Не європейське держрегулювання фінринків в Україні
Нещодавно я був у відрядженні в Латвії, і зустрічався з представниками ключових структур національного страхового ринку: Латвійською Асоціацією страховиків, Комісією ринку фінансів і капіталу Латвії, Латвійським бюро страховиків транспортних засобів (LTAB).
Однією з ключових тем нашого спілкування були питання регулювання страхового ринку – у них, в Євросоюзі, і у нас, в Україні. Сказати, що латвійські колеги були вражені, дізнавшись про деякі нюанси регуляторної політики на українському страховому ринку – не сказати нічого. "Як може бути, щоб органи регулювання приймали серйозні рішення, що впливають майбутнє всього ринку, без урахування думки учасників цього ринку?"
Навіть в країнах – нових членах Євросоюзу, таких як Латвія, принципово інші правила ведення бізнесу. Яніс Абашінс, президент Латвійської Асоціації страховиків, кілька разів підкреслив, що в Латвії взаємодія між регулятором і гравцями ринку побудована на принципах повної відкритості та обов'язкового врахування позиції представників бізнесу. Чиновники з державного регулятора несуть персональну відповідальність за прийняті рішення, і усвідомлюють її, тому процес напрацювання змін до регуляторноъ політики завжди відбувається без поспіху, виважено, і обов'язково – з урахуванням думки страховиків та страхового об'єднання, що є представником інтересів ринку.
Якщо регулятор бачить проблему, що виникла на ринку, він ініціює зустріч з Асоціацією, і вони приступають до спільного пошуку та вироблення шляхів вирішення проблеми. Асоціація, в свою чергу, проводить консультації зі страховиками, під час яких розглядає варіанти знаходження консенсусу між потребами бізнесу і захистом інтересів держави та страхувальників.
Це – регуляторна практика європейської країни з таким же важким пострадянським минулим, як і в України. Однак це минуле не завадило Латвії перейти на європейські цінності та принципи регулювання ринків.
Ще одна прекрасна ілюстрація реальних регуляторних підходів у Європі – недавня історія з кіпрським страховиком Olympic. Компанія займала непогані позиції на страховому ринку Болгарії (компанії країн Євросоюзу можуть вільно працювати на території один одного без відкриття філій) – близько 10%, і більше $5,6 млн премій.
При цьому, згідно з правилами ЄС, компанія не була підконтрольна болгарському страховому регулятору і ніколи не платила внески в болгарський фонд страхових гарантій. Навесні цього року Кіпрська служба контролю страхових компаній почала процедуру банкрутства Olympic.
Болгарська комісія з фінансового нагляду (FSC) послідувала за цим прикладом, і заборонила Olympic укладати нові договори страхування. Однак на подив усього ринку, заступник голови комісії, відповідальна за страховий нагляд, не змогла належним чином поінформувати своїх колег по FSC і зацікавлені урядові установи, про потенційну загрозу, пов'язану з Olympic і складною ситуацією на болгарському ринку. Як наслідок, тільки частина страхувальників отримають компенсацію з фонду страхових гарантій, іншим доведеться чекати ліквідації компанії, сподіваючись отримати виплати за рахунок залишків активів компанії. На болгарському національному страховому ринку вибухнув скандал. Один з найважливіших висновків з цієї неприємної історії – в Євросоюзі регулятор як структура і його співробітники як посадові особи несуть відповідальність і за те, що відбувається на ринку, і за свої власні недопрацювання або помилки. Заступник голови комісії, відповідальна за страховий нагляд у Болгарії, подала у відставку через ситуацію, що склалася на ринку з банкрутством кіпрської компанії Olympic, що працює на національному ринку. Немислима ситуація для українських чиновників.
Останнім часом в нашій країні лунають заклики посилити інституційні можливості регулятора небанківського фінансового ринку. Будь то нинішня Нацкомфінпослуг, або НБУ, якому частина депутатів рветься передати повноваження з регулювання небанківського фінансового ринку.
Це небезпечні заклики, якщо ми не визнаємо, що "посилення інституційної спроможності" будь-якої наглядової структури – це не тільки посилення повноважень, це й посилення відповідальності, і обов'язкове дотримання регулятором всіх законодавчих норм, починаючи з Конституції, персональна відповідальність чиновників за їх вирішення. Якщо ми, звичайно, хочемо побудувати в Україні державу з європейськими цінностями і принципами.
У регуляторних органів, як державних структур, є обов'язок захищати не тільки інтереси держави, і споживачів, а й інтереси бізнесу.
Те, що відбувається зараз в регуляторній політиці на українському небанківському ринку, суперечить європейським принципам і реальній європейській практиці держрегулювання, основні принципи яких ми взяли на себе зобов'язання гармонізувати з нормами Євросоюзу при підписанні Асоціації з ЄС.
Нацкомфінпослуг, незважаючи на загальне поліпшення якості регулювання, дозволяє собі перевищувати повноваження. Приймає положення, які прямо суперечать нормам закону Про страхування, або документи, повноваження приймати які є тільки у Кабінету Міністрів або Верховної Ради.
Це дуже погано для ринку, але зараз існує система "запобіжників" і стримувань (Міністерство юстиції, Державна регуляторна служба, Антимонопольний комітет України), які узгоджують рішення і нормативні документи Нацкомфінпослуг. Також є можливість оскаржити рішення регулятора в судовому порядку.
Спроби ж передати небанківський фінансовий ринок під нагляд НБУ (згідно із законопроектом 2413а, який вже три роки лежить у ВР, і безнадійно застарів) відведуть нас ще далі від Європи. Вже говорилося про те, що модель мегарегулятора, яким виступає національний (центральний) банк країни, працює у вкрай обмеженій кількості країн. І більшість цих країн – зовсім невеликі, непорівнянні з Україною ні за населенням, ні за розмірами небанківського фінансового ринку.
Давайте подивимося на приклад тієї ж Латвії. Там є Національний банк, який відповідає за монетарну і кредитно-грошову політику, і є мегарегулятор в особі Комісії ринку фінансів і капіталу Латвії з функціями нагляду. Але не той мегарегулятор, який мріють створити в Україні – одночасно з монетарною функцією і функцією нагляду. Такий мегарегулятор з наших найближчих країн-сусідів є тільки в Росії, і ефективність його роботи викликає глибокі сумніви.
Передача наглядових функцій за небанківським фінансовим ринком НБУ практично нескінченно і безконтрольно збільшує повноваження регулятора, наділяючи його одночасно владою законодавчого органу і суду. Наполегливі спроби "протягнути" подібний законопроект, не прислухаючись до зауважень і альтернативних пропозицій учасників небанківського ринку – дуже поганий сигнал для бізнесу та громадян. Замість обіцяної дерегуляції, діалогу "влада-бізнес", взаємної відповідальності бізнесу перед державою і держави перед бізнесом ми отримуємо волюнтаристські рішення, що ставлять бізнес в безправне становище.
