Чи буде чесним продаж активів боржника
Важливою процедурою в процесі банкрутства є реалізація активів банкрута через аукціони, що є найбільш ефективним способом отримати кошти від збанкрутілих компаній.
Тому логічною є наявність відповідних аукціонних процедур в новому кодексі процедур банкрутства, який був прийняти в першому читанні і наразі готується до другого в комітеті ВРУ з питань економічної політики (законопроект № 8060). Так, нинішні аукціони далекі від прозорості, а тому в новому кодексі банкрутства процедуру намагаються покращити.
Проте в поданих депутатами поправках, які попередньо були враховані якоюсь "робочою групою", нами виявлено кілька дивних деталей.
По-перше, для проведення аукціонів створюється дворівнева система, яка складається з веб-порталу державного органу з питань банкрутства, що проводить аукціон, та електронних майданчиків, які працюють над залученням покупців.
Це правильна концепція, яка, більше того, була закладена і в процедуру реалізації об’єктів малої приватизації згідно нового нещодавно прийнятого закону. Але вже навіть на етапі визначення структури системи виникають певні проблеми. Так, увесь опис системи та деталі того, як вона працює – нові, і в певних моментах відрізняються від того, що написано в законі про приватизацію. Чи є в цьому сенс, якщо закон про приватизацію розробляв той самий комітет Верховної Ради з питань економічної політики, а сама система для малої приватизації вже працює.
Навіщо створювати кодексом про банкрутство ще одного агрегатора майданчиків? Тобто є вже існуюча, відпрацьована система, але замість того, що нею користуватися, народні депутати пропонують створити окрему систему саме для банкрутства. Причому систему подібну, але дещо відмінну від існуючі. Чи створення нового додаткового суб’єкта допоможе зробити процес ефективнішим? Дуже сумнівно. Виглядає так, що просто це чергова спроба встановити над нею контроль. А нечіткість цієї нової структури ще й може призвести до проблем на практиці.
По-друге, деякі з функцій центрального веб-сайту зводять переваги дворівневої системи нанівець. Наприклад, пункт 3 частини 2 статті 68 проекту кодексу у редакції до другого читання передбачає, що центральний веб-сайт робить "...автоматичну ідентифікацію гарантійних внесків учасників та їх допуск до торгів". Таким чином, центральний веб-сайт вирішуватиме, хто потрапляє на торги, і знатиме по гарантійним внескам всіх можливих учасників до початку аукціону.
В існуючій системі аукціонів, яка застосовується для об’єктів малої приватизації, усі, хто подав заяву та сплатив гарантійний внесок на майданчик, потрапляють на торги. Така децентралізована система зменшує корупційні ризики, та полегшує доступ до аукціону. Адже центральний орган не знає, хто безпосередньо бере участь в торгах. У результаті застосування такої знеособленої системи маємо більшу конкуренцію, зменшуємо ризики корупції та кількість потенційних скандалів через заангажовані результати продажу.
Важливо також і те, що повноваження центрального веб-сайту визначати учасників та допускати їх до торгів виникла з поправки депутата і не була передбачена в першій редакції проекту. Знову чиясь спроба контролювати допуск до торгів учасників?
По-третє, розподіл ролей між державним органом з питань банкрутства, адміністратором центрального веб-сайту та майданчиками нечітко виписані. Редакція проекту до другого читання не дозволяє точно визначити, що та який з цих елементів системи робить. На відміну від закону про приватизацію, у якому повноваження детально виписані, запропонована редакція проекту кодексу такої деталізації нам не передбачає, визначаючи лише по кілька загальних повноважень (які частково перетинаються) та встановлюючи невичерпний перелік інших повноважень з відсилкою на інші норми кодексу (які, звісно, чітко не вказані).
Четверте – недостатня прозорість. Хоча всі дані про хід аукціону публікуються після його закінчення, але фінальний акт про передання права власності не публікується. Таким чином громадяни не зможуть перевірити, чи дійсно той, хто запропонував вищу ціну, отримав майно. Знов ж таки, у законі про приватизацію, модель аукціонів для продажу об’єктів малої приватизації, яку було б доцільно перенести в цей кодекс, передбачено обов’язкову публікацію договору купівлі-продажу. Подібна обов’язковість, закріплена на рівні закону, завершує процес прозорого висвітлення процедури придбання тих чи інших об’єктів. Тому незрозуміло, чому в редакції проекту кодексу про банкрутство до другого читання цю ідею так і не було відображено.
П’яте. Замість того, щоб висвітлити в проекті те, що насправді важливо (вказано вище), там надто деталізовано прописана механіка аукціонів. Власне, вид і механіка аукціону - це суто технічне питання і, напевно, з точки зору законодавчої техніки мала б міститися в підзаконних нормативно-правових актах. На цьому неодноразово наголошували також наші закордонні партнери.
Що ж пропонує проект? Наприклад, встановити, що, цитую, "учасники вносять цінові пропозиції шляхом натискання відповідної кнопки на веб-сайті авторизованого електронного майданчика". Навряд чи порядок натискання учасником кнопки повинен бути закріплений на рівні закону. Або положення про те, що аукціон має тривати з 9.00 ранку до 12.00, або те, що аукціон має тривати три дні. Такі положення не тільки перетворюють закон в якусь інструкцію з участі в аукціоні, а й суттєво шкодять процесу проведення аукціонів. Так, подібні технічні речі часто змінюються, але навряд чи парламент зможе швидко вносити зміни в закріплену інструкцію з проведення аукціонів.
Крім того, не всі з цих пропозицій адекватні. Наприклад, положення про те, що аукціон повинен тривати три дні. Чи зручно буде учасникам торгуватись за будівлю три дні чи кілька днів поспіль слідкувати за одним аукціоном? Перевага аукціонів, які прописані в тому ж таки законі про приватизацію, у тому, що вони можуть закінчитись за один день. Учасники виділяють день для придбання об’єкта, який їх цікавить. І це прийнятно та зручно для учасників. Тоді як триденний марафон, м’яко кажучи, далекий від зручності та ефективності, й може містити ризики для прозорості аукціону.
Крім цього, проект кодексу про банкрутство вкотре намагається вигадати велосипед і впровадити якісь нові методи. Так, у проекті виписаний новий дизайн аукціону з автоматичним зниженням ціни. Сам аукціон схожий на "голландські" аукціони, які використовує, наприклад, Фонд гарантування вкладів, але в кількох важливих деталях відрізняється. Наприклад, у моделі "голландських" аукціонів учасник, який зупинив зниження ціни, має право на "останнє слово" у встановленні ціни. І це є адекватним стимулом для учасника зупиняти зниження ціни, адже у підсумку він останнім робитиме цінову пропозицію. У той же час, нова модель, яка пропонується проектом кодексу в другому читанні, такого права не передбачає. Тому взагалі не зрозуміло, для чого учаснику зупиняти торги, якщо він не зможе потім отримати жодних переваг з цього.
При цьому, модель "голландських" аукціонів була розроблена спільно Фондом гарантування з Київською Школою Економіки та Роджером Меєрсоном, нобелівським лауреатом, на основі експертних досліджень та апробації системи. І така модель вже давно і ефективно працює, принісши 1,5 млрд гривень для держави та вкладників. Створення ж нової моделі, на жаль, не вирішується простими змінами в закон. Для того щоб розробити нову модель торгів, потрібно провести ряд досліджень, випробувати цю систему, щоб після її запуску не створити колапсів і не заблокувати продажі в принципі.
Тому виникає логічне питання – для чого впроваджувати нові, невипробувані моделі, якщо вже є відпрацьована і ефективна процедура. Чи не є введення таких новацій спробою підіграти комусь в продажах або ж навпаки – нівелювати аукціонні продажі? З огляду на практику внесення поправок, які не завжди мають на меті якісне покращення, дуже важко позбутись таких сумнівів.
То ж наразі редакція до другого читання проекту про банкрутство, розіслана членам Комітету з економічної політики, пропонує якісь нові методи для проведення аукціонів, які не тільки різняться від вже існуючих, а й погіршують деякі аспекти аукціонних продажів. Тому маємо дві опції – погодитись на неперевірені та моментами сумнівні новації чи адаптувати вже ефективно діючі механізми.
Вже 20 червня 2018 року ці питання будуть розглядатися на комітеті ВРУ з питань економічної політики. Побачимо, чи будуть члени комітету боротися за ефективну та прозору процедуру аукціонних продажів в процедурі банкрутства, чи мовчазно погодяться на запропоновані ризиковані норми, запропоновані "робочою групою" до другого читання.
