Чому зарано говорити, що ринок землі вже відкрито

14 листопада 2019, 11:18

Вікно можливостей закривається

Народні депутати ухвалили в першому читанні законопроект, який передбачає скасування мораторію з 1 жовтня 2020 року. Але говорити, що ринок землі вже відкрито — зарано. Як мінімум, документ іще має пройти друге читання, а зробити це буде непросто. І сьогодні, і вчора під стінами парламенту тисячі аграріїв. «Слуги» їх не почули. На місці влади я б не ігнорував протести селян та не кепкував би з того, що вони приїхали до Верховної Ради на «джондірах», а не на мотоблоках. Навіть якщо комусь ці протести здаються штучними чи проплаченим (що далеко не факт), це не означає, що вони не висловлюють панівні настрої людей. І це не означає, що ігнорування цих протестів не призведе до значно масштабніших і стихійніших. Якщо буде треба, то все буде — доведено Майданами.

Відео дня

У «слуг народу» голосів немає

Єдине, що потрібно було цій владі для запровадження ринку землі — це політична воля. Згадаймо, що вони мали на старті. Високу довіру суспільства. Довіру не просто до влади, але й до всього, що вона робить. Була чітко озвучена політична воля президента. Він давав небагато конкретних передвиборчих обіцянок. Однак ринок землі був саме такою конкретною обіцянкою. «Слуги народу» мали всю повноту влади: президент, монобільшість і моноуряд.

Люди розуміли, що це карт-бланш для ухвалення будь-якого рішення, і питання відкрити ринок землі вже сприймали як неминуче. Тим паче, що більшу частину підготовчої технічної роботи вже було проведено урядом Гройсмана. Проте зняття з порядку денного розгляду земельних законопроектів 12 листопада вже показало, що навіть у найбільшої в історії українського парламенту фракції «Слуги народу» голосів «за» немає. Монобільшість є, а ось земельної більшості немає. Блокування трибуни і всі події 13 листопада, в тому числі і прийняття законопроекту за основу — це вже рефлексії.

Земельне дежавю, або Теорія коливань

2017 року ми в уряді впритул наблизилися до запуску ринку земель. Був напрацьований законопроект про обіг угідь сільськогосподарського призначення. Був готовий законопроект про фінансово-кредитне забезпечення фермерів для купівлі землі. Однак уже тоді я бачив, що попередній склад Верховної Ради ці закони ухвалити не зможе. Тоді я розумів, що вікно можливостей відкриється в перший рік роботи нового парламенту. Сьогодні це вікно закривається. Здавалося б, як це можливо, адже є політична воля, повнота влади, проте рішення провести важко.

А справа в тому, що єдине, чого не мала влада на старті — це компетентності. В усіх значеннях цього слова. Мета впровадження ринку землі — «шалене зростання ВВП» — була відверто неправильною. І навіть її сформулювали не вони, а їм. Розібратися в аграрній галузі та продовольчій безпеці не вистачило ерудиції, а зібрати експертів із різними поглядами і хоча б вислухати їх — бажання.

Єдине, чого не мала влада на старті — це компетентності. В усіх значеннях цього слова. Мета впровадження ринку землі — «шалене зростання ВВП» — була відверто неправильною

Некомпетентність запалила іскру недовіри

Власне, невміння спілкуватися з людьми і переконувати їх стало фатальним. Спочатку ринок землі не підтримували 60% населення, що і так немало, але скасування мораторію сприймали як невідворотність. Нині противників ринку — 70%. Чому соціологія грає проти «слуг»? Бо диявол криється в деталях. Українці добре пам’ятали, що три роки обіцяв уряд Гройсмана: ніяких іноземців, усе для фермерів, 200 га — в одні руки. До цього люди були готові. А далі пішов провал за провалом: іноземці, жодних обмежень щодо площі і відверте знущання обіцянками кредитів, яких не буде.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Кожна нова інформація суперечила попередній: спочатку ринок буде з 1 січня 2020 року, потім — із 1 липня 2020-го, потім — із 1 жовтня. Президент каже одне, міністри — інше. Згадайте цю карусель. Уряд: іноземці можуть купувати землю. Зеленський: тільки українці. Прем'єр: іноземцям теж можна. Президент: жодних іноземців. Прем'єр: іноземці з 2024 року. А потім комітет Ради кулуарно погоджує законопроект з іноземцями. Все — народ остаточно заплутався і небезпідставно вважає, що влада «щось мутить».

Те, що закони писав не уряд, усі вже зрозуміли: там навіть немає робочих груп, які б це зробили. Однак закони пишуть, і єдине, що для людей очевидно, що ці документи виймають десь із-під килима і точно не у владних кабінетах. Іскра недовіри розгорілася і вогонь уже зносить усе на своєму шляху. Різні політичні сили завжди спекулювали на питаннях ринку землі, однак сьогодні дрова, які вони підкидають у багаття, їм у руки вклали самі «слуги».

Референдум — не панацея

Нині потроху починають говорити про план Б — референдум. Його вкидають в інформаційний простір і представники влади, і інших фракцій. Однак маємо розуміти, що референдум — не панацея.

По-перше, якщо щось і виносити на референдум, то тільки питання, що робити з державними землями. Це 8,5 мільйонів гектарів, про які влада практично не говорить, що планує з ними робити. Тільки вони є національним надбанням. Не можуть 20 мільйонів українців, які мають право голосу на референдумі, вирішувати, що робити 7-ми мільйонам власників паїв. Це вже їхня земля.

І по-друге, слід чітко уявляти, як саме формулювати запитання. Адже треба розуміти філософію українців. Мені в цьому контексті згадалась одна розмова. 2017 року ми працювали над земельними законопроектами.

Соціологічні дані практично свідчили про такі ж настрої людей, як і зараз. Але мене цікавило не тільки ставлення до мораторію, а й аргументація. Я багато спілкувався з людьми особисто, розпитував колег, що говорять їм, і якось один депутат-мажоритарник, який добросовісно працював на окрузі, мені сказав: «Люди починають потроху розуміти, як працюватиме ринок, потроху планувати, ще трохи часу — і ставлення до скасування мораторію буде переважно нейтрально-позитивним». А потім він усміхнувся і додав: «А взагалі, знаєте, потаємна мрія селянина полягає в тому, щоби продати пай, але щоб він залишився твій».

Ось ця модель «продати так, щоб потім залишилось твоє» досить популярна серед власників паїв. Зараз у Земельному кодексі є інструмент, який це дозволяє — емфітевзис. І він використовується, селян без юридичної освіти геть не лякає складне латинське слово і контрагент із величезним штатом юристів / менеджерів / землевпорядників. Селяни підписують такі угоди. Чому? Бо продати, але не до кінця — це і є найкращою страховкою від обману і несправедливості. А саме цього насправді і бояться люди. Це знімає надмірний тиск у земельних відносинах; ті, хто хоче продати землю — продають її, ті, хто хоче купити — купують. Усі процеси незавершені, але некритично. Всі справи відкладаються на 25−50 років, а далі — як Бог дасть, хай діти вирішують. Цю психологічну особливість не можна не враховувати.

Якщо закон про ринок землі не буде ухвалено найближчим часом (а що далі, то менш імовірним це виглядає), наступне вікно можливостей відкриється вже тільки в нового парламенту.

Показати ще новини
Радіо NV
X