Чим закінчиться "дружба" України з Росією
17 вересня 2018 року Президент України Петро Порошенко ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України про припинення Договору про дружбу між Україною і Росією. Геополітичне розлучення з Росією остаточне та наразі іншого вибору не існує.
"Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску…", – саме про це йдеться у "Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією". Документ було підписано у Києві 31 травня 1997 року Президентом України Леонідом Кучмою та Президентом Російської Федерації Борисом Єльциним.
Цією угодою країни офіційно визнали кордони одна одної та закріпили принципи стратегічного партнерства і поваги територіальної цілісності.
Про що нагадає історія?
Якщо повернутись до історичних витоків Української держави, то будемо відверті: стосунки України та Росії ніколи не можна було назвати по-справжньому дружніми.
І за часів гетьманства Богдана Хмельницького українсько-московські відносини залишались надто напруженими. Козацька адміністрація енергійно намагалась залучити московське військо на свій бік, але відносини не були стабільними.
Щоб зберегти свою віру та націю, Хмельницький бачив тільки один вихід для України – союз із Московією. Земський собор 1 жовтня 1653 року задовольнив прохання гетьмана про возз'єднання з Москвою. І вже 8 січня 1654 року Переяславська Рада прийняла приєднання України до Московії.
Проте це були чергові зрадницькі "обійми" Москви, яка, забувши про конфедерацію, почала вважати українські землі "своїми". Насаджувала своїх воєвод і свої порядки, призначаючи своїх гетьманів та розриваючи Україну на шматки, поставила крапку, як тоді видавалось, в українсько-московських дипломатичних відносинах.
Тож недарма в народі кажуть: "Від Богдана до Івана не було гетьмана".
Хоч Мазепа ніколи не перебував в опозиції до Росії, проте причина у розриві стосунків із Московією – у підступних планах царя Петра стосовно України та в протиріччях серед української еліти.
Період гетьманства Мазепи супроводжувався сплеском національної єдності: будівництвом численних церков і монастирів. Сам гетьман профінансував будівництво 26 соборів та дзвіниць. Його коштом були реставровані Троїцька надбрамна церква у Києво-Печерській лаврі, Софійський та Михайлівський собори.
Україна для Росії завжди залишалась інтелектуальним та сировинним донором.
Історія рухається по спіралі, і тут доречно зазначити, що той, хто забув минуле, не має майбутнього.
Що маємо зараз?
Питання про доцільність існування Договору про дружбу, співробітництво та партнерство з Росією, який ще називають Великим чи Базовим договором, в українському політикумі порушується не вперше за останні чотири роки.
Росія, по-перше, порушила все що можливо в цьому договорі, починаючи від преамбули.
Документ було укладено на десять років – у 2008 році його дію автоматично продовжили. Аби припинити дію договору, Україна має офіційно сповістити Росію не пізніше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду, тобто до жовтня 2018 року. Про це йдеться у статті 40 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Відтак Президент України Петро Порошенко своїм Указом від 17 вересня 2018 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 вересня 2018 року "Про Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією" фактично і юридично розпочав процес розірвання цього договору.
25 вересня 2018 року російська сторона отримала офіційну ноту від Києва про непродовження Договору про дружбу. За словами представника російського МЗС, договір перестане діяти з 1 квітня 2019 року.
Основна проблема з денонсацією Договору про дружбу насправді виходить далеко за межі його тексту та полягає у триваючій дихотомії визнання Росії агресором поряд зі збереженням у цілому нормальних із нею правових відносин.
Сучасний Договір про дружбу не містив жодних унікальних правових норм, які б відображали об'єктивно існуюче міжнародне право.
Перш за все треба усвідомлювати, що Україна та Росія перебувають у стані збройного конфлікту, і цей стан триватиме доти, доки Україна не поверне контроль над Кримом.
Це, своєю чергою, означає, що права українців у Росії та права росіян в Україні регламентуються тільки міжнародними договорами, а не емоційними бажаннями сторін.
Хочу доповнити, що допоки Росія є членом Ради Європи, правові відносини між державами, їхніми громадянами врегульовує Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. Конституційні норми як України, так і Росії гарантують іноземцям такі самі права і свободи (окрім деяких), як і власним громадянам.
Які наслідки?
Це – рамковий договір, і його розрив фактично не впливає на будь-що. Звичайно, в інформаційному плані кожна сторона використовує це по-своєму.
Наприклад, керівництво РФ звинувачує Київ у тому, що той нібито знищує десятирічні напрацювання. Звісно, забуваючи при цьому, що все це було знівельовано в один момент, коли Росія вирішила анексувати Крим і продовжити війну проти України.
Уже 2014 року відкликаний з Москви посол України розповідав, що з початком окупації Криму усі причетні відомства Росії за командою припинили контакти з українським посольством. Посольство є, дипломати є, а контактів із росіянами, які дозволяли бодай щось з’ясувати (про те, щоб вплинути на щось, годі й мріяти), немає.
Тому давно настав час приймати складні, але правильні рішення – розривати "дружні" відносини з Росією. Це означає безстроково утримувати лінію фронту, яка пролягає від Азовського моря до простору кібербезпеки України.
