Чому українці платять більше за одяг, ніж за кордоном
Одяг та взуття в Європі відчутно дешевші, ніж в Україні. Сьогодні це дуже просто перевірити, потрібно тільки зайти на сторінку інтернет магазину будь-якого відомого міжнародного бренду.
Одне і те саме плаття Zara в Україні коштує на 500 грн дорожче ніж в Польщі. Просто зайдіть на веб-сайт магазину.
Ще один приклад різної ціни на товар в Україні та Європі. Це вже магазин іншого бренду.
Mango чомусь вважає, що для українців переплата в 1242 грн за піджак цілком нормальна.
Єдиний магазин масс-маркету, який зберігає для усіх країн однакові ціни за курсом валют на момент друку цінника – H&M. І вони це відкрито демонструють:
Чому так відбувається? Тому, що у нас відсутня достатня конкуренція на ринку, на що є декілька причин.
По-перше, у нас в законодавстві є правило, за яким брендований товар може імпортуватися лише за згоди власника бренду. Здебільшого, країни дозволяють ввозити бренди будь-яким рітейлерам. Україна ж обрала шлях, при якому товар, ввезений так званим неавторизованим дистриб'ютором, блокується на митниці на 20 днів. За цей час товар може вийти з моди чи сезону, тому це обмежує імпорт всім, окрім офіційних дистриб’юторів, а вони задирають ціни.
По-друге, існує ввізне мито на одяг та взуття в розмірі 12-40%. І справа тут не стільки в розмірі самих мит, як в їх складності. Є сотні видів одягу і взуття, на які часто встановлені різні ставки товарів. Також ставки різні для різних країн. В результаті, на митниці можуть «додовбатись» до будь-чого, починаючи від того, що це за тип одягу, до визначення його митної вартості. Тому імпорт одягу і взуття здійснюється обмеженим колом компаній, яких митниця більше любить ніж інших. Це обмежує конкуренцію.
По-третє, та сама проблема із імпортом поширюється на сировину для пошиву в Україні (тканини, нитки, фурнітура). Це не дозволяє нормально розвиватись внутрішньому виробнику. Через побори при імпорті, наш внутрішній виробник одягу не дуже конкурентний. Хоча реально, при вільному доступі до сировини, міг би завалити одягом усю сусідню Європу.
По-четверте, до нас в принципі важко заходять відомі світові бренди через страх корупції. Так, в нас ще й досі немає, наприклад, IKEA. Прихід H&M – позитивна зміна, що одразу видно по їх ціннику. Принаймні цей бренд, незважаючи на імпортні мита, жертвує своєю маржею, щоб не ставити українцям більші ціни, ніж в Польщі та інших країнах.
Таким чином, уже давно виникла нагальна потреба у запровадженні механізмів здешевлення вартості одягу вітчизняного або імпортного виробництва.
Такі ініціативи вже є. Народні депутати уже подали відповідний законопроект, у розробці якого приймала участь наша команда. Він так і називається: Проект Закону про внесення змін до статті 397 Митного кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо здешевлення одягу. З текстом можна ознайомитись тут.
Законопроектом «обнуляються» всі імпортні мита на одяг і сировину. Також дозволяється ввіз одягу без дозволу власника бренду. Цей законопроект в один момент знизить всі ціни на одяг і взуття. Також дасть нарешті можливість нашій вітчизняній галузі отримати доступ до доступної сировини.
Одним із можливих варіантів є все-таки збереження окремих незначних імпортних мит на одяг або і на сировину з метою збереження певних переговорних позицій з іншими країнами. Але імпортні мита щонайменше потребують спрощення. Наприклад, у формі «твердої ставки» в євро на вагу на всі види товарів. Щоб у наших імпортерів та подекуди не добросовісних митників не було можливостей спекулювати з митною вартістю товарів. Принаймні це б прибрало корупційно складову при імпорті готового одягу або сировини. Це ми будемо далі обговорювати із представниками галузі.
Будемо боротись за те, аби реформи в даній галузі таки були здійснені. Адже наразі маємо ситуацію, коли захисні заходи спрямовані на розвиток вітчизняного виробника одягу лише йому шкодять. А українці платять за одяг більше, ніж в сусідній Польщі. Цю ганебну ситуацію потрібно терміново виправляти!
