Нульова ставка. Чому трейдери незадоволені імпортом металопрокату в Україну
В кінці минулого року Україна ввела антидемпінгові мита на арматуру і катанку з Молдови та Білорусі. Чому теорія і практика відрізняються
Рік тому я став мимовільним свідком діалогу двох керівників великих металоторговельних компаній приблизно такого змісту.
«Ну що, ви вже помирилися з директором заводу?», — запитав один.
«Так, вже зустрічалися, поступово відновлюємо закупівлі їх металопрокату», — відповів другий.
Деякий час по тому, я дізнався причину розбіжностей. Виявляється, торговець ввіз велику партію імпортної продукції, аналог якої виробляється в Україні. І відразу ж потрапив, так би мовити, під санкції українського підприємства.
До чого я згадав настільки давню історію?
В кінці минулого року Україна ввела антидемпінгові мита на арматуру і катанку з Молдови (Придністровської Молдавської Республіки) та Білорусі. І якщо безпосередньо Молдавському металургійному заводу (МОЗ) було встановлено мито в розмірі 13,8%, то для Білоруського ставка виявилася нульовою. Для інших постачальників вона перевищила 30%.
У січні АрселорМіттал Кривий Ріг — найбільший український виробник арматури і катанки — закликав Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства (Мінекономіки) переглянути ці значення в бік збільшення.
Однак ряд експертів заявили, що прийняте рішення було правильним. А заступник директора ДП Укрпромзовнішекспертиза Сергій Поважнюк написав для НВ Бізнес колонку, в якій пояснив, чому прийняте рішення є розумним компромісом. Зізнаюся, такої позиції дотримуюся і я.
Але ця думка викликала бурю публічного обурення в середовищі металотрейдерів, які працюють з довгомірним прокатом. У коментарях до колонки Поважнюка у одній з профільних facebook-спільнот дійшло до того, що мене звинуватили в некомпетентності, а міністра економіки Тимофія Милованова — в здачі державних інтересів. Основною причиною невдоволення стало те, що рішення пустити в Україну білоруський прокат з нульовим митом, виявляється, ускладнило життя багатьом металоторговим компаніям, що працюють в цьому сегменті.
Довелося розбиратися в чому причина невдоволення трейдерів, які, по ідеї, повинні були радіти наявності альтернативних постачальників.
Виробники-домінанти
Коротко нагадаю про ринок. Арматура та катанка переважно використовується в будівництві і при виробництві металевих виробів (метизів), наприклад, дроту. Зараз в Україні є два виробники такої продукції. Це АрселорМіттал Кривий Ріг (АМКР) і Дніпровський МК (ДМК, обидва — Дніпропетровська обл.). Сортамент продукції і обсяги виробництва ДМК обмежені, тому більшість великих трейдерів мають партнерські відносини з АМКР.
Цінова політика цього підприємства, як і інших металургів, на українському ринку не ідеальна. У житловому будівництві зростання ціни арматури закладається у вартість квадратного метра, оплачуваного споживачем. Частка металопрокату тут, як правило, не перевищує 10%. Метизники більш чутливі до ціни. Тому споживачі і трейдери періодично шукають дешевшу альтернативу. Найближчі іноземні постачальники арматури і катанки до кінця минулого року перебували в Молдові, Білорусі та Туреччини. Адже поставки з Росії на той час були закриті антидемпінговими митами.
Згідно з даними Державної служби статистики, за 11 міс. 2019 року в Україну було імпортовано 342 тис. тонн арматури і катанки на $194,1 млн. Частка молдавського прокату в цьому обсязі — 15,8% в натуральному вираженні і 14,6% — в грошовому. Білоруського — 24,7% і 20,6% відповідно.
АМКР відвантажує на внутрішній ринок близько 800−900 тис. тонн металопродукції на рік. Тобто частка імпорту дійсно помітна. І він іноді продається дешевше української продукції. Тому український виробник ініціював антидемпінгове розслідування.
Як це повинно було працювати в теорії
Розслідування повинно було виявити ознаки штучного заниження ціни імпортного товару, яке завдає шкоди українському виробникові. Наприклад, вважається, що електроенергія в Придністров'ї дотується російським Інтер РАО ЄЕС. Можливо, тому на продукцію Молдавського МОЗ і було запроваджено мито. А ось Білоруському МОЗ нічого суттєвого не змогли пред’явити, і мито для підприємства і його торгового дому виявилося нульовим.
Що це означає? Що металопрокат з Білорусі на українському ринку конкурує відносно чесною ціною. І тому будь-хто може його купувати і завозити в Україну. Примітно, що під час антідепінгового розслідування на боці білоруського заводу виступили близько двадцяти українських метизних підприємств, яким, як мені пояснили учасники ринку, важливо купувати найдешевшу катанку з усіх доступних варіантів.
В теорії не тільки кінцеві споживачі, а й українські металотрейдери можуть закуповувати прокат БМЗ, якщо у нього більш вигідна ціна. Тим більше, що за даними НВ Бізнес, білоруське підприємство не обмежує коло покупців, хоча всі його угоди контролює місцеве КДБ.
Конкуренція на українському ринку мала зростати, споживачі і трейдери радіти свободі вибору.
Особливості практичного застосування мит
На практиці все виявилося не так, як говорила теорія. Метизні заводи опинилися у виграші. А ось на оптовому ринку металопрокату для будівництва, де оперують великі українські металлотредери, ситуація погіршилася.
«Якщо раніше ми всі працювали в рівних умовах, то тепер один трейдер бере прокат у Білорусі і ламає нам ринок», — такий аргумент я отримав від власника невеликої металоторговельною компанії.
Але ж з боку білорусів немає обмежень на роботу з українськими трейдерами. Виявляється, обмеження є всередині України. Бізнесмен, який має великий досвід роботи в українській металоторгівлі, на умовах анонімності розповів, що в контрактах між виробниками і торговцями, як правило, фіксується важливий пункт. Якщо цей виробник може випускати якийсь вид металопрокату, то торговець не має права купувати його у альтернативних постачальників.
Тому всі великі трейдери, які мають договірні відносини з українськими металургійними підприємствами або їх збутовими структурам, не мають права імпортувати аналоги. У той же час в Україні є торговці, які не закуповують цю продукцію безпосередньо у українських підприємств. А краще імпорт. У великих обсягах. І це вносить нервозність на ринок. Більш того, як розповів один з учасників ринку, віднедавна ці торговці почали дуже агресивну експансію в нові для себе сегменти, жертвуючи ціною і прибутком. «Ми не розуміємо, як у них виходить пропонувати такі ціни забудовникам!», — поскаржився мій співрозмовник.
Якщо всі ці фактори скласти докупи, то можна знайти відповідь на запитання: чому українські металоторговці публічно висловлюють невдоволення нульовим митом на білоруські арматуру і катанку.
Коли на ринку є один домінувальний виробник, для збереження конкуренції можна і потрібно залишити можливість імпорту. І прийняте рішення — в теорії непогане. Але місцеві особливості, пов’язані з формулюваннями в контрактах виробників і агресивною експансією конкурентів, зводять нанівець благі наміри Мінекономіки, яке змушене балансувати між інтересами українського виробника і дружбою з сусідніми країнами.
«Подейкують, що одне з вирішальних засідань комісії Мінекономіки щодо цих мит відбулося восени незадовго до приїзду Лукашенка в Житомир на Форум регіонів України та Білорусі. Начебто тоді й вирішили, що з білорусами не потрібно сваритися», — наостанок мого польового дослідження розповів один з металоторгівців, який впевнений, що конкуренція і наявність альтернативи — це швидше добре, ніж погано для українського ринку металопрокату.
