В Україні не вистачає айтішників. Чи зможуть вирішити проблему держава та бізнес?
Як IT-індустрія змінює систему освіти в Україні.
«Ви стукаєте у відчинені двері». Ці слова я почув днями від декану факультету інформаційних технологій КНУ. Ми приїхали в університет, щоб домовитися про співпрацю. Цей вислів — яскравий маркер того, як змінилася ситуація у IT-освіті протягом останніх семи років. Комунікація між державою та бізнесом перейшла з парадигми «хто кому що винен» до «що ще потрібно зробити, і як ми можемо один одному допомогти».
Як це сталося
Відлік у серйозному перетворенні IT-освіти в Україні варто починати з подій семирічної давнини. Пост-майданна ситуація та економічний спад, пов’язаний з агресією Росії та анексією Крима, змінили багато чого. Вплинули і на IT-галузь. На цю сферу зробили ставку: було зрозуміло, що це одна з небагатьох галузей, яка не надто залежить від політичної ситуації і попри все може приносити валюту в країну.
Це був match: державі потрібен економічний розвиток, компаніям — якісні кадри, а людям — надійна робота та хороша зарплата. Головним драйвером змін в IT-освіті стало те, що університети та бізнеси почали тісно взаємодіяти. Допоміг закон «Про вищу освіту», прийнятий у 2014 році. Він приніс автономію в університети, і з того часу бізнес зміг активніше впливати на процеси у вишах. В тому числі завдяки цьому вища державна освіта перестала бути пост-радянською, взяла курс на сучасні світові практики.
Що змінилося у цій сфері, якщо говорити глобально?
- З’явилося багато неформальних IT-шкіл, що обіцяли допомогти швидко увійти в професію: хороших і різних;
- З’явилися нові учбові програми у вишах, більш сучасні та відповідні до вимог часу;
- Суттєво зросла кількість бюджетних місць, які виділяє держава для фінансування навчання майбутніх айтішників. Лише за минулі два роки їх стало на 40% більше;
- З’явилися приватні університети, що займаються IT-освітою, і вони принесли в цю галузь нову культуру та конкуренцію.
Вже зараз українським IT-компаніям бракує 50−60 тисяч осіб, тож без світчерів не впоратися.
Конкуренція виникла не тільки на ринку неформальної освіти (шкіл, курсів, тренінгів), а й у вищій освіті — університети почали змагатися за абітурієнтів. Вони серйозно зайнялися своїм маркетингом та замислилися над якісними програмами, адже на IT-спеціальність приходять не для того, щоб «пересидіти». Такі студенти прагнуть профільних знань, щоб потім влаштуватися в хорошу компанію з великими перспективами. Тому ретельно обирають, якому вишу довіритися на найближчі 4−5 років.
Бізнеси в цьому процесі допомогли вишам стати більш конкурентними. Адже державні структури апріорі важко піддаються змінам. Компанії, що приходять з новими ідеями, слідкують за ринком та понад усе прагнуть якісних кадрів, стали локомотивом, який штовхає цю неповоротку систему. Вони більш гнучкі, а маючи перед очима такий приклад, виші також вчаться гнучкості.
Ось кілька важливих підходів, які втілює IT-індустрія у освіті:
1. Участь у розробці програм
«Поїхав у відпустку на два тижні, повернувся — а вже все змінилося». Так шуткують розробники про швидкість змін в індустрії. Щоб відповідати потребам ринку, виші мають безперервно підлаштовувати свої програми під ситуацію в галузі. Хто як не бізнес може підказати, які саме навички їм потрібні від випускників? Компанії допомагають складати учбові програми, діляться інформацією та практичними кейсами і навіть прописують завдання для студентів, допомагаючи викладачам.
2. Залучення в учбовий процес
Як невеликі компанії, так і монстри ринку активно залучаються до освітнього процесу зсередини. Вони делегують своїх інженерів, кращих спікерів та топ-менеджерів для проведення лекцій, тренінгів та цілих курсів. Розбирають зі студентами практичні кейси та виконують такі завдання, з якими розробники стикаються щодня. Це дозволяє студентам зрозуміти, як виглядатиме їхня подальша робота, і що буде потрібно компаніям.
3. Підвищення кваліфікації викладачів
Через невисокі зарплати у викладацькій професії дефіцит кадрів тут дуже серйозний. Тож IT-бізнеси інвестують в те, щоб їхніх майбутніх працівників було кому вчити. Наприклад, наша асоціація організувала стажування для понад 500 викладачів. Їх запрошували в IT-компанії, щоб побачити зсередини, як працює індустрія та які задачі вона вирішує кожен день.
Ця тенденція має і зворотній бік: викладачі масово переходять на роботу в IT-індустрію, адже це в рази вигідніше. Втім, закриваючи доступ викладачам до компаній, цю проблему не вирішити, для цього є інші інструменти: гранти для педагогів, робота за сумісництвом та врешті-решт підвищення зарплат у освіті. Але це тема для окремої колонки.
4. Вплив на роботу вишів загалом
Маючи зацікавлення у тому, щоб з університетів виходило якомога більше якісних кадрів, бізнес став таким собі важелем контролю для освітніх закладів. Компанії намагаються впливати на те, як формується менеджмент в університетах, як приймаються рішення, наскільки прозорий цей процес, і чи ефективно витрачаються інвестиції.
5. Фінансова підтримка та конкурси
Компанії надають гранти кращим студентам, проводять конкурси, фінансують акселератори та хакатони. Це спонукає учнів розвиватися та створювати щось нове вже під час навчання. Наприклад, Sigma разом з Міносвіти проводить конкурс стартап-проектів IT-Eureka. Існують IT-інкубатори, що розвиваються всередині університетів та фінансово підтримуються бізнесом.
Чудово, що основна частина співпраці між вузами й бізнесом відбувається не на рівні міністерств чи ректоратів, а між кафедрами і факультетами та компаніями. Співпраця на рівні горизонтальних зв’язків — це швидше та ефективніше, без зайвої бюрократії та проміжних ланок.
Втім, важливо пам’ятати, що розвивати потрібно не тільки систему вищої IT-освіти, а й неформальну освіту: приватні школи та курси. Адже ці різні учасники освітнього процесу вирішують різні задачі. Перші — приводять в галузь «свіжу кров», людей, які з юності обирають для себе стратегічну мету розвиватися саме в IT. Другі — спрямовані на світчерів, тобто тих людей, які приходять у IT з інших професій. Одними тільки студентами потреби ринку не закриєш. За нашими оцінками, вже зараз українським IT-компаніям бракує 50−60 тисяч осіб, тож без світчерів не обійтися.
Куди рухатиметься цей ринок
У згадані вище 50−60 тисяч відкритих вакансій входять більшою мірою не джуніори: компаніям гостро бракує мідлів та сеньйорів, саме за ними відбувається полювання на ринку. Якщо проблема генерування нових людей у IT більш-менш вирішується, то питання їх донавчання лишається відкритим.
В Україні поки дуже небагато шкіл та курсів пропонують підвищення кваліфікації для людей з кількарічним досвідом в IT. Окремі пропозиції зустрічаються, але масовим явищем це не назвеш. Перехід з джуна в мідли і вище, технічний апгрейд та поглиблення знань відбувається більшою мірою завдяки самоосвіті. Часто цим переймаються всередині компаній — оплачують своїм працівникам участь в конференціях, проводять мітапи та дають менторів. Але поза компаніями жодного структурованого підходу в цьому напрямку не існує. Ніша ще не зайнята, і сподіваюся, найближчими роками в ній будуть суттєві зміни.
Окрім цього, гадаю, найближчими роками ми побачимо ще потужнішу еволюцію державних університетів — їх примусить це зробити ринок. А тісна взаємодія бізнеса з освітою може призвести до появи нового типу IT-університетів, які будуть створюватись на основі приватно-державного партнерства.
А ще можна розвивати професійно-технічну освіту: щоб отримати базові знання з IT, не обов’язково закінчувати університет. Тож коледжі та ПТУ також можуть бути інструментом для входу в професію, якщо в них з’являться відповідні напрямки. А ті, хто хоче розвиватися далі, зможуть продовжити навчання у виші. Сподіваюся, колись в Україні це дійсно стане реальністю.
Два роки тому делегація від українського IT-ком'юніті поїхала у Кремнієву долину, щоб перейняти досвід. Ми слухали лекцію професора у Стенфордському університеті, який говорив: запорука розвитку IT-екосистеми в тому, щоб держава, освіта та бізнес працювали в синергії. Чудово, що Україна рухається саме в такому напрямку.
