Як монетарна політика НБУ та інших центральних банків реагує на коронакризу

19 січня 2021, 08:00

Центральні банки по-різному справлялися з викликами 2020-го року. Що спрацювало, а що — ні?

Пандемія коронавірусу, яка швидко охопила весь світ з початком 2020 року, мала наслідком глибоку економічну кризу. Але на відміну від попередніх світових криз, зокрема 2008 року, коли відбулось значне гальмування економічної активності, падіння цін на товари виробництва, поточне падіння економіки було наслідком карантинних обмежень, закриття кордонів, зменшення торгівлі. Тому для підтримки бізнесу більш дієвими виявилися фіскальні заходи, такі як цільова допомога населенню та бізнесу, які найбільше постраждали від адміністративних обмежень.

Відео дня

Перед початком кризи центральні банки (ЦБ) розвинутих країн: США, Єврозони, Англії, Японії практично вичерпали можливість стимулювати економіку за рахунок зниження ставок. В більшості розвинутих економік ставки були близькими до нуля, або навіть від'ємними. Тому для підтримки фіскальних стимулів, які використовували уряди, ЦБ розвинутих країн застосовували нетрадиційні інструменти монетарної політики, головним з яких було кількісне пом’якшення (QE), а також цільове рефінансування.

Головним аргументом проти такого значного нарощування грошової пропозиції з боку ЦБ є зазвичай ризик зростання інфляції. Але в таких розвинутих економіках цей ризик був набагато меншим порівняно з тим, що економіки могли б зазнати ще більшого падіння економічного випуску без значного грошового стимулювання.

Три основні причини, які надавали впевненості ЦБ були:

— Інфляційні очікування домогосподарств та бізнесу в розвинутих країнах були надійно заякорені біля проголошених ЦБ інфляційних цілей. Інфляція протягом останніх десятирічь не перевищувала 2−3 відсотки, а в останні роки частіше була близькою до нульової позначки;

— Не всі нові гроші надходили до реального сектора і не створювали інфляційний навіс. Зокрема валюти провідних країн використовувалися як резерви іншими центральними банками, а також для купівлі інших надійних активів, які зазвичай користуються попитом у періоди зростання невизначеностей. Багато людей у світі використовують резервні валюти як засіб збереження, у разі коли вартість місцевих грошей є нестабільною та існує ризик щодо девальвації;

— Економіки США, країн Європи, Японії знаходилися практично в дефляційному стані, і маючи значну інерцію навіть значне зростання пропозиції грошей не могло швидко «розігріти» їх.

Хоча звичайно в більш тривалому періоді ризик інфляції для економік, які використовували QE є суттєвим.

На відміну від розвинутих економік центральні банки «emerging» markets (EM) мали «більше маневру» для застосування традиційних інструментів монетарної політики. Зокрема таких, як зниження ключових ставок політики, рефінансування банків, або інтервенції на валютному ринку. Лише окремі країни із EM, у яких ставки були дуже низькими, а довіра до центральних банків високою, також вдалися до механізму кількісного пом’якшення, але у відносно обмежених обсягах. Серед них можна виокремити Польщу, Угорщину, Чилі, Таїланд, Мексику та низку інших. Але така політика є ризикованою з точки зору порушення цінової та фінансової стабільності у більш довгостроковому періоді навіть для розвинутих країн. Тому застосування QE могли собі дозволити тільки ті країни, які мали добре «заякорені» інфляційні очікування, розвинуті фінансові ринки та високу довіру до власних центральних банків та власних валют.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Саме тому більшість центральних банків EM, до яких приєднався і Національний банк України, обрали збалансований варіант: разом із продовженням застосування традиційних інструментів вони запровадили низку нових модифікованих монетарних інструментів. З одного боку, це дозволило знизити рівень процентних ставок, забезпечити достатній рівень ліквідності банківських систем та розширити ресурсний потенціал банків. З іншого — такий підхід не створював значних інфляційних ризиків в майбутньому.

Монетарні та макрофінансові заходи, які запровадив Національний банк з початку кризи для здешевлення фінансування, підтримання ліквідності банківської системи та полегшення доступу бізнесу до фінансових ресурсів можна умовно розділити на чотири групи:

1. Зниження ключової ставки політики: з кінця лютого вона була знижена на 5 п.п. до 6 п.п. Реагуючи на зниження облікової ставки, поступово зменшувалися процентні ставки за більшістю інструментів

2. надання банкам більшої гнучкості в управлінні ліквідністю, шляхом модифікації операційного дизайну монетарної політики, зокрема:

— НБУ подвоїв частоту тендерів з надання ліквідності (частоту з 2 х тижнів до одного)

— було подовжено терміни надання короткострокового рефінансування з максимум 14 днів до трьох місяців

— зменшено строковість депозитних сертифікатів (з 14 до 7 днів)

3. Послаблення регуляторних та наглядових вимог, зокрема модифікація резервних вимог щодо гривні, відтермінування формування буферів капіталу та подання та оприлюднення фінансової звітності, тимчасова зупинка проведення всіх видів виїзних перевірок і стрес-тестування банків

4. Запроваджено нові інструменти для підтримки довгострокового кредитування, зокрема довгострокове рефінансування строком до 5 років (48.5 млрд грн з початку 2020 року), процентні свопи (15.4 млрд грн), та розширено пул прийнятної застави за кредитами рефінансування (шляхом включення корпоративних облігацій, випущених під державні гарантії, та муніципальних облігацій).

Також банками за підтримки НБУ були надані пільги боржникам на період дії карантинних заходів (зокрема запроваджено кредитні канікули та розпочато реструктуризації кредитів, заборона відкриття процедури банкрутства на фірми під час карантину і таке інше).

Аналізуючи реакцію центральних банків на кризу пандемії та відповідні зміни у монетарних політиках та регуляціях, можна зробити такі висновки:

— основний вплив на протидію кризі в EM мають фіскальна та регуляторна політика в короткостроковому періоді та структурні реформи — в середньостроковому

— чим більш глибокими є фінансові ринки, а трансмісійні механізми — досконалими, тим більший вплив інструменти монетарних політик мають на реальний сектор, а саме на інфляцію, розрив випуску, безробіття тощо

— те, що можуть собі дозволити центральні банки розвинених країн з резервними валютами та/або з високим ступенем довіри (зокрема щодо застосування від'ємних ставок та програм кількісного пом’якшення), не можуть використовувати в повній мірі центральні банки EM

— основним завданням центральних банків в EM під час кризи залишається забезпечення цінової та фінансової стабільності, а також підтримка необхідного рівня ліквідності в економіці та функціонування платіжних систем і через це — підтримка реального сектора

— основними інструментами центральних банків ЕМ залишаються конвенціональні (ставка політики, вплив на курс та формування очікувань), водночас комплекс додаткових нетрадиційних інструментів допомагає підтримувати ліквідність банківської системи та полегшувати доступ до фінансових ресурсів для бізнесу під час криз

— в українських реаліях комплекс нових інструментів монетарної політики більшою мірою спрямований на підтримку економіки через розширення ресурсного потенціалу банківської системи.

Показати ще новини
Радіо НВ
X