Це бета-версія нового сайту Нового Времени. Надсилайте свої зауваження на адресу newsite@nv.ua

Чи загрожує Україні енергоголод

27 лютого 2017, 12:45
2585
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Кожна 10 смерть у Великій Британії пов’язана з важким соціально-економічним явищем "енергетичного голоду" - коли населення не здатне оплачувати вартість спожитих енергоресурсів

Глобалісти роблять проекцію нового голоду ХХІ століття на цілі країни. І однією з перших у фокусі може стати Україна. Будь-яка хвороба на перших стадіях прояву може бути вилікувана активним медикаментозним впливом та подальшою профілактикою. У випадку «енергетичного голоду» це, безумовно, є формування енергонезалежності країни.

У розрізі торгівельної блокади ОРДО/ОРЛО вся країна, від міністрів до кінцевих споживачів, звернула увагу на проблему забезпечення енергетичної незалежності. Урядом оголошено НС у енергетиці, завдяки якому знижено споживання антрацитового вугілля майже вдвічі, і на сьогодні ТЕС відіграють роль лише стабілізації енергомережі у пікові години споживання електричної енергії. При цьому, досягнуто рекордного рівня генерації електроенергії за рахунок АЕС, вже незалежних від російського палива та адаптованих до американської сировини, – цілих 63% у загальному енергобалансі. За висновками Міністерства енергетики та вугільної промисловості, від антрацитової залежності Україна може позбутися за 2-2,5 роки. Разом з тим, якщо жити сьогоднішнім днем, то перспективи в енергетиці – не такі й райдужні, і незалежно від торговельних блокад, війни з північним сусідом, енергопакетів ЄС, через мінімум 5, максимум 10 років країна може увійти у безповоротну фазу «енергетичного голоду». Подібна ситуація відбулася у Великій Британії, і лише державне рефінасування золотовалютного резерву у енергетичні проекти, чого немає в Україні у таких об’ємах, дозволило стабілізувати енергосистему.

Генерація електроенергії сьогодні і що її очікує завтра

Українські ТЕС сьогодні не є взірцем технічного прогресу. Тому, ТЕС країни із року в рік поступово зменшують виробництво електроенергії. Модернізація енергоблоків ТЕС є процесом витратним і довготривалим. Так, наприклад, перехід одного із чотирьох енергоблоків Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» (Харківська область) з вугілля антрацитової групи на газомістке вугілля коштуватиме 50 млн. доларів США. Це фінансування на даний момент покладено на плечі українських платників податків, оскільки ПАТ таких коштів для інвестування у власний енергодивізіон не має, а європейські фінансові інституції не кредитують проекти, що суперечать останнім енергопакетам ЄС. Тому, прогнозовано, що генерація електричної енергії на ТЕС буде поступово знижуватись. І необхідно знайти альтернативу для маневрування у пікові години навантаження на енергомережу. Краще ситуація виглядає у галузі гідроенергетики.

По-перше, ПАТ «Укргідроенерго» активно кредитується від Європейського Інвестиційного банку на реконструкцію обладнання та турбін, так, лише, у лютому отримано черговий транш кредиту на 22 млн. євро. Так, із збереженням тенденцій розвитку, що закладені сьогодні ПАТ «Укргідроенерго», українські ГЕС можуть зберегти рівень виробництва електроенергії як за рахунок обслуговування установок, так і за рахунок введення в дію нової Канівської гідроакумулюючої електростанції (ГАЕС) і нових агрегатів Ташлицької ГАЕС. Додатково гідроенергетичний потенціал України навесні 2017 збільшить підвищення водності річок внаслідок танення значних накоплених запасів снігу (місцями, – до 40 см) та наповнення водосховищ після зимової межені, дозволить підвищити продуктивність ГЕС країни на 15-18%.

Оптимістичніше ситуація, на перший погляд, відбувається у атомній енергетиці. АЕС – це базова генерація, яка є постійною й покликана забезпечити задоволення необхідного мінімуму потреб. Загальна генеруюча потужність української атомної енергетики становить трохи більше 13 ГВт. Це багато, але не достатньо для задоволення всіх потреб держави. Тим більше, що АЕС не в змозі оперативно збільшувати/зменшувати виробництво електроенергії. ДП НАЕК «Енергоатом» позбулася залежності від російського палива, перейшовши на заміну ТВЕЛів від американської Westinghouse. І тут можна було б зберігати спокій, розраховуючи на цей базовий вид електрогенерації, але 12 із 15 діючих енергоблоків, практично, відпрацювали свій ресурс (за даними МАГАТЕ та ДП НАЕК «Енергоатом»), але працюють, згідно із рішенням про продовження терміну експлуатації. Разом з тим, це не панічне явище, оскільки кожен із реакторів має запроектований запас міцності, й потребує капітального ремонту корпусу реактору.

Однак, такі дії не можуть бути безмежними, й за даними МАГАТЕ, першим зупиниться 2-й реактор Південноукраїнської АЕС у 2025 році. На енергосистемі це відобразиться у мінус 1 ГВт генеруючих потужностей. За період 2030-2035 років розпочнеться хвиля зупинки реакторів, і у 2036 році із 13 ГВт генеруючих потужностей, залишиться всього 3 ГВт. І це, - за умови якісного та професійного обслуговування енергоблоків АЕС. Слід зазанчити, що це достатньо складно, оскільки, за даними ДП НАЕК «Енергоатом» енергоблоки українських атомних електростанцій у першому півріччі 2016 аварійно зупинялися 9 раз.

Звична класика – дорого, але перевірено

Враховуючи факти, наведені, вище, до 2035 року генерація електричної енергії в Україні, за песимістичного сценарію розвитку, скоротиться втричі. І це означає прихід безповоротного енергетичного голоду. Порятунок від якого буде потрапляння до енергетичної залежності від іншої держави. Й, найімовірніше, позбавившись багаторічної газової голки північного сусіда, країна змушена буде отримати новий історичний оберт залежності від енергоресурсів, тепер вже – електричної енергії. За сценарієм найменшого опору розвитку енергетики, необхідно збільшувати генеруючі потужності тепло- та гідроенергетики.

Проте стаханівські темпи тут не спрацюють. По-перше, гідроенергетичний ресурс річок обмежений, однак, економічно ефективний гідроенергетичний потенціал в Україні використаний лише на 60%, тому доступним для освоєння є 4 ГВт (що еквівалентно 4 енергоблоків АЕС). Разом з тим, ця цифра є реалістичною, оскільки, на сьогодні, об’єднані енергомережі України здатні прийняти 5,4 ГВт електроенергії (за даними ДП «НЕК «Укренерго»). По-друге, розвиток ТЕС потребує використання додаткових ресурсів паливних корисних копалин (дефіцитних вугілля чи газу) або екологічно небезпечного мазуту.

Суттєвою перешкодою розвитку теплогенерації є неможливість кредитування будівництва нових генеруючих потужностей за рахунок міжнародних, в першу чергу, європейських, фінансових інституцій (через екологічні обмеження), тому такі проекти або вкладуться у тариф на електричну енергію, як інвестиційна складова, або ж можуть бути реалізовані за рахунок коштів державного бюджету та внутрішніх інвестицій, що є достатньо обмеженим ресурсом і дозволить побудувати не більше 2,3-3 ГВт за найближчі 7-8 років.

За технократичним сценарієм, українська енергетична система повинна збагатитися за рахунок будівництва нових реакторів АЕС. В середньому, спорудження енергоблоку у 1 ГВт коштує 5 млрд. доларів США. Світова практика показує, що зведення одного енергоблоку займе період 10-12 років (це середньосвітові значення). Однак, такий проект є кредитованим із боку країн, що зменшують ядерну залежність, але мають потребу в електричній енергії. Валютна виручка 1 ГВт енергоблоку АЕС від експорту електроенергії до ЄС станоовить до 2 млрд. доларів США. Тому, повернення такого кредиту не перевищує 8-10 років і є вдалою державною інвестицією. Проте, виникають суспільні та екологічні ризики у зоні зведення нових реакторів.

Разом з тим, для відновлення 10 ГВт енергоблоків АЕС необхідна інвестиція у 50 млрд. доларів США, що для української кредитної історії є вкрай «важкою» для отримання міжнародної позики. До того ж є проблема із проектуванням та будівництвом реакторів, у якому значний успіх має РФ, але у геополітичному відношенні є вкрай невигідним партнером. Є розробки та реалізовані проекти у Китаї та Чехії, але виникають ризики експлуатації, американська школа атомної енергетики готова надати Україні проекти із повним циклом зведення, але це збільшить інвестиційний кошторис будівництва, майже удвічі.

Зелений порятунок української енергетики

Світом активно шириться «зелена» (альтернативна) енергетика, що у ряді країн, наприклад Німеччині, Ісландії, Швеції, Данії витісняє, а в деяких випадках, й заміняє атомну та теплоенергетику. Переваг – дуже багато: від високого рівня екологічної безпеки, до простоти будівництва (особливо сонячних електростанцій) та швидкої окупності.

Приведемо простий розрахунок економічної ефективності альтернативної енергетики. Модернізація одного енергоблоку Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» вартує 50 млн. доларів США, що дозволить підвищити виробництво електричної енергії на 10-15 МВт (проект займе 2 роки). Використовуючи інвестицію у 50 млн. доларів США, за півроку можна звести та підключити до мережі 45-48 МВт потужностей сонячних електростанцій.

Однак, для цього проекту знадобиться 110-115 га земель, що в Україні, при найвищому коефіцієнті розораності площі в Європі, є вкрай важко. Отже, питання просування земельної реформи, введення відкритого та прозорого ринку земель є однією із найважливіших перешкод розвитку альтернативної енергетики.

З іншого боку, перешкоди для розвитку формують відсутності зеленого світла для «дешевих» кредитів з метою розвитку української зеленої енергетики. Слід зазначити, що економічні розрахунки для визначення терміну окупності «зеленої» енергетики робляться на основі продажу енергії державі за «зеленим тарифом», який сьогодні в країні коливається (встановлюється для кожного продавця окремо) від 15 до 19,5 євроцентів за 1 кВт/год. У перерахунку на гривні отримуємо вартість «зеленої» енергії на оптовому ринку приблизно 5 гривень 63 копійки.

Для споживача (з урахуванням вартості транспортування, втрат і надбавки організації-продавця) ціна зростає вже до приблизно 7,5 гривень за кВт/год. Зрозуміло, що кінцеві споживачі не платять таку ціну – компенсація різних тарифів здійснюється за рахунок дешевої енергії від АЕС, де собівартість кВт/год. складає приблизно 42-45 копійок – у 13 разів нижче за «зелений тариф». Якщо АЕС зникають і їхні потужності заміщуються станціями, які працюють на зеленому тарифі, то українці (як побутові споживачі, так і промисловість) змушені будуть платити за електроенергію як мінімум в 5-7 разів дорожче (з огляду на заявлені плани Уряду щодо поступового зменшення зеленого тарифу).

Споживаємо розумно

На 1991 рік, коли Україна отримала у своє розпорядження енергосистему УРСР (з того моменту вона не дуже змінилася) побутове споживання не перевищувало 30% від загальних обсягів. Сьогодні, при збільшенні у рази кількості приладів домашньої побутової техніки, розростання житлового фонду країни на 38%, призвело до поглинання побутовим споживанням до половини загальної виробленої електричної енергії. І тут виникає проблема пікового навантаження на енергомережу, яка виникає у вечірні часи. З одного боку, промислові об’єкти продовжують працювати, збільшується кількість одиниць міського електротранспорту, а у домівках вмикаються прилади нагріву води та теплоносія, освітлення, електроплити та телевізори.

Саме для подолання цих піків збільшується генерація електричної енергії за рахунок спалення більшого об’єму вугілля на українських ТЕС. Слід зазначити, що у такій культурі, точніше її відсутності, енергоспоживання, питання енергонезалежності країни та загрози енергетичного голоду стоїть не тільки перед Урядом, але й перед кожним громадянином. Так, наприклад, якщо замінити по 10 ламп розжарювання у 15 млн. українських домогосподарств на енергозберігаючі, то це дозволить заощаджувати у години пікового навантаження 2200-2500 МВт електроенергії – рівно стільки, скільки генерує Зміївська ТЕС.

А такий проект, із його комплексним фінансуванням, надасть дуже швидкий ефект Разом з цим, Україна має одну із найвищих долю енергоспоживання у 100 доларах ВВП – аж 42, при чому, у Китаї це – 14, а в Німеччині – лише 4. Тому, на рівні із модернізацією енергогенеруючих потужностей Україна повинна стати європейським лідером за тенденціями впровадження енергозберігаючих технологій як у промисловості, так і у побуті, формуючи культуру раціонального використання електричної енергії. А це вже назва цілої урядової програми.