Що потрібно фондовому ринку в Україні?
Є такий різновид соціального капіталу, як довіра. Без неї неможливе ні соціальне життя, ні економічне. Ось чому.
Нащо говорити про довіру
Найбільше мені, мабуть, подобається фраза Френсіса Фукуями, що «довіра — як мастило, робить діяльність будь-якої групи ефективнішою».
З одного боку, довіра — це природно, вона характерна всім людям з народження. З іншого боку, довіра є соціально сконструйованим явищем. Тобто, в цьому понятті поєднуються як ірраціональні, так і раціональні характеристики. Це і передумова, і наслідок співпраці одночасно.
Патрік Ленсіоні, спеціаліст з питань довіри у команді, пише, що «якщо між співробітниками немає по-справжньому довірливих стосунків, ефективність команди буде нижчою, ніж могла б бути. Щоб досягнути певних висот, люди повинні розділяти бачення розвитку та цінності, — тобто мати єдину top team line». Це дійсно так і справедливо не тільки для команди, а й для людських колективів більшого розміру, наприклад, для суспільства.
Прагматичний аспект довіри
З довірою пов’язано багато економічних явищ: вибір, економічна поведінка, функціонування ринків, тощо. Хоча поняття «довіри» здається ефемерним, вона дозволяє отримувати матеріальну вигоду: маючи кредит довіри, можна укласти вигідний договір (саме так багато стартапів і залучають інвестиції).
Ідея проста: чим легший обмін товарами та послугами, тим вища їхня ліквідність, а отже й вартість, і тим краще працює економіка. Завдяки довірі:
1. Зменшуються трансакційні витрати (укладати контакти з партнерами, яким довіряєш, легше);
2. Контракти виконуються, бо довіра виступає свого роду правовим інститутом;
3. Менше страху, обману й шахраїв, натомість у людей є почуття безпеки;
4. Приймати спільні рішення і взаємодіяти простіше й комфортніше;
5. Довіра стимулює інвестиції, бо пов’язана з довгостроковим горизонтом планування.
Крістіан Бьорнсков з данського Університету Aarhus, вирахував, що збільшення довіри в суспільстві на 10% гарантує додаткове щорічне зростання ВВП на 0,5%. Україні це давало б понад $500 млн кожного року.
Недовіра навпаки обходиться невиправдано дорого — це теж прописна економічна істина. Якщо довіри в суспільстві немає — держава змушена збільшувати кількість регуляцій, наглядових органів, органів правопорядку. Розвиток бізнесу гальмується. А це формує ще більшу недовіру, як пишуть дослідники з Гарварду. Замкнений круг.
Що ми маємо в реальності? Рівень взаємної довіри в Україні невисокий. Згідно з даними від міжнародної організації Edelman Trust Barometer за 2020 рік, кожен другий з українців не довіряє державним органам, бізнесу та ЗМІ. У звіті говориться, що 2020-ий став роком болю, втрат і невизначеності, а також роком глобальної недовіри до інститутів і лідерів у всьому світі.
В Україні рівень довіри досліджував Центр Разумкова влітку 2020 р. Виявилося, що найбільше українці не довіряють державному апарату (78%), судам (77%), уряду (72%) та президенту (72%). Ці цифри показують, що лідером з недовіри в Україні є державні органи. Між структурами влади та суспільством — прірва.
На мою думку, корпоративний сектор вцілому виглядає зараз набагато краще. Це підтверджують і дані вже згаданого вище дослідження від Edelman Trust Barometer. Тільки сектор бізнесу вважається компетентним:
Довіра і фондовий ринок
Довіри до українського фондового ринку немає. Чому так? Перша причина: у світі будь-які економічні погіршення пов’язують з втратою довіри. Глобальну рецесію 2008-го та пізніше рецесію 2014−2015 рр. ідентифікують як кризу довіри. А з чого вона почалася? Правильно, з фондового ринку. Друга причина: у 2009−2010 рр. в Україні було дуже багато дефолтів, коли компанії збанкрутували, не виплатили борги та не повернули вкладені кошти інвесторам. Через це все у більшості людей сформувалося стійке упередження щодо цієї сфери. Так само, існує і стійка недовіра до національної валюти. Ніхто не хоче чути про фондовий ринок. Будь-які інвестиції у боргові цінні папери вважаються високоризикованими. На українській біржі зараз зареєстровано понад 10 тис. рахунків фізичних осіб, але за оцінкою Тимура Хромаєва — керівника НКЦПФР, активні з них не більше 15%. Для порівняння, у США близько 52% населення вкладають свої гроші саме у фондовий ринок — в облігації та в акції.
Фінансовий сектор традиційно має найменше «прихильників» з-поміж усіх інших секторів економіки. Графік від Edelman:
Що ж робити? Рецептів у мене немає. Швидких smart-рішень тут просто не існує. Однак, якщо ми хочемо, щоб в Україні відбувався сталий ріст, якщо ми хочемо завойовувати довіру співробітників, партнерів, інвесторів і всіх громадян нам доведеться докласти дуже багато зусиль. Доведеться фундаментально змінювати звички, поведінку та цінності.
Єдине, що мене радує, це те, що з роками показники ставлення до фінансового ринку покращуються (у 2012 році йому довіряли 44%, у 2020-му — 56%). Не так швидко, як хотілося б, але об'єми торгів на українських біржах ростуть. Кількість емітентів корпоративних облігацій збільшується. Кількість професійних гравців ринку збільшується. Фондовий ринок нам конче потрібен, і я вважаю, що гроші на його розвиток у потенційних інвесторів є. Чого бракує, так це довіри до фінансових інструментів.
