Навіщо нам незалежність НБУ

18 травня 2017, 08:30
Чи хотів би хтось мати високий рівень інфляції? Або обмінний курс 100 гривень за долар США? Банки-зомбі? Економічний хаос? Усе це могло би трапитися, якби не втручання НБУ

З часу здобуття незалежності Україна вже отримала багато уроків. Особливо болючим був урок гіперінфляції у 1990-х роках, коли під політичним тиском Національний банк друкував гроші з карколомною швидкістю. Економічний колапс як наслідок таких дій породив в українцях не тільки постійний страх інфляції, а й глибокі сумніви щодо здатності НБУ контролювати інфляцію.

Відео дня

З тих часів, відбулись значні зрушення на краще у тому, що стосується підвищення незалежності, підзвітності та прозорості НБУ, щоб забезпечити йому можливість протистояти політичному тиску та зосередитись на контролі інфляції. Ці зусилля були особливо успішними в останні роки, і НБУ інституційно суттєво відрізняється від того, яким він був до Революції гідності.

Однак, важко зароблена незалежність НБУ опинилася під загрозою. Це не є проблемою лише центрального банку в Україні. Швидше, це світова тенденція позбавити центральні банки їхніх повноважень і незалежності як наслідок Великої рецесії і Глобальної фінансової кризи.

Але чому слід захищати НБУ і боротися зі спокусою здобувати короткостроковий успіх завдяки політично покірному центральному банку?

Історична перспектива

Період Великої інфляції у розвинутих країнах у 1970-х і 1980-х роках порушив питання: як інфляція може бути високою впродовж такого тривалого терміну у мирний час? Ключовим поясненням цього феномену є те, що центральний банк, проводячи дискреційну політику на власний розсуд, дозволятиме інфляції залишатися постійно високою. Звісно, якщо він має серед своїх цілей забезпечення повної зайнятості.

Інтуїтивно, якщо домогосподарства і фірми розуміють, що центральний банк намагатиметься стимулювати економіку, друкуючи гроші, вони підвищуватимуть свої інфляційні очікування. Це зводитиме нанівець монетарний стимул: обсяги росту ВВП залишатимуться незмінними, а інфляція зростатиме.

Якщо це дійсно так, чому центральні банки проводять політику, яка генерує інфляцію і не впливає на ВВП? Центральні банки роблять це у відповідь на політичний тиск. Цей аргумент, дійсно, підкріплюється емпірично. Наприклад, президент Ніксон ганебно тиснув на голову ФРС Артура Бернса для продовження монетарного стимулювання, щоб забезпечити переобрання Ніксона президентом.

У ранніх економічних дослідженнях задокументовано величезну кількість доказів того, що більш незалежні центральні банки асоціюються із нижчими середніми темпами інфляції. Цей напрям роботи є настільки потужним, що з'явилася глобальна тенденція до посилення незалежності центрального банку.

Операційна свобода центрального банку у виборі інструментів політики і політична незалежність (імунітет посадових осіб центрального банку до короткострокового політичного тиску) у різних країнах зростала швидкими темпами. Хоча тривають дискусії щодо того, чи зв'язок між інфляцією і незалежністю центральних банків є причинно-наслідковим, загальне сприйняття в академічних і політичних колах перед Великою рецесією було таким, що ця динаміка є ознакою безперечного успіху.

Занадто успішні?

З огляду на приголомшливий успіх центральних банків у приборкуванні інфляції з 1980-х років, політики були все більше схильні делегувати повноваження технократичним центральним банкам, щоб останні регулювали темпи зростання економіки і мінімізували негативні наслідки циклів ділової активності.

Все змінилося з початком Великої рецесії та Глобальної фінансової кризи. Через поширення економічного спаду і паніки, у поєднанні з очевидним паралічем фіскальної політики у боротьбі із кризою, багато центральних банків опинились наодинці зі складними викликами та непростими виборами.

Щоб врятувати фінансову систему і загалом економіку від краху, необхідні величезні вливання ліквідності у фінансовий сектор і навіть пряма екстрена фінансова допомога фінансовим установам, що банкрутували. Часто центральні банки користувалися надзвичайними повноваженнями і випробовували межі того, що вони можуть робити. Хоча така політика і стримувала кризу та відвертала найгірше, вона була надзвичайно непопулярною.

Дійсно, як можуть центральні банки і, у більш широкому розумінні, уряди рятувати «жирних котів» у банках, а не маленьку людину? Наприклад, популярний рух «нас 99%» у США чітко показав, наскільки населення було незадоволене діями Федеральної резервної системи. Загалом, населення сприймало центральні банки як такі, що зловживають своїми повноваженнями і загострюють економічну нерівність.

З огляду на такі настрої, низка політиків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, закликають до встановлення контролю над центральними банками. Певні повноваження в центральних банків вже відібрано.

Український контекст

До Революції гідності в економіці України нагромадились великі дисбаланси. Девальвація гривні, прискорення інфляції, банківська криза і економічний спад були невідворотними. Залишалось лише питання, коли саме це станеться. Російське вторгнення поглибило спад.

У цих надзвичайно складних умовах НБУ був однією із небагатьох установ, спроможних діяти у відповідь на кризу. Подібно до досвіду центральних банків у розвинутих країнах за часів Великої рецесії і Глобальної фінансової кризи, НБУ постав перед важким вибором, чи слід дозволити значне знецінення гривні, вливання ліквідності у потенційно проблемні банки, виведення неплатоспроможних банків з ринку. НБУ також серйозно посилив нагляд за фінансовим сектором з метою запобігання зловживанням, яких було так багато до Революції гідності.

Незважаючи на критичну важливість таких заходів для економіки країни, вони були дуже непопулярними в Україні. На Голову НБУ Валерію Гонтареву посипалась незаслужена критика від усіх сил українського політикуму. Можливо, це був один із тих рідкісних випадків, коли українські олігархи і широкі кола населення об'єдналися.

І все ж, не було кращої альтернативи того, що НБУ зробив під час кризи і після неї. Знову ж таки, подібно до політиків інших країн, що переживали болючу кризу, коли центральний банк виявляється єдиним гравцем, здатним підтримувати жевріння економіки, українські політики, вочевидь, хотіли б зменшити незалежність центрального банку шляхом призначення «зручного» голови центрального банку, підштовхування НБУ до прямого кредитування начебто стратегічно важливого бізнесу, закликів до судового переслідування посадових осіб НБУ тощо.

Подальші кроки

Це небезпечна тенденція. До того як закликати до «підзвітності» НБУ за стандартами української політики, нам всім слід подумати про альтернативи.

У своїй оцінці центральних банків у розвинутих країнах під час останньої кризи, Рікардо Райз, професор Лондонської школи економіки, зазначає: «...серед усіх установ, що формують політику у найбільш розвинутих країнах сьогодні, центральні банки є, як правило, краще підготовленими, краще поінформованими і приймають найбільш виважені рішення. Їхній успіх у підтримці інфляції на рівні цільових показників упродовж останніх 15 років вражає. Їхні дії у відповідь на фінансову і боргову кризу були, незважаючи на всі їхні недоліки, все ж кращими, ніж дії майже всіх інших керівних установ».

Те ж саме можна сказати і про НБУ. Дійсно, чи хотів би хтось мати високий рівень інфляції? Або обмінний курс 100 гривень за долар США? Малий обсяг валютних резервів? Банки-зомбі? Всеохоплюючу фінансову паніку? Економічний хаос? Усе це могло би трапитися, якби не втручання НБУ.

Оглядаючись на зроблене, низка міжнародно визнаних спостерігачів і установ високо оцінюють реформи і політику НБУ. Втратити ці досягнення було б надзвичайно прикро і недалекоглядно.

Очевидно, що НБУ має продовжувати невтомно працювати над програмою розбудови сучасного центрального банку в Україні. З огляду на політичні реалії та економічні обмеження, Нацбанк, вірогідно, залишиться основним фактором економічного і, відповідно, політичного успіху України як держави.

У рамках цієї програми НБУ налаштований відігравати провідну роль у проведенні досліджень і напрацюванні практик, що стосуються діяльності центральних банків, та інтегрувати України у світову спільноту.

З цією метою до участі в Другій щорічній дослідницькій конференції НБУ, що відбудеться 18-19 травня 2017 року, запрошено вчених світового рівня та провідних практиків, щоб отримати краще розуміння, що центральні банки можуть, а що не повинні робити для стимулювання економіки у поточних умовах.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X