Чому Україна все ще не реалізувала свій потенціал?
Україна мала всі передумови для успіху. Після розпаду Радянського Союзу та падіння комуністичного режиму Україна була однією з економічно найперспективніших країн Радянського Союзу.
Країна мала всі складові: молоду освічену робочу силу, потужний промисловий потенціал (включаючи аерокосмічний), найродючішу землю в Європі, багаті запаси корисних копалин, вихід до моря та стратегічне розташування з потенціалом для розвитку та економічного співробітництва з усіма сторонами світу.
На жаль, цей потенціал не тільки не використано, а й певною мірою знищено. Відсутність необхідних реформ призвела до виникнення корумпованої олігархічної системи, яка в подальшому перешкоджала реформам.
Ситуація змінилася лише після Революції Гідності у 2014 році. Відтоді вперше відбувається трансформація старої, корумпованої, олігархічної моделі економіки на діючу ринкову. За останні сім років досягнуто багато, але все ще недостатньо.
Незважаючи на очевидний прогрес у таких сферах, як макроекономічна стабільність (стабільний курс обміну валют, контрольована інфляція, стабільні та стійкі державні фінанси, очищення банківського сектору), покращення бізнес-середовища, дерегуляція, пенсійна реформа, перший етап медичної реформи, зменшення можливостей для корупції в енергетичному секторі, банківській справі, системі оподаткування тощо, загальний прогрес реформ все ще недостатній.
Про це найкраще свідчить дуже повільні спроби наздогнати розвинені країни. Включно з країнами, які були економічно подібними до України тридцять років тому (наприклад, Польща) або навіть гірше (наприклад, Румунія). Тобто, Україна все ще не реалізує свій потенціал.
Днями Міжнародний валютний фонд оприлюднив свої оцінки зростання світової економіки та економіки окремих країн на найближчі роки. Дані МВФ показують, що найближчим часом українська економіка зростатиме повільніше, ніж у середньому економіки країн у світі. Повільніше, ніж порівнювальні країни, але й повільніше, ніж розвинені країни.
Відсутність необхідних реформ призвела до виникнення корумпованої олігархічної системи, яка в подальшому перешкоджала реформам.
За прогнозами МВФ, якщо українська економіка зросте на 3,5% і 3,6% у 2021 і 2022 роках відповідно, то економіки країн у світі зростуть на 5,9% і 4,9%, країни з розвиненою економікою — на 5,2% і 4,5%, а країни, що розвиваються із середнім рівнем доходу (до яких належить і Україна), на 6,7% та 5,1%.
Отже Україна не тільки не досягне їх рівня, а й збільшить розрив. У порівнянні економіка Польщі зростатиме на 5,1% цього та наступного року.
Основні причини низького зростання добре відомі. На них неодноразово вказували такі організації роботодавців, як Американська торговельна палата, Європейська Бізнес Асоціація або Асоціація українських підприємців. В основному це стан судової системи, корупція, тіньова економіка.
Можна було б довго розповідати, чому це так і що потрібно робити, але тут я хотів би вказати на дві сфери, про які менше говорять, але без яких неможливі зміни. Це прямі іноземні інвестиції і, у цьому контексті, велика приватизація.
Фактичні дані показують, що передумовою високого та стійкого економічного зростання (більше 6% на рік протягом щонайменше 10 років) є співвідношення валових інвестицій у основний капітал до ВВП на рівні не менше 25%, а в багатьох випадках навіть вище 30%.
За даними Світового банку, у докризовий період (у 2018 і 2019 роках) цей показник в Україні становив 18,6% і 14,9%, тоді як у кризовому 2020 році він становив лише 7,5%.
Якщо прийняти оптимістичне припущення, що в 2021 і 2022 роках ми зможемо повернутися до докризового рівня (що аж ніяк не підтверджено), то для досягнення 25% частки інвестицій у ВВП нам все одно бракує 13−20 мільярдів доларів США інвестицій цього року, та 14−22 мільярдів доларів США наступного.
Два з трьох джерел інвестування (внутрішнє державне та приватне) є обмеженими (в основному через необхідність фіскальної консолідації та стан банківського сектору та ринку капіталу). Таким чином, єдине джерело, де потенційно можна уявити швидке збільшення обсягу інвестицій, — це залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Про те, що це джерело все ще є значно заниженим, найкраще свідчить той факт, що фактичне надходження ПІІ у докризовий період досягало рівня лише 3,4% ВВП на рік. У 2020 році навіть спостерігався чистий відтік ПІІ у розмірі 0,1% ВВП.
Щоб збільшити надходження ПІІ та залучити інвесторів, потрібно покращити імідж країни. А це замкнене коло, оскільки основними перешкодами для зміни сприйняття іміджу інвесторами є зазначені вище проблеми та відсутність реформ у сфері судової системи, корупції, тіньової економіки тощо.
Можна сподіватися, що майбутні реформи у цих сферах будуть впроваджені, що надасть старт реальним змінам. Але є ще одна невикористана можливість — це велика приватизація.
За останні сім років досягнуто багато, але все ще недостатньо
Справді вражає, як нинішнім елітам (політикам, олігархам, бюрократії) вдалося бойкотувати цей процес. Хоча це було проголошено пріоритетом усіх п’яти урядів, які керують Україною з 2014 року.
Найкраще це демонструє той факт, що перша класична велика приватизація відбулася лише зараз, наприкінці жовтня 2021 року — завод Більшовик був приватизований Фондом держмайна за 1,4 млрд гривень. Хоча попередня велика приватизація відбулась ще у 2005 році (Криворізький металургійний комбінат). Це більше ніж 7 років від Революції гідності та 16 років від останньої великої приватизації.
Я вірю, що це буде успішним досвідом, і дасть початок процесу великої приватизації, яка залучить вкрай необхідні прямі іноземні інвестиції, допоможе реструктуризувати українську економіку, зменшить корупцію та політичне «кумівство». Тільки тоді українська економіка зможе повністю використати свій потенціал.
