Уроки Виноградаря: каналізаційні мережі Києва теж втомились
Сьогодні більше 30% київських каналізаційних мереж перебувають в аварійному стані. Де взяти гроші на ремонт?
Нещодавне руйнування колектора на Виноградарі в черговий раз нагадало нам про те, чим загрожує зношеність каналізаційних мереж. Для виконання ремонту доводиться обмежувати водопостачання мешканців, а якщо аварійна ділянка знаходиться під проїжджою частиною, то і перекривати рух транспорту. Це не перша і не остання, на жаль, аварія. Станом на сьогодні більше 30% київських каналізаційних мереж перебувають у ветхому та аварійному стані.
Головна причина аварій останніх років — газова корозія, через яку руйнуються залізобетонні конструкції камер. Більшість колекторів у Києві будувалася у 60−80 роки, тоді єдиним матеріалом, який використовувався при таких роботах, був залізобетон. Цей матеріал добре підходив для зведення усіх гідротехнічних споруд, окрім, як виявилось, мереж каналізування, адже каналізаційні стоки є дуже агресивним середовищем, і внаслідок дії газової корозії бетон дуже швидко руйнується.
Варто зауважити, що як водопровідні, так і каналізаційні мережі у Києві будувались із розрахунку на значно більше водоспоживання, ніж є зараз, тому стоки у мережу водовідведення надходять більш концентрованими, що провокує швидшу корозію залізобетону. Крім того, причинами зносу мереж є фізичне старіння через великий термін експлуатації, несприятливі гідрогеологічні умови, механіко-фізичний вплив (рухомість грунтів, рух важкої техніки, тощо).
За останні 8 років на каналізаційних колекторах великого діаметру сталося 14 масштабних аварій, час ліквідації яких становив від 2 тижнів до 6 місяців. Аварії були і в минулому році - на Голосіївському та Мостицькому колекторах.
Як мережі дійшли до такого стану?
З часів розвалу СРСР на водопровідних і каналізаційних мережах міста виконувались лише аварійні ремонти, а планова перекладка практично не велась. З 2016 року фінансова ситуація водоканалів в Україні дещо стабілізувалась, завдяки чому зокрема у Київводоканалу з’явилась змога активізувати планові ремонти. Проте, щоб компенсувати роки, коли цього не робилось, тепер потрібно значно більше коштів і часу.
Так, зараз у столиці потреба у перекладці водопровідних і каналізаційних мереж разом сягає 100 км. Водночас теперішня тарифна політика передбачає фінансування ремонтних програм на рівні, який дозволяє Київводоканалу відновлювати лише близько 30 км на рік (планові і аварійні ремонти разом).
Що робиться зараз?
Відповідно до Програми ремонту на аварійно-відновлювальні роботи на каналізаційних мережах Київводоканалу у 2020 році передбачено 34 млн грн. Капітальний ремонт не заплановано, бо він надзвичайно дорогий, і наразі на це немає коштів. Дороговизна пояснюється тим, що, за рахунок рельєфу Києва, глибина залягання колекторів становить до 10 м, а то і більше. За таких умов, здійснення робіт потребує додаткових етапів, що суттєво здорожчує вартість робіт.
Ми намагаємося діяти на випередження, робити санацію найбільш аварійних ділянок з використанням сучасних полімерних матеріалів. Каналізаційні камери планово ремонтуються, проводяться роботи з нанесення спеціального корозійностійкого матеріалу.
Так, у рамках Програми економічного і соціального розвитку Києва за останні 3 роки відбулась реконструкція колектора по вул. Борщагівській, будівництво Другої нитки головного міського колектору, реконструкція колектора по Оболонському проспекті, а в рамках Інвестиційної програми — реконструкція каналізаційного колектора по вул. Зодчих та реконструкція 10 каналізаційних насосних станцій.
У цьому році планується введення в експлуатацію оновленої ділянки Сирецького колектора, ділянок колекторів у Голосіївському та Шевченківському районі.
У 2020 році тривають роботи з реконструкції Шліхтерівського колектору, що забезпечує відведення стоків житлових масивів Лівобережний, Русанівка, Березняки, а також Ново-Дарницького колектору для забезпечення надійного водовідведення житлового масиву Лівобережний та кількох селищ-супутників. Крім того, триває будівництво Південно-Західного каналізаційного колектора, що забезпечить мешканців Голосіївського та Святошинського районів надійним каналізуванням.
Де взяти гроші на більше?
Наразі жоден водоканал в Україні не має достатньої кількості грошей на оновлення усіх мереж, які потребують ремонту та заміни. Звичайно, у нас є інвестиційні програми за рахунок тарифів, але кошти, передбачені ними, є мізерними порівняно з масштабами необхідних робіт.
Де взяти суми на глобальне оновлення водопровідно-каналізаційних мереж не зрозуміло. Бо закладати ці витрати в тариф — нереально і несправедливо по відношенню до споживачів, що й так мають не дуже високу платоспроможність. Як варіант — під гарантії уряду держава могла б залучати довгі і дешеві кредити від світової спільноти.
Фінансувати відповідні проєкти, крім водоканалів, мають і міські бюджети, і державний бюджет на певних умовах.
Важливим механізмом фінансування реконструкції мереж може стати стимулююче тарифоутворення — так зване RAB-регулювання. Це дозволить внутрішнім інвесторам вкладати кошти в оновлення мереж, за умови, що будуть реальні гарантії їх повернення.
Та, в першу чергу, до вирішення ситуації має долучитися держава. Зокрема, потрібно завершити розробку і ухвалити проєкт закону «Про каналізування в Україні», на основі якого прийняти програму фінансування реконструкції каналізаційних мереж та об'єктів очистки стічних вод.
А поки суспільство чітко не сформулює, якими грошима вирішувати питання заміни мереж, ми будемо жити на пороховій діжці і маємо бути готові до чергового провалу каналізаційних колекторів.
