Прогресивна реформа чи постріл у ногу? Як влада вчергове хоче реформувати український IT-сектор
Чи буде щасливий фінал у фільмі про українську IT-галузь?
Про українську IT-індустрію колись обов’язково знімуть фільм. Це буде захоплива історія про українську мрію. Про те, як купка диваків, що в 90-х збиралися в тісних кімнатах перед екранами перших ПК, за 25 років перетвориться в високорозвинену двохсоттисячну індустрію, з якою працюють найкращі світові компанії: Google, Tesla, Apple, Mercedes-Benz і сотні інших, не менш відомих.
У цих людей не було ніяких ресурсів, окрім гострого розуму і невгамовної енергії. Тут не потрібно було приватизовувати заводи чи боротись за родовища корисних копалин — цей бізнес від початку і до кінця тримався і тримається на людях та їх ентузіазмі.
Може саме тому IT-сектор довгий час не був об'єктом різноманітних ініціатив влади, що давало йому можливість спокійно працювати. Ставлення до підтримки з боку держави було завжди однаковим: можете не допомагати, тільки, будь ласка, не заважайте.
І це дало свої плоди. В 2019 році Україна стала найбільшим експортером ІТ-послуг у Європі та увійшла до числа 25 найпривабливіших країн для розробки програмного забезпечення у всьому світі. А вже в 2020 році IT-сфера вийшла на перше місце за обсягом експорту послуг (понад $5 млрд в рік) та забезпечила країні більше 4% ВВП.
Знову на ті ж граблі?
Проте сказати, що українські ІТ-специ вже зовсім були відірвані від української дійсності теж не можна. Ще кілька років тому було нормою, коли час від часу до якоїсь із компаній навідувалися силовики, вилучали обладнання і натякали, що можуть повертати його або швидко, або повільно.
Не один раз успішну галузь намагались і реформувати. Так наприклад на початку 2019 року в Мінсоцполітики вирішили «поборотись з незадекларованою працею» і перевести всіх спеціалістів, що працюють на ФОП-контракті, у штат.
Податки таким чином для айтішників в один момент зростали у шість разів — з 5% до 30%, що є крахом для будь-якого бізнесу. У міністерстві навіть придумали 7 критеріїв, які допоможуть «відловлювати» ФОПів на ринку. Але цю кавалерійську атаку вдалося відбити. Президент і прем'єр ініціативу не підтримали і пішли з креативним класом на мирову.
Минуло два роки. Влада змінилася, і цифровізація стала одним з пріоритетів держави. В Україні з’явилося ціле міністерство цифрової трансформації, яке очолили прогресивні вихідці із бізнесу. Інституція «взяла під крило» весь так званий IT/телеком і поставила собі благородне завдання — цифровізувати всі державні послуги, які тільки можливо.
Окрім цифровізації держави, Мінцифри взяло на себе ще одне амбітну ціль — реформувати IT-галузь. Це вирішили зробити шляхом створення спеціального правового режиму для IT-бізнесу, який має стати «однією з найкращих податкових та правових зон у світі», та буде захищений від втручання силовиків.
І якщо спочатку загалом IT-компанії сприйняли ідею Дія.City достатньо позитивно (це і справді досить прогресивна ініціатива), то на етапі обговорення деталей виявилось, що індустрія і влада бачать поліпшення галузі по-різному.
Загалом говорити можна про багато речей, але найбільше IT-спільноту засмучують кілька моментів.
Перший — поява регулятора з надмірними повноваженнями. Мінцифри в першій версії закону взагалі наділяє себе правами визначати хто буде в Дія.City, кого туди пускати, кого виключати, здійснювати перевірки тощо. Це було занадто.
Друге питання, це наявність саморегульованої організації з додатковими внесками. Фактично мова йдеться про додатковий податок або внесок від компанії, які не йдуть у держбюджет, а в якийсь незрозумілий фонд. Якими будуть ці збори та як вони будуть регулюватись, теж незрозуміло. На додаток, вони будуть варіативними, тобто можуть збільшитися. У нас є приклад Білорусі, ми бачимо, як податки в один день зросли на 30 відсотків, тому що «так треба» державі. При цьому є вимога обов’язкової участі в цій організації для всіх учасників Дія.City.
ФОП — ворог держави?
Але мабуть не буде секретом, якщо я скажу, що головним тригером прозріння стало бажання повністю виключити модель ФОП для учасників Дія.City. Близько 90% IT-спеціалістів в Україні працюють зараз саме за цією моделлю, тому ламати її в один момент неприйнятно. Натомість нам пропонують поняття гіг-контракту і гіг-працівника — це такий собі мікс ФОПа і роботи в штаті, новація в українському праві.
Компанії запропонували доопрацювати систему гіг-контрактів і тимчасово, мінімум на 2−3 роки залишити модель ФОП, для того, щоб мати час перелаштуватися.
Дуже показово: в міністерстві заявили, що врахують більшу частину правок індустрії, і водночас не допустили IT-галузь до напрацювань по новій версії законопроекту. Якщо думка IT-спеціалістів важлива для вас і ви її врахуєте, то чому припинили діалог? Риторичне запитання.
Ультиматум від влади?
Поки написання нового законопроекту по Дія.City триває, індустрію ошелешила ще одна новина. Уряд схвалив законопроект Мінекономіки щодо посилення захисту працівників, який в IT-спільноті влучно прозвали «заходами щодо стимулювання розвитку еміграції ІТ-індустрії з України».
У ньому, зокрема, визначено 7 ознак трудових відносин, за наявності яких роботодавець буде зобов’язаний оформлювати спеціалістів у штат. Фактично це означає демонтаж моделі ФОП.
Десь ми вже це чули, правда? Тобто із шухляди витягли старі напрацювання, від яких відмовились 2 роки тому, і хочуть дати їм нове життя?
Давайте підсумуємо, однією рукою Мінцифри готує концепцію Дія.City, вхід до якої має бути добровільним і обіцяє врахувати побажання індустрії, зокрема щодо збереження моделі ФОП. Іншою рукою МІнекономіки готує законопроект, який ставить модель ФОП поза законом? Як говорить одна фраза-мем: «Співпадіння? Не думаю».
Що це, якщо не ультиматум, яке послання хочуть нам залишити? Заходьте в Дія.City, а то буде гірше?
При цьому позиція Мінцифри щодо цього законопроекту передбачувана: мовляв, ми до цього не причетні, це ініціатива Мінекономіки.
Чим закінчиться ця історія?
Розмірковуючи про ситуацію, коли намагаються покращити те, що вже й так успішно працює, згадується влучна цитата американського президента Рональда Рейгана:
«Точка зору уряду на економіку може бути виражена в декількох простих фразах: якщо щось працює, обкладайте це податком, якщо воно продовжує працювати — регулюйте, а якщо зупинилося — субсидуйте».
Все ж хотілося б, щоб це не був наш випадок, і до IT-індустрії все-таки прислухались, перестали говорити з нею мовою ультиматумів та не намагались переламати через коліно.
Хочеться, щоб у фільмі про IT-галузь був щасливий фінал: влада звітувала про успішну реформу, а не тонула в моральних та репутаційних ризиках, IT-компанії продовжували розвиватись, а не думали про виведення бізнесу закордон, а IT-спеціалісти з задоволенням працювали і платили податки в Україні, а не вибирали серед декількох привабливих пропозицій роботи в сусідніх державах.
