Чому українське вугілля треба цінувати
Напередодні оптимістичного звіту уряду під стінами Верховної Ради відбувся мітинг, у якому взяли участь невдоволені категорії населення.
Найбільше серед головних невдоволених виявилося шахтарів, які приїхали до Києва вимагати свою зарплату. А винні їм дуже багато – 800 млн грн. Усього рівень заборгованості по зарплаті в Україні становить 2,4 млрд грн на початок червня. Тож шахтарям завинили більше 30% від усієї заборгованості по Україні.
Також шахтарі вимагали прийняття законопроекту № 8362 Про внесення змін до закону Про державний бюджет України на 2018 рік щодо належного фінансового забезпечення державного сектора вугільної галузі. Законопроектом пропонується збільшити витрати держбюджету на 2018 рік за бюджетною програмою Здійснення заходів щодо забезпечення вітчизняного виробництва вугільної продукції і подальшого реформування сектора вугільної промисловості на 2,8 млрд грн.
Чи є справедливими протести і вимоги шахтарів? Безумовно, що так. Кожна праця має бути оплаченою. Тим паче, коли ця робота – це частина енергетичної безпеки України. Адже чим більше вугілля Україна видобуде власними силами, тим менше доведеться імпортувати. У 2017 році імпорт склав 5,88 млн т із 24 млн т, які спожили ТЕС і ТЕЦ.
Варто також зазначити, що шахтарі уже давно не здійснювали масових вилазок у столицю. І для політиків це було добре, оскільки грюкаючий каскою по асфальту шахтар – це вірна ознака того, що уряд може піти у відставку.
Водночас, питання боргів шахтарів варто розглядати у контексті методики розрахунку вартості вугілля, яка отримала назву Роттердам+. Саме ця формула дала можливість шахтам і працівникам вугільної галузі отримувати більше коштів. Методика покликана була ліквідувати цінову дискримінацію вугілля українського видобутку. Але навіть зараз із врахуванням формули Роттердам+ шахти виявилися неспроможними вийти із "мінуса" у хоча би "нуль" або й навіть на рівень рентабельності.
Закономірно, що свою оцінку питанню собівартості видобутку вугілля дав міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик: "Собівартість продукції по деяких шахтах складає більше 18 тис. грн за тонну. І коли сьогодні громадяни говорять про Роттердам+, який визначається в сумі 2,5 тис. грн, то держава закуповує у держшахт вугілля по ціні 18 тис. грн".
Нині собівартість однієї тони товарної вугільної продукції (збагаченого вугілля), що видобувається на державних шахтах, у 1,5 рази перевищує ціну, за якою це вугілля продається на теплові електростанції. Останні дані за лютий 2018 року свідчать, що середня собівартість по шахтам склала 3,1 тис. грн за тонну, що в 1,5 рази вище відпускної ціни (2 тис. грн за тонну). Загалом середня собівартість товарної вугільної продукції (без врахування держпідприємства Торецьквугілля, у якого був дуже низький видобуток і дуже висока собівартість) склала 3,5 тис. грн за тонну. А середня ціна вугільної продукції склала 1,9 тис. грн за тонну.
По окремим підприємствам картина також не дуже оптимістична. Собівартість вугілля на шахтах Лисичанськвугілля становила 7,2 тис. грн за тонну, Торецьквугілля – 5,5 тис. грн, Первомайськвугілля – 4 тис. грн, Червоноармійськвугілля – 3,8 тис. грн, Селідоввугілля – 3,5 тис. грн.
Якщо порівняти 2016 і 2017 роки, то фактична собівартість тони товарної вугільної продукції зросла на 38% - із 2,1 тис. грн. до 2,9 тис. грн. Ріст продовжується у 2018 році і скоріше за все також становитиме не менше 30%.
У 2017 році збитки від випуску товарної продукції державних вугільних підприємств склали 3,5 млрд грн.
Востаннє відпускна ціна на вугілля переглядалася 1 листопада 2017 року і вона зросла на 10% - до 2,4 тис. грн за тонну (без ПДВ і витрат на транспортування).
Власне, висока собівартість видобутку вугілля на державних шахтах є однією з причин систематичного складного фінансового стану, багатомільярдної заборгованості за електроенергію, відсутності інвестицій і, як результат, боргів із заробітної плати.
Усе це є іще раз підтверджує, що протягом усіх років незалежності України питання вугілля завжди було в ранзі дискримінованого товару, ціну занижували і вугільна галузь постійно від цього зазнавала збитків.
У ситуації кризи, яка виникла із дефіцитом вугілля марки антрацит, гостро стало питання переформатування вугільної галузі. Україна стала залежною від імпорту вугілля. А таку залежність можна подолати лише шляхом переходу на газову групу вугілля, яке видобувають в Україні. Саме для цього і переводять Центренерго і ДТЕК блоки ТЕС із антрациту на газове вугілля. Проте, без повноцінної програми підтримки вугільної галузі з боку уряду говорити про ріст видобутку і забезпечення власним вугіллям не можна. Своє вугілля потрібно цінувати, оскільки імпортне – це не гарантія стабільності поставок. Тому розвиток і підтримка українського вугілля – це єдиний шлях для досягнення енергетичної незалежності у секторі вугілля.
