Чи став COVID-19 чорним лебедем для української освіти?

17 квітня 2020, 19:00

Чому дистанційне навчання так важко дається українській освітній системі

Тиждень тому стартувала Всеукраїнська онлайн-школа — перший масштабний національний проєкт дистанційного навчання. За перший тиждень проєкт отримав мільйони переглядів на телебаченні та youtube — а також вал критики на адресу вчителів та команди уряду, яка його організувала.

Відео дня

Шкільні педагоги в різних куточках країни ледь справляються із навантаженням та створюють дистанційну систему буквально з нічого. Батьки говорять, що відчувають увесь тягар онлайн навчання на собі. І усі чекають на закінчення карантину — наче воно автоматично вирішить усі болі української освіти.

Чому ж налагодження дистанційної освіти дається Україні так нелегко, як справляються із карантинними викликами інші країни та що чекає на українську освіту в епоху «після коронавірусу»? Розбираємося.

Діагноз для українських шкіл

Українські школи, вчителі та навіть родини не були готові до дистанційного навчання. За даними уряду, менш як 30% українських дітей більш-менш якісно навчаються на карантині, і лише близько 20% українських вчителів були готові до дистанційного навчання.

Даних, придатних для аналізу, вкрай мало, але за відгуками батьківської спільноти, найбільш підготовленими були міжнародні та приватні школи. Перші — тому що викладачі переважно пройшли якісну підготовку в закордонних університетах та вивчали методику дистанційної освіти. Другі — тому що орієнтуються на бізнес-підходи та можуть забезпечити вчителів необхідною підготовкою і гаджетами.

Цікавий факт: з-поміж усіх вчителів, найбільш просунутими виявилися вчителі англійської мови, яка відкрила їм доступ до міжнародних методичних джерел, а також допомогла швидше розібратися, як використати численні інструменти онлайн-навчання.

…І для неукраїнських

Україна — не єдина країна, якій важко відповідати на коронавірусні виклики. За даними ЮНЕСКО, карантинні обмеження через COVID-19 запровадили у 192 країнах світу. Це зачепило більш як 1,5 мільярда або 91,4% учнів усієї планети. При цьому, навіть у розвинених країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) лише 53% вчителів мають досвід онлайн-викладання.

Британський Міністр освіти нещодавно озвучив факт, що лише 40% британських педагогів були готові до якісної організації дистанційної освіти, і відтепер країна буде активно покращувати цей показник.

У США перші тижні карантину вчителі працювали по вісімнадцять годин на день. Це при тому, що Сполучені Штати — серед тих країн, чия система освіти справляється найкраще. Можу підтвердити: результати переходу українських шкіл на дистанційне навчання демонструють, що ця цифра дуже схожа на правду.

Серед інших лідерів дистанційного навчання — Китай, Корея та, як не дивно, Індія. Це пов’язано зі специфікою країни: у ній настільки багато розкиданих та віддалених селищ, що в деяких регіонах онлайн-школи замінюють повноцінне навчання.

Менш як 30% українських дітей більш-менш якісно навчаються на карантині, і лише близько 20% українських вчителів були готові до дистанційного навчання

До речі, своєю налагодженою системою дистанційного навчання Китай завдячує попередній епідемії. Вже після спалаху SARS у 2003 році китайські школи розпочали активну роботу у напрямку онлайн-освіти, і вже до 2014 року були набагато краще підготовлені у порівнянні з іншими країнами.

Чому пробуксовує дистанційна освіта в Україні

Чому ж українська шкільна система так складно відповідає на карантинні виклики? Наразі є основних три причини.

Перша — це методична неготовність вчителів. Вона стосується не тільки їхнього володіння технічними засобами, але й вміння викладати онлайн. Закони онлайн-викладання суттєво відрізняються від уроків у класі. Ця неготовність — провина не педагогів, а педагогічної освіти та системи, які абсолютно до цього не готують. А в багатьох країнах — готують і вже давно.

Причина друга — інфраструктурна. При тому, що загальні показники покриття країни інтернетом та доступу населення до інтернету в Україні досить високі, цього недостатньо. Нерідко саме у вчителів вдома немає необхідного обладнання або інтернету, або у родин бракує якісного wifi для відеоуроків. Часто у родинах з кількома дітьми є один лише гаджет і троє дітей не можуть одночасно повноцінно навчатися.

Третя причина лежить у площині мотивації учнів, яка грає вирішальну роль в дистанційній освіті. Внутрішня мотивація зростає разом з віком дитини, тому чим молодший школяр, тим менш цікаве та менш ефективне для нього онлайн-навчання. До того ж, карантин часто сприймається як додаткові «канікули».

Як виглядатиме український освітній ландшафт після коронавірусу

Попри усе це, обставини таки змусили українську шкільну систему та державу загалом зробити великий крок уперед у напрямку онлайн-навчання.

Чи змінить це український освітній ландшафт? Якщо коротко: так, онлайн навчання стане більше; ні, все не буде онлайн; і так, вчителі таки незамінні.

Онлайн-навчання — це потужний інструмент індивідуалізації навчального процесу. У розвинених країнах вже зараз є змога пропонувати учням в одному класі різні види домашніх завдань, адже системи штучного інтелекту визначають рівень учня і підказують вчителю, який тип завдань йому краще дати. Це беззаперечний плюс онлайн освіти. Українські школи мають рухатися до нового формату, в якому чим старший учень, тим більше може бути змішаного навчання — поєднання «офлайн» викладання та онлайн форматів.

Проте, замінити живого вчителя онлайн-освіта не зможе. Мета сучасної школи — не самі лише знання, а реальний досвід і навички. Креативність, співпраця та емпатія розвиваються лише серед інших учнів та поруч із наставниками. Навіть в онлайн-навчанні роль вчителя є надзвичайно важливою. Це доводить масштабний експеримент Сполучених Штатів, який показав, що саме присутність вчителя, що керує навчальною траєкторією, критично зменшує кількість учнів та студентів, які кидають навчальні програми.

Чорний лебідь чи чарівний пендель

Спеціалісти Світового банку озвучили цікаве питання: чи є цей карантин Чорним лебедем для розвитку дистанційної освіти? Однозначно, цей карантин вже став якщо не чорним лебедем, то принаймні — чарівним пенделем, який показав як провали, так і нові можливості.

Виграли ті, хто зміг використати цей час максимально продуктивно, експериментуючи із підходами, збираючи фідбек та створюючі нові підходи. Ті, хто розвернувся обличчям до проблеми, ті вчителі, які працювали по 18 годин, зміняться, стануть сильнішими й готовими до будь-яких викликів майбутнього. І їм не варто боятися жодної роботизації. А тим паче — звертати увагу на хейт.

Усе залежить від того, як скористатися можливостями, які дає криза. Україні потрібно працювати над підготовкою вчителів, налагодженою системою дистанційної освіти, яка з нами вже назавжди, покращувати покриття інтернетом та забезпеченість гаджетами, а також підтримувати стартапи та організації, які створюють якісний освітній контент та інструменти. Ну і ще — навчитися толерувати помилки, особливо коли щось робиться вперше.

Я сподіваюся, що це саме те, що трапиться з освітою в Україні в епоху «після».

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X