Держслужба в Україні: освіта VS виклики
Замість того, щоб розглядати конкретний «кейс», варто проаналізувати одну з найактуальніших системних проблем у секторі вітчизняного державного управління, що насправді є причиною виникнення подібних ситуацій.
Справжня проблема – це не поодинокі суперечливі призначення. Вона має інше ім’я – це дефіцит професійних, вмотивованих та успішних державних управлінців. Саме з проявом цієї проблеми ми стикаємося в ситуації навколо пані Дєєвої, саме через цю проблему ми маємо залучати на держслужбу "нові обличчя" з інших сфер (зокрема, з комерційного сектору, що не завжди приносить очікувані позитивні результати) або навіть з інших країн чи міжнародних проектів.
Ідентифікація будь-якої проблеми передбачає, перш за все, визначення її масштабів. Масштаби дефіциту кваліфікованих кадрів у сфері держуправління вражають. Згідно з даними останніх досліджень, українські випускники вишів з дипломами професійних державних управлінців неконкурентоспроможні не лише на міжнародному ринку праці. На 85% рівень їхніх знань і навичок не відповідає сучасним вимогам для посад державної служби та місцевого самоврядування в Україні.
Наступний етап аналізу – пошук витоків проблеми, відповідь на питання: чому так сталося?
Досліджуючи ситуацію зсередини, з позицій власного 20-річного досвіду роботи у профільному українському виші, що займається підготовкою професійних управлінців, можу стверджувати: формуванню проблеми сприяло те, що всі ці роки у незалежній Україні переважно наслідувалися радянські освітні традиції та практики. Для багатьох моїх колег відповідь є очевидною, хоча й не дуже приємною.
У чому полягає ця спадкоємність? Які саме негаразди старої системи ми унаслідували та продовжуємо "плекати"? На мій погляд, варто виділити 5 ключових інституційних вад:
1. Громіздке і неоднорідне управління освітньо-науковими процесами.
2. Розгалужену та неузгоджену мережу підготовки управлінців для кожної галузі або окремої сфери.
3. Надмірну подрібненість освітніх спеціальностей і курсів підготовки.
4. Вибірковість та безсистемність наукових досліджень у сфері функціонування держави і підготовки держслужбовців.
5. Обмежений фаховий ресурс для здійснення різнопланової експертної діяльності.
До чого призводить функціонування освітньої системи з такими характеристиками?
Як мінімум, до відсутності особистої мотивації у слухачів (не навчаюсь, а «отримую диплом»), до формальності самого процесу навчальної підготовки. Інакше кажучи, наявна система не забезпечує виховання ані стратегічно мислячих, конкурентоспроможних та дієвих лідерів, ані кваліфікованих та відповідальних управлінців середньої ланки. Вона об’єктивно не може сприяти розбудові належного державного врядування у сучасній Україні.
Отримавши відповідь на питання «Хто винен?», можемо розмірковувати над другою частиною відомої формули: "І що робити?"
Вочевидь, система підготовки держуправлінців має бути реформована, щоб реалізувати суспільне замовлення, висловлене під час Революції гідності 2013-2014 рр. Принципи такого реформування та його основні напрями узгоджені і схвалені розпорядженням Кабінету Міністрів України 5 місяців тому, у червні 2016 р. При цьому, згідно зі статтею 48 Закону України “Про державну службу”, безпосереднім провайдером таких змін має виступати саме наш виш, Національна академія державного управління при Президентові України (НАДУ). Ми відповідаємо за науково-методичне забезпечення усієї системи підготовки, перепідготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації держслужбовців.
Наразі в НАДУ склалася унікальна ситуація: колектив вчених і викладачів має мотивацію до змін і теоретичні напрацювання, а новий керівник вишу – реальну практику, розуміння сучасних викликів і вимог до держслужбовця на різних рівнях управління. Міжнародний досвід свідчить, що це саме той випадок, коли впровадження змін може принести позитивний результат: сприятливими умовами для імплементації нових підходів і стандартів в будь-якій галузі є саме поєднання політичної волі керівництва з потенціалом колективу.
Отже, сьогодні ми маємо закласти підвалини професійної підготовки та виховання управлінців європейського зразка саме на базі НАДУ. Але щоб розбудувати дієву та конкурентоздатну модель підготовки управлінців, нам варто дослідити кращі практики та зупинитися на тій моделі, яка «спрацює» саме в українських реаліях. Відтак, у наступних колонках я намагатимуся висвітлювати напрямок нашого руху щодо реформи системи підготовки управлінців для сектору державної служби та місцевого самоврядування. Буду щиро вдячний за відкриту дискусію, пропозиції та конструктивну критику усім, кому є що сказати з приводу ефективного державного управління і кому небайдужа доля нашої країни у найближчі роки.
