Дизайн-мислення. Як вчасно зрозуміти, що ваша ідея не спрацює
Тестуємо продукти, яких ще не існує в природі
Продукт — це те, що ви збираєтеся випустити або апгрейдити: мобільний додаток, розширення мережі торговельних точок, реструктуризація компанії, нові стандарти для касирів, рекламний флаєр, котячий наповнювач, нову мотиваційну систему для співробітників.
Ми всі створюємо і запускаємо нові продукти. І це завжди ризик, який виражається в грошах, і найчастіше, немаленьких. Тому перш ніж запускати прототип і опановувати бюджет, корисно запитати себе: а що якщо моя супер-класна ідея, підтверджена бізнес-аналітикою і схвалена керівництвом/інвесторами, не сподобається кінцевим користувачам і не принесе прибуток?
Споживач — єдиний експерт у своєму користувацькому досвіді. Але як протестувати продукт на реальному споживачеві до його фізичного запуску? Відповідь на це питання підкаже дизайн-мислення.
Перший досвід дизайн-мислення відбувся в університеті Barkeley в рамках MBA програми (Design Thinking, Berkeley). І ми використовували метод дизайн-мислення для вирішення таких глобальних проблем як пожежі в Каліфорнії. Другим етапом навчання було навчання в рамках Stanford D.School, по суті університет який першим почав навчати дизайн-мисленню в 2005. Наприклад, нам потрібно було з нуля створити інноваційне рішення для e-commerce компанії. Всього за 4 години п'ятеро незнайомих людей зробили прототип робота, який аналізує продовольчі запаси покупця і робить для нього покупки.
Отже, в чому суть методу — як тестувати продукти, яких поки що не існує в природі.
Нещодавно ми провели практикум з дизайн-мислення. Учасниками сесій стали представники компаній Rozetka, "Нова Пошта" та інші гравці ринку рітейлу та логістики. Перед учасниками стояли практичні цілі. Одна з них: розробити почтомат, яким будуть із задоволенням користуватися клієнти.
Для цього нам потрібно було відволіктися від "продавлювання ідей" і протестувати гіпотези на реальному користувачеві. Ось що ми для цього робили.
1. Починаємо з кінця
Ми припустили, що вже запустили мережу почтоматів. І що кінцеві користувачі почали використовувати їх для отримання посилок замість звичних альтернатив — відділень доставки і кур'єрів.
2. Створюємо профіль користувача
Назвемо його Іван. Це портрет користувача, який гіпотетично буде користуватися нашими почтоматами. Щоб уявити його собі як живого, ми робимо докладний опис Івана: його вік, вагу, життєві установки, історію браузера. Ми "знаємо" його біографію і як він обирає йогурт, але ми поки нічого не знаємо про його ставлення до почтоматів. Однак можемо припустити, що він буде радий забирати свої посилки 24/7 і не спілкуватися з кур'єрами.
Але звідки ми знаємо Івана? Насправді, він лише один з багатьох. Чим більше таких портретів, тим точнішим буде результат.
3. Шлях Івана до продукту
У нашому випадку — до почтомату. Ось він прокинувся з ранку, пішов до офісу, замовив посилку. Це шлях від початку дня до моменту, в якому він натискає на кнопку "зачиніть ящик" — тобто до моменту отримання користувацького досвіду.
4. Що може піти не так?
Формулюємо першу гіпотезу. У випадку з Іваном і його першим досвідом використання почтомата все зіпсувати може інтерфейс. Якщо він занадто складний і змушує напружуватися, Іван може не зрозуміти своєї вигоди користуватися почтоматом: тому що спілкування з кур'єрами теж напружує.
Тоді яким повинен бути інтерфейс для ось цього конкретного Івана?
Гіпотеза: інтерфейс повинен бути простим, як Tinder
5. Створюємо перший прототип
На трьох стікерах ми намалювали екрани інтерфейсу, які плануємо потестувати. Прототип готовий. Все виглядає і працює чудово, великою є спокуса відразу відправити в продакшн і йти всією командою пити Prosecco. Але святкувати рано — нам потрібно підтвердити гіпотезу.
6. Вийти в поле
В окрузі ми знайшли людину, схожу на нашого Івана. Дивно, але навіть зріст збігся, як і робота, і навіть марка автомобіля (про історію в браузері не уточнювали). Нічого не пояснюючи, ми попросили його протестувати наш інтерфейс (реалізований на трьох стікерах). І відразу засмутилися.
Зворотній зв'язок від Івана: "Занадто простий інтерфейс — не вселяє довіри. Отримання посилки — серйозна процедура, тому я хочу бачити серйозний процес ", — говорить наш користувач.
На питання, чи відмовиться він від класного продукту, тому що у нього несерйозний інтерфейс, Іван відповів: "Звичайно!". Виходить, спрощуючи інтерфейс, ми трохи перестаралися.
І що далі?
Чи підтвердилася наша гіпотеза? — Ні.
Чи очікували ми такого зворотного зв'язку? — Точно ні.
Чи можемо ми спиратися на один живий призначений для користувача досвід в розробці продукту? — Теж ні.
Тоді навіщо це все? — Щоб зробити ще один прототип і протестувати його на 50 інших користувачах. Або на сотні. Мінімально таких користувачів має бути п'ять, але чим більше — тим краще.
Ціна такого тестування — пачка стікерів, фломастери і день роботи в полі продуктової команди. Ціна запуску продукту на підставі неперевіреної гіпотези може вимірюватися десятками і сотнями тисяч доларів, провалом компанії і втратою довіри з боку партнерів, інвесторів, а головне, споживача.
Але чи не ризикуємо ми загратися у вічне тестування, так ніколи і не запустивши продукт? Ні. Ми ускладнюємо кожний наступний прототип, поступово, ітерація за ітерацією, кристалізуючи його. У якийсь момент прототип стає продуктом, який ми і запустимо на ринок, мінімізувавши ризики.
Сила Дизайн-мислення
Провести таку демо-сесію ви зможете самостійно за окресленим нами планом. Але самої сесії недостатньо для досягнення кращого результату. Важливо навчитися трансформувати окремих виконавців у команду, яка обере найкращий з можливих варіантів.
