головні фінансові події початку року та чому вони важливі.
Першочерговими минулого тижня були неекономічні новини — ЗМІ та соцмережі обговорювали потенційне загострення війни з Росією. І все-таки, що з економікою?
Національний банк знову підняв облікову ставку, вшосте за останній рік. Тепер одразу на 1 процентний пункт — з 9% до 10%. Рівно стільки ж становила інфляція у 2021 році. Але інфляція знижується, ще восени вона становила 11%, а ставка зростає. Більше того, прогнози та риторика НБУ знову «яструбині», підвищувальні. Згідно з прогнозом — він не обов’язковий до виконання, але, за рідкісними винятками, монетарна політика НБУ повністю відповідає прогнозам — у березні на нас чекає наступний раунд підвищення ставки.
Все логічно. Інфляційні ризики та інфляційні очікування все ще високі. Плюс уже навесні США готується підняти свою ключову ставку — це означає, що країни, що розвиваються, повинні реагувати схожим чином. Про те, що висока інфляція виявилася серйознішою проблемою, ніж здавалося, говорить і свіжий прогноз НБУ. Восени Нацбанк розраховував, що до кінця 2022 року інфляція повернеться до цільових 5%; нинішній прогноз песимістичніший — 7.7%. 5% очікують у кращому разі вже до кінця 2023 року.
На руку — якщо так коректно говорити — Нацбанку зіграла і турбулентність на фондових ринках, розпродаж та зниження цін українських цінних паперів на початку року. Якби не було цих стрибків цін, швидше за все, НБУ був би менш жорстким і підвищив би ставку до 9.5%.
Якою є реакція ринку — наприклад, ставок за банківськими кредитами та депозитами? Майже ніякою. Схоже, банки очікували на саме такий розвиток подій: зберегли «передсвяткові» умови за депозитами, заздалегідь підготували позичальників, що кредити не подешевшають. Кредитування, з огляду на дані щойно опублікованого опитування банків, буде розвиватися за рахунок більш доступних нецінових умов — пом’якшення вимог до позичальників та документації, більші суми кредитів та кредитних ліній.
Загалом монетарна політика НБУ за всієї каденції Кирила Шевченка, незважаючи на побоювання, залишається послідовною, прогнозованою та передбачуваною. Своїми словами Нацбанк заздалегідь попереджає про свої дії і завжди — за відсутності потрясінь і форс-мажорів — виконує обіцяне. Це і є ключовою умовою ефективної монетарної політики: за монетарну політику та її комунікації (а це дуже важлива складова) НБУ заслуговує на тверду п’ятірку з плюсом.
З іншою політикою, наглядовою (інша загальноприйнята назва — «мікропруденційна») все складніше. Особливо щодо комунікацій. Наприкінці минулого року Нацбанк усунув з посади двох керівників Промінвестбанку. На початку нинішнього Мегабанк — на вимогу НБУ — відправив у відставку заступника голови правління.
Відставка керівництва банку регулятором — вимога останньої надії, своєрідний «козир Судного дня», винятковий захід, що застосовується, коли в інший спосіб виправити ситуацію в банку вже не виходить. Як превентивний, виховний чи каральний захід така вимога не годиться, для цього регулятори застосовують інші доступні заходи впливу. Для порівняння: у всьому Євросоюзі за весь 2021 рік аналогічний захід, зміна керівництва, застосовувався лише тричі. Нацбанк отримав такі повноваження лише пів року тому — і ті самі три випадки.
Напевно, підстави були: що Промінвестбанк, що Мегабанк — не найуспішніші гравці системи. Проблеми першого відомі давно, другому за результатами торішнього стрес-тесту необхідно серйозно наростити адекватність капіталу (простіше кажучи, знайти гроші, щоб залишитися на ринку). Проте пояснень — йдеться про публічні, а не внутрішні, для банкірів, — від самого НБУ поки що не було. Прозорість і передбачуваність важливі у монетарної політиці.
Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ) — у дефолті. Звучить страшніше, ніж насправді: за фактом, на рахунках компанії немає грошей, щоб виплатити черговий транш за кредитами Експортно-імпортного банку Китаю. Це $95 млн залишок за кредитом — трохи менше $1 млрд. Тепер або держава як акціонер має перерахувати ці гроші компанії. Або компанія юридично відмовляється від платежу, і тоді держава змушена буде гасити весь залишок кредиту цілком. Платити так чи інакше доведеться.
Чому це важливо? Питання навіть не в грошах. І можливо, навіть не в самій ДПЗКУ — за 11 з лишком років її існування питань до ефективності її роботи та корупційних скандалів навколо компанії було достатньо. Питання до самої держполітики та держкомпаній.
Як ДПЗКУ прирекли на дефолт — називається одна з недавніх колонок у НВ.Бізнес. Іронічна відповідь — це сталося 10 серпня 2010 року, коли створили держпідприємство ДПЗКУ, попередник нинішньої держкомпанії. Усі — є винятки, але саме винятки — держкомпанії проходять цей шлях. Створення із помпою. Накачування капіталом. Декілька років успішного проїдання отриманих грошей. Кредити. збитки. Необхідність платити. Наступне закачування капіталу. І так поки під час кризи не знайдеться політик, що візьме на себе відповідальність назвати речі своїми іменами та прикрити лавочку. Як було, наприклад, з НАК ЕКУ або «Вугіллям України». Або, коли йдеться про стратегічні підприємства чи природні монополії, заплатити, незважаючи ні на що. Як із НАК Нафтогаз або Укрзалізницею, або Ощадбанком з Укрексімбанком та Укргазбанком.
До речі, 25 січня — рівно рік з початку приватизації Укргазбанку. Рік тому Президент, Прем'єр, Голова НБУ оголосили про угоду з Міжнародною фінансовою корпорацією, яка готувалася надати банку кредит, а потім стати акціонером. На цьому все закінчилося. Приватизація, як завжди, не на часі.
У міжнародній практиці, на яку посилаються експерти (але найчастіше чиновники), пояснюючи необхідність існування держкомпаній, є маса успішних прикладів роботи держкомпаній та установ. Але ж ми в Україні. Тут у держкомпаній шлях один — викачування грошей із бюджету. Приватизації, навіть там, де вона потрібна, не відбувається — як із держбанками, чи вона стопориться — як у випадку з Більшовиком чи Електронмашем.
Замість приватизації, продажу, закриття держкомпаній Кабмін плодить нові. Тільки за минулий рік: Укрфінжитло, Президентський університет, Національний авіаперевізник. Біг по колу. Історія повторюється.
І з позитиву. Російська загроза принесла позитивні наслідки. Євросоюз виділяє Україні 1,2 млрд євро екстреної фінансової допомоги. Половину суми готові виплатити найближчим часом. Плюс додатково ще 120 млн євро так званої «двосторонньої фінансової допомоги» — удвічі більше, ніж планувалося раніше.
Чому це важливо? Доступ України до ринкових позик за кордоном найближчим часом буде важким. Інвестори і так перелякані можливою агресією Росії. І Україна, навіть без нових воєнних дій, є ризикованою для інвестицій (що довгих, що коротких) країною. Плюс на черзі відтік грошей із країн, що розвиваються, після зростання ставок у США. Це все про те, що ключовим для України стає не ринкове, а так зване «офіційне» фінансування. Кредити від МВФ, міжнародних інституцій, урядів інших країн. Макрофінансова допомога від МВФ, США, Євросоюзу. З урахуванням загострення відносин із Росією нам готові давати такі гроші. Можливо, і переговори щодо нової програми з МВФ пройдуть без минулорічних ексцесів.
