Карантин, дубль два. Чи навчились ми вчитись онлайн?
Українська освіта та зимовий карантин — чи впоралися школи, учні та батьки цього разу?
Гортаючи стрічку соцмереж у січні, переживала дежавю: дистанційка, діти в піжамах стрибають у вітальні на фізкультурі онлайн. Щоправда, емоцій було менше, ніж навесні: багато родин та шкіл вже мають відпрацьовані рутини, і здається, що нова нормальність повністю увійшла до нашого життя. Чи ми більш підготовлені до нового карантину? Чи вивчила Україна свої уроки?
З чим Україна увійшла у другий карантин
Перший карантин став чорним лебедем для української освіти: система виявилась неготовою, і менш як 30% дітей змогли якісно навчатися.
Тоді ж оптимісти від освіти висловили впевненість, що коронакриза стане точкою зросту і для вчителів, і для системи освіти. А нещодавно у соцмережах мені зустрілася фраза: «Карантин — як міжнародні санкції: змусив нас робити те, що інші країни робили вже давно». І це так, але головне — ми зробили.
Найбільшим подвигом вчителів я вважаю оту пришвидшену, подекуди стресову ІТ-прокачку, яку вони пройшли переважно самотужки. Серпневе опитування Державної служби якості освіти говорить, що 76% педагогів самостійно опановували нові технології протягом карантину.
До речі, те саме дослідження каже, що найважливішим чинником успішного навчання є взаємодія вчителів, учнів та батьків. Пам’ятаєте побоювання, що онлайн замінить усіх і усе та витіснить «живого» вчителя? Тепер вони здаються смішними, адже очевидно: саме від учителів залежить, наскільки якісним буде дистанційне навчання. Сподіваюсь, цей фокус на учителі та освіті з нами надовго.
Країни вивчених уроків
З кого нам брати приклад? Це країни, які мали високий рівень діджиталізації. Згідно з даними ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та Світового Банку, під час пандемії половина усіх урядових ініціатив у країнах з середнім та високим рівнем доходів передбачала створення або розвиток онлайн-платформ для дистанційного навчання.
Країни, які мають подібні платформи, ефективно впоралися із першим локдауном. У березні 2020 року, вже через тиждень після закриття шкіл, Туреччина змогла навчати дистанційно 18 мільйонів учнів завдяки наявній державній онлайн-платформі EBA. Це друга найбільша платформа після китайської.
У чому користь таких платформ? У структурі та контенті. Онлайн-навчання — не просто уроки, записані на відео і викладені в інтернет. І не завдання по вайберу. Це повноцінна платформа для навчання, яка об'єднує вчителів та учнів, дозволяє відстежувати успішність навчання, працювати у зручному ритмі та в зручний час. Дистанційний формат вимагає набагато більше зусиль для концентрації уваги та організації навчального часу. Саме тому в онлайн-форматах зараз використовують microlearning (мікронавчання) — коли інформація подається невеликими, логічно завершеними частинами, та доповнюється різними завданнями. Це дозволяє змінювати формати роботи, перемикати увагу та краще закріплювати матеріал.
Окрім того, онлайн-платформи можуть стати ще й майданчиками для обміну досвідом та спілкування. Мережу KlasCement у Бельгії та Нідерландах створили вчителі, щоб обмінювалися матеріалами, згодом долучилися діти та батьки. Тепер KlasCement є частиною державної освітньої системи.
Хоча часто країни, як-от Китай, цифровізували освіту саме під час пандемій, онлайн-платформи однозначно корисні й у «мирний» час. Їх завдання — давати усім рівний доступ до якісного контенту, допомагати закріплювати матеріал чи проходити пропущені через хворобу уроки, робити заняття в класі чи вдома цікавішими, а навчання — більш індивідуальним.
Нам також час звикати до нової реальності та не боятися її. Адже змішане навчання — поєднання онлайн та офлайн форматів — це найкраща практика освітніх супердержав. Естонія, яка ще у 2008 році розпочала диджиталізацію освіти, вже у 2019 за результатами дослідження якості освіти PISA була визнана найкращою серед країн Європи. А це країна зі схожою пострадянською спадщиною.
А чи зробили ми свою «домашку»?
У новому раунді дистанційки перед Україною постало кілька задач: забезпечити дітям якомога кращий доступ до навчання, дати учителям інструменти, а батькам — нарешті спокій.
На зміну телеурокам прийшла перша національна платформа «Всеукраїнська школа онлайн» від МОН, Українського інституту розвитку освіти, Мінцифри та «Освіторії». Це безкоштовний онлайн-ресурс для учнів та вчителів 5−11 класів. На платформі вже є уроки з 18 предметів для середньої та старшої школи, які складаються з відео, конспектів та тестів. Учні можуть відстежувати свій прогрес.
Платформа — ще й інструмент для учителя. Кожен її елемент можна використати на дистанційці чи у класі. Контент відповідає державним стандартам та календарному плану.
Чи виявилася вона потрібною українським користувачам? У перші дні локдауну на платформі зареєструвалось більше сотні тисяч вчителів та учнів. До речі, серед них — учні, вчителі та батьки з Луганську, Донецьку, Криму. А ще — з десятків різних країн світу: США, Нідерландів, Польщі, Німеччини, Канади, Швеції. Усі ті, хто за різних обставин опинився відірваним від української освіти, мови, культури. Сім'ї, які попри усе обирають навчати дитину українською, мають майданчик з якісним україномовним контентом.
Звісно, це лише початок змін, але це те системне рішення, та «домашка», яку мала зробити країна перед новим локдауном.
Вправи на закріплення
Задача національної платформи — не лише пережити карантин. Вона стратегічна — вирівняти доступ до якісної освіти, убезпечити школи від шоків, дати вчителям інструменти.
Що далі? Вдосконалювати платформу. У планах — створити кабінет учителя, який дозволить відстежувати прогрес, будувати індивідуальне навчання, розробляти курси. А ще — мобільні додатки, сурдопереклад та звукові доріжки для дітей з порушеннями слуху чи зору.
Що ще потрібно зробити? Навчати вчителів та адаптувати їх до змішаного навчання. Інвестувати у цю професію. Жодна платформа не замінить учителя, адже навіть в онлайні педагог лишається ключовою фігурою.
Забезпечити більше учнів та вчителів доступом до інтернету та гаджетів, особливо в селах та маленьких містах. З цим державі може допомогти та вже допомагає бізнес: три мобільні оператори надають безлімітний мобільний трафік для платформи ВШО, а ІТ забезпечують школи технікою для онлайн-навчання. І це спільна робота на благо країни — ще один здобуток складних карантинних часів.
Технології все більше проникають в освіту, цей процес не спинити, і знаєте що? Ми починаємо за ним встигати. Я не знаю, скільки ще років нам знадобиться, щоб з країни невивчених уроків перетворитися на відмінника, проте потенціал точно є.
