Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Експати в Україні: від любові до прагматичності

28 вересня 2017, 15:00
1728
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

У світі міжнародного бізнесу кордони стираються, і поняття "експат" йде в минуле

Якщо іноземець очолює українську компанію, особливо державну, то він неминуче опиняється в центрі уваги, а його успіхи або невдачі стають темою широкого обговорення.

Історія питання

Спочатку була любов. В кінці 90-х іноземця, який погодився очолити українську компанію, сприймали мало не як Месію. І в той час запрошений експерт дійсно міг мати досвід і компетенції, яких не було на нашому ринку. Цей етап закінчився з кризою 2008-го. Не всі експати впоралися з роботою в нових реаліях, та й дозволити собі дорогих західних фахівців українському бізнесу стало набагато складніше.

Потім настав етап критики і заперечення. Регулярно звучали думки про те, що іноземці нам взагалі не потрібні, оскільки не розуміють нашої ментальності й нічого не можуть зробити в умовах нашого вельми специфічного ринку. Думаю, що зараз ми переходимо до третього етапу – етапу прагматизму. При виборі керівника компанії насамперед дивляться на компетенції та досвід. Все більше хороших CEO з'являється в Україні: уже сформувалася ціла когорта менеджерів, які виросли в міжнародних компаніях, які попрацювали в різних країнах і здатні застосувати свій досвід вдома. Замінюючи іноземних менеджерів, вони істотно економлять кошти компаній, оскільки їх фінансові очікування значно нижчі. І нерідко прихід такого керівника приносить непоганий бізнес-результат.

Професійні експати – хто вони?

По суті, це авантюристи в хорошому сенсі слова. Їм нудно сидіти на одному місці, вони люблять зміни. Є експати, що десятиліттями працюють за межами рідної країни. Їх мотиви можуть бути найрізноманітнішими. На моє запитання, чому він не повертається додому, в Західну Європу, один керівник відповів, що йому там нудно: зростання 1-2%, все стабільно, ніяких змін немає, і не передбачається. А тут, в Україні, можна зробити щось новаторське, зробити прорив, або взагалі почати бізнес з нуля.

Часто штаб-квартири великих компаній розглядають наш регіон як місце, де менеджер може пройти школу виживання, показати результат, щоб потім перейти на більші ринки. У нього є можливість проявити себе, щось довести собі й своїй компанії. Деякі погоджуються на переїзд, щоб дати своїм дітям можливість пожити в іншому культурному середовищі. Кілька років родина живе в одній країні, потім в інший, і це є для них однією з головних мотивацій. З фінансової точки зору це теж вигідно. Крім зарплати і бонусу, "пакет" включає дуже багато пільг: від хорошої школи для дітей до витрат на обслуговуючий персонал.

Чому експати не завжди успішні в Україні?

Провали іноземців – результат неправильних підходів до пошуку, закладених з самого початку. Перша причина – невірно побудовані очікування роботодавця або самого керівника. Якщо в процесі роботи виявляється, що очікування не відповідають реальності (з обох сторін), провал неминучий. Причому не тільки у випадку з іноземцем. Якщо, наприклад, власник вирішує відійти від управління бізнесом, наймає СЕО і каже: роби все, що хочеш, головне – результат. СЕО починає робити, що вважає за потрібне, а власник повертається і каже: ні, цього робити не можна, ми так не звикли. У держкомпаніях включаються ще й політичні моменти, і найрізноманітніші вектори впливу. І якщо СЕО раніше не мав справи з такими речами, він обов'язково налетить на якісь "підводні камені".

Коли мова йде про дуже серйозні виклики, очікування від нового керівника можуть бути ще більш завищеними. І ґрунтуються вони на історії успіху: раз людині вдалося зробити щось схоже раніше, припускається, що він точно зможе здійснити цей подвиг знову. І тут криється друга причина невдачі. Адже абсолютно ідентичних кейсів не буває: інша економічна і політична ситуація, інша культура, інші завдання. Запрошеному керівнику обов'язково потрібна підтримка, потрібен хтось, хто допоможе йому розібратися в ситуації, будь то власник чи його радники, колеги або консультанти. Є висока ймовірність того, що в тих провальних випадках, які у всіх на слуху, у керівників не було такої підтримки.

Третім фактором провалу може стати опір середовища. Яким би геніальним не був керівник, в умовах відторгнення він не зможе зробити нічого. Не зможе зламати корпоративну культуру, яка складалася десятиліттями, і якій він просто не відповідає.

Ще одна причина – недооцінка масштабу завдання. Говорили про косметичний ремонт бізнесу, а треба зносити будівлю і будувати її наново. Або, навпаки, невідповідність досвіду керівника тим завданням, які треба вирішувати. Людина колись здійснила дуже серйозні трансформації, і їй дали можливість це зробити. А тут їй просто не дають рухатися вперед. І взагалі очікують від неї набагато меншого, ніж вона може зробити. Людина перегоріла і пішла.

Можливих причин невдачі, насправді, безліч. І успішних випадків у всьому світі набагато менше, ніж неуспішних. Тому одне з головних завдань професійних консультантів – допомогти вибудувати правильні очікування з обох сторін.

Громадянство, як критерій відбору

Перш ніж почати пошук топ-менеджера, ми визначаємо п'ять основних критеріїв, яким повинен відповідати кандидат. І я не пам'ятаю жодного випадку, коли національність була б серед цих критеріїв. Знання мови – так, громадянство – ні. Важливі компетенції і досвід, важливо, щоб людина стикалася з подібними викликами в минулому. За замовчуванням вважається, що "свій" фахівець краще, адже він знає мову, краще розуміє ментальність і культуру країни. Це стосується будь-якого ринку, не тільки України. Тільки у випадках, коли не вдається знайти необхідні компетенції на своєму ринку, доводиться шукати в інших країнах. Виняток – пошук керівника, завдання якого – розвивати бізнес компанії у всьому світі. Тут українець і іноземець, що мають однакові компетенції, знаходяться в рівних умовах, а іноді іноземець може виявитися в пріоритеті.

Де іноземці бажаніші за українців?

У державних компаніях іноземці якраз можуть дуже успішно конкурувати з українцями. Адже там перетинається безліч інтересів: політичних, галузевих і олігархічних. І тому одним з головних критеріїв відбору є незаангажованість керівника.

В Україні з цим важко, доводиться дивитися на зовнішні ринки. Подібна ситуація – в галузях, де топ-менеджмент компаній має доступ до великих грошей. Там найчастіше перевага віддається саме іноземним керівникам. Йдеться про рівень етичності: власник, будь то держава або бізнесмен, більше довіряє експату. Є позиції, де бездоганна та професійна репутація важлива навіть більше, ніж орієнтованість на результат, або інші ключові компетенції, оскільки мова йде про десятки і сотні мільйонів доларів.