Держава в смартфоні. Чи прямує Україна до неї

3 липня 2019, 08:30

Що потрібно зробити команді Зеленського, аби цифрова держава не залишилися красивою піар-обгорткою

Коли новообраний Президент України Володимир Зеленський виголосив ідею створення «держави в смартфоні», то майже одразу отримав відповідь від старої влади. Перший віце-прем'єр-міністр Степан Кубів заявив, що таку державу вже три роки як створено. Та чи відповідає це дійсності? І що потрібно зробити команді чинного президента, аби цифрова держава не залишилися красивою піар-обгорткою, а реально працювала. І щоб громадянин міг швидко, без бюрократичних зволікань отримати адміністративні послуги в онлайні, не стикаючись з чиновниками.

Відео дня

До того ж, «держава у смартфоні» -- це не лише публічні онлайн-сервіси для громадян, а й електронне врядування, е-демократія, винятково цифровий документообіг у всіх держструктурах, врешті-решт, онлайн-голосування. Чи пан Кубів вважає, що ми вже всього цього досягли на рівні Великобританії чи Естонії?

Чому нинішні е-сервіси — здебільшого імітація

Урядовці зі старої команди ніколи не втомлювалися піаритися на «високих досягненнях» у сфері електронних публічних послуг. Мовляв, у нас уже працює близько 400 електронних сервісів для громадян. Як правило, називаються послуги із реєстрації ФОП, оформлення свідоцтва про народження дитини, подання заяви на укладення шлюбу, різноманітні дозволи для будівельного бізнесу, отримання виписки із речових реєстрів чи земельного кадастру тощо.

Все це, звісна річ, набагато краще, аніж вистоювати черги в різноманітних інстанціях, давати хабарі чиновникам, аби ті прискорили оформлення необхідних документів. Втім, чи можна назвати все це «державою у смартфоні», так як її трактував президент Зеленський, а не так, як стверджував пан Кубів? На жаль, ні.

Найперше, в 2018 році Україна посіла 82 місце зі 193 в Індексі розвитку електронного урядування ООН «E-Government Development Index» (EGDI) з показником 0,6165 поряд з Тунісом. До речі, у порівнянні з 2016 роком наша країна впала в рейтингу аж на 20 пунктів.

По-друге, майже всі електронні послуги є лише частково автоматизованими. Тобто, органи влади розміщують тільки базову інформацію в мережі та забезпечують елементарний електронний зв’язок між урядом і громадянином через завантажувані форми та прості додатки. А інформація, яку подає громадянин до держоргану онлайн все одно опрацьовується чиновником. Саме тому тут і досі спрацьовує людський фактор, при цьому строк розгляду заяви об'єктивно сповільнюється, так само можуть виникати корупційні чинники. Водночас, в Естонії надається близько 1500 повністю цифрових послуг, і всі заявки опрацьовуються спеціальними алгоритмами на основі штучного інтелекту. В Україні ж найбільш затребувані послуги досі не виведені в онлайн: наприклад, значна кількість підприємців-фізосіб не може довідатися онлайн розмір податкової заборгованості - потрібно їхати до фіскалів. Складається враження, що ця інформація приховується навмисно, аби на суму боргів накручувалися штрафи.

По-третє, в Україні існує сотні «паралельних» державних реєстрів (медичний, страховий, земельний, судовий тощо), які жодним чином не кореспондуються між собою, оскільки їх розпорядникам є різні міністерства чи відомства. Так, наприклад, щоб отримати ID-паспорт, потрібно паралельно звертатися в податкову інспекцію за ідентифікаційним кодом. Хоча, якби реєстри міграційної служби і податковою були інтегровані в єдину систему, а послуга — повністю автоматизованою, то людина змогла б отримати обидва документи поштою -- без відвідувань кількох інстанцій. Натомість, сьогодні маємо здебільшого імітацію базових е-послуг — в тому числі із-за того, що бюрократи із різних відомств не зацікавлені ділитися поміж собою інформацією.

По-четверте, нормативно правова база щодо нинішньої «держави у смартфоні» — надто фрагментарна. Це — кілька урядових концепцій і законів, що стосуються розвитку електронного урядування, послуг та демократії, цифрового підпису, електронних довірчих послуг тощо. Біда цих документів у тому, що низка їхніх положень або дублюються, або навіть суперечать одне одному. Окрім цього, більшість документів не містять конкретних кроків цифровізації, а дорожня карта змін відсутня. До того ж надважливий документ — «Цифровий порядок денний — 2020» — з 2017 року не був навіть зареєстрований як законопроект. Найголовніше — кошти на «державу в смартфоні» і до сьогодні є мізерними, більше за те — вони розпорошені між різними міністерствами й програмами.

По-п'яте, існують значні проблеми з ідентифікацією громадян, що серйозно гальмує доступ українців до електронних послуг. На сьогодні єдиною опцією є електронний цифровий підпис (ЕЦП). Проте, його здебільшого використовують підприємці. Для більшості ж громадян його отримання в податковій чи в органах юстиції є занадто складним процесом. Відтак, ЕЦП сьогодні мають не більше, ніж 3 млн осіб. Решта не має досупу до е-сервісів держави. Проблема посилюється ще й тим, що понад 40% українців не мають змоги користуватися інтернетом — це, здебільшого мешканці невеликих містечок і сіл. Тож, допоки всі ці перешкоди не будуть усунені, про повну цифровізацію публічних послуг в Україні до 2020 року (як значиться в одній із урядових Концепцій) говорити не випадає.

«Держава в смартфоні» повинна поширюватися не лише на державні органи — величезною проблемою для українських споживачів є комунікація з комунальними монополістами, яка перебуває на архаїчному рівні

Ще одне. «Держава в смартфоні» повинна поширюватися не лише на державні органи — величезною проблемою для українських споживачів є комунікація з комунальними монополістами, яка перебуває на архаїчному рівні. Наприклад, щоб підключити до електроенергетичних мереж нове котеджне містечко в Київській області, забудовник змушений по кілька разів возити стоси паперів в центр послуг «Київобленерго», витрачаючи час на дорогу й черги. Чи спадало на думку топ-менеджерам підприємств перевести всю цю біду в онлайн-формат, де би одним кліком завантажувалися скани необхідних документів, а дозвіл на підключення пересилався би замовникові поштою? Ще один приклад: щоб встановити лічильник газу за кошти столичного споживача, він повинен фізично приїхати в «Київгаз» і подати там заяву. Те ж саме зі «звіркою» квитанцій в Центрах комунального сервісу — споживач міг би за хвилину вивантажити платіжки зі свого комп’ютера, натомість йому доводиться вбивати у черзі години, щоб нарешті пройти цю абсурдну бюрократичну процедуру.

Передумови е-держави

Щоб «держава в смартфоні» від нової влади не виявилася черговою піар-обгорткою та банальною імітацією, як мінімум, необхідно:

— перевести всі адміністративні послуги в електронний формат (принцип «Цифрові послуги за замовчуванням»). А головне -- повністю їх автоматизувати. Споживач не повинен мати жодних фізичних контактів з чиновником чи представником монополіста, (рішення прийматиме спеціальний алгоритм), документи від держави мають пересилатися винятково поштою або кур'єром. Кожна е-послуга повинна бути максимально комфортною і простою для всіх громадян — на кшталт, покупки в онлайн-магазині. Це стане можливим лише тоді, коли вся територія країни буде покрита інтернетом. До того ж, необхідно впровадити електронний нотаріат (система «E-Notar»), який вже успішно працює в Польщі чи Франції. Плюс — мають бути розроблені зручні та інтерактивні мобільні додатки;

— реалізувати принцип «єдиного вікна» в публічних сервісах, тоді через електронний кабінет споживач зможе дистанційно отримати будь-які послуги та відстежувати стан опрацювання запиту;

— здійснити максимальну інтеграцію всіх держреєстрів і баз даних, виключивши дублювання інформації різними відомствами. Зобов’язати всі органи влади зареєструватися у вже існуючій системі «Трембіта» протягом року. Уряд має бути єдиною сервісною платформою і розпорядником солідарної системи публічних реєстрів;

— урізноманітнити інструменти ідентифікації споживача: крім електронного підпису й ID-картки слід додати, принаймні Bank ID і Mobile ID (як в Естонії). В майбутньому ж слід уможливити ідентифікацію через смартфон -- за допомогою відбитку пальця й системи розпізнавання обличчя, як це вже працює у тій же Великобританії;

 — врешті-решт, ліквідувати фрагментарність законодавства, розробивши «Цифровий кодекс». Замість Агентства з питань електронного врядування, яке має обмаль повноважень і фінансування, -- створити Міністерство цифровізації (за прикладом Південної Кореї).

Звісна річ, щоб «держава в смартфоні» повноцінно запрацювала, в неї необхіно інвестувати мільярди гривень. Адже, ні маленька за територією Естонія, ні Велика Британія у свій час не жаліли коштів на створення цифрової держави. І це вже принесло свої плоди. Адже, окрім подолання корупції та бюрократії, громадяни почали ще більше довіряти своїм урядам, які стали е-сервісними центрами в глобальному сенсі. Чи вдасться все це повноцінно реалізувати команді президента Зеленського — поки що відкрите питання.

Спеціально для НВ Бізнес

Більше поглядів — у розділі Експерти НВ Бізнес

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X