Анбандлінг Нафтогазу. Коли та як?
Дискусії навколо розділення Нафтогазу раз у раз виливаються у публічну площину, часто з надлишком емоцій
Для чого потрібен анбандлінг та чому цей процес важливо провести правильно.
Навіщо потрібен анбандлінг?
Учасники ринку пам’ятають період до 2014 року, коли, маючи ресурс газу та контракт зі споживачем, майже неможливо було домовитися про транспортування цього газу. Трейдерам доводилося буквально ночувати в коридорах Нафтогазу, який був уповноважений допускати чи не допускати «до труби» інших гравців. Очевидно, часто в основі такої поведінки лежали й корупційні мотиви.
Зараз будь-хто може без жодних проблем замовити транспортування газу магістральними трубопроводами із точки А в точку Б.
Щоб у майбутньому ситуацію неможливо було «відкрутити назад», Україна впроваджує європейський підхід та зобов’язалася виділити оператора ГТС в незалежну структуру. Вкрай важливий момент: новий оператор ГТС має отримати незалежність не тільки від поточного власника – Нафтогазу, але й від будь-яких інших впливів з боку виробників та постачальників природного газу та електрики, зокрема через вертикаль органів державної влади. За європейським зразком в рамках уряду повинна бути виділена чітка вертикаль управління оператором ГТС та самою ГТС, яка має бути незалежна та відповідальна за таку діяльність. Це дозволить, з одного боку, далі розвивати прозорий та конкурентний ринок газу, а, з іншого, забезпечити сталість та безперебійність газотранспортної роботи як для внутрішніх, так і зовнішніх споживачів послуг транспортування.
Україна впроваджує європейський підхід та зобов’язалася виділити оператора ГТС в незалежну структуру
Відтак анбандлінг є важливим у зовнішньому вимірі. Наразі транзит природного газу приносить Україні до 3% ВВП, тобто робота українського оператора ГТС є вкрай важливою для постачальників та споживачів з країн ЄС. Використання української ГТС для продовження транзиту потребує довіри цих постачальників та споживачів до української системи та її оператора. Найбільш прагматичним способом забезпечення цієї довіри є залучення міжнародних професійних партнерів до управління ГТС. Чинний закон дозволяє іноземному оператору ГТС з країн ЄС або США контролювати до 49% статутного капіталу українського оператора ГТС, що є суттєвим для впровадження нових стандартів діяльності, відносин із споживачами, звітності перед акціонером та суспільством. Цей процес якраз дозволить деполітизувати тему управління ГТС, уникнути укладення непрозорих та невигідних для України домовленостей, як це відбувалося до 2014 року.
Відповідальність передбачає повноваження
Наразі юридична відповідальність не лише за анбандлінг, а й за безпеку постачання газу магістральними газопроводами в Україні і безперебійність транзиту російського газу до ЄС лежить на Нафтогазі.
Чому це важливо? Можливість координувати систему з єдиного центру допомогла Нафтогазу миттєво відреагувати на кризову ситуацію, штучно створену Росією 1 березня 2018 року. Нагадаю, тоді Газпром одночасно відмовився постачати передплачений газ і суттєво знизив тиск на вході в українську ГТС. Ця провокація мала спонукати Україну відібрати частину транзитного газу для внутрішніх споживачів і надати Газпрому козир у просуванні Північного потоку 2 в Європі. Цього не сталося, і бали на свою користь отримала Україна.
Ще одна критична ситуація виникла на початку грудня. Облгази та газзбути саботували коректне наповнення інформаційної системи і Україна не змогла вчасно перейти на добове балансування ринку газу. Тринадцять з 44 облгазів навіть жодного разу не заходили в систему. Деякі з тих, хто зайшов, намагалися закріпити за собою платоспроможних клієнтів, не маючи з ними жодних договірних відносин. Регулятор вирішив, що перехід на нові правила треба відкласти. На жаль, це відбулося не за десять днів, як мало би бути, а за кілька годин. Якби система не працювала скоординовано, сотні тисяч споживачів в Україні могли б з 1 грудня залишитися без газу, світла і тепла.
Згадайте перехід контролю над мережами теплопостачання лише в одному місті – в Києві. Перехід був запланований давно, до нього заздалегідь готувалися. Однак в процесі частина мереж певний час залишалася у «сірій зоні». Деякий час ці мережі не ремонтувалися вчасно та не підтримувалися в належному стані. В результаті окремі мікрорайони цієї зими опиняються без гарячої води і опалення через аварії.
Якщо група Нафтогаз передчасно, до початку 2020 року, передасть контроль над ГТС або над окремими функціями, що впливають на роботу ГТС, – ми просто не зможемо далі нести повну відповідальність за безперебійність транспортування газу для внутрішніх та зовнішніх клієнтів. Очевидно, що таку відповідальність не візьме на себе і організація, яка отримає часткові функції і повноваження.
Пастка простих рішень
Найбільш очевидним шляхом «анбандлінгу» здається просте та, бажано, негайне виведення Укртрансгазу (УТГ), або активів цієї компанії, з-під контролю Нафтогазу. Однак така логіка насправді приведе не лише до хаосу в роботі системи у кризових умовах, а і до інших негативних наслідків.
По-перше, не слід забувати про транзитний контракт між Нафтогазом та Газпромом, який приносить близько $3 млрд доходу на рік і дія якого триває до кінця 2019 року. Виведення ГТС з-під контролю Нафтогазу до 2020 року означає порушення договірних зобов'язань. Саме дотримання контрактів дозволило Нафтогазу отримати перемогу на $4,6 млрд в Стокгольмському арбітражі. В новому арбітражному процесі ми вимагаємо від Газпрому перегляд тарифу на транзит у 2018-2019 роках та компенсації недоплат ще на понад $11,6 млрд. Можливість відсудити ці кошти можна втратити просто через поверхневе ставлення до анбандлінгу.
По-друге, окрім транспортування газу, наразі в УТГ зосереджені значні активи зі зберігання природного газу. Зі сховищами пов’язані спірні 15,6 млрд куб.м. газу, на який претендують структури Коломойського та Фірташа. Ринкова вартість таких обсягів – близько $6,8 млрд. Якщо спробувати відокремити газотранспортну систему разом із підземними сховищами, вони стануть справжньою «отруйною пігулкою» для нового оператора. Про жодне залучення міжнародних партнерів та про жодну незалежність такого оператора у прийнятті фінансових та операційних рішень годі й думати.
Дві моделі – які переваги?
За законом існує дві моделі, за якими Україна може здійснювати анбандлінг. Перша – це модель ISO (Independent System Operator), коли газотранспортні активи залишаються у Нафтогазу, проте оператор передається незалежному органу/стороні. Друга – модель OU (Ownership unbundling), яка передбачає виведення як оператора, так і ГТС за межі групи «Нафтогаз». В обох цих варіантах Нафтогаз не має жодного контролю за діяльністю транспортування, а діє як звичайний гравець на ринку.
Обидві моделі застосовувалися в Європі. Кожна з них має як недоліки, так і переваги.
Модель ISO дає можливість «Нафтогазу» провести анбандлінг швидко та «під ключ», потребує більш технічних змін до законодавства, забезпечує максимальний захист інтересів України в міжнародному арбітражі.
Перевагою моделі OU можна назвати простішу та більш зрозумілу структуру управління оператора над активом, хоча сам процес її реалізації для України – на порядок складніший. Зокрема, за цією моделлю оператор ГТС має бути власником ГТС. Саме це забезпечує простоту та «стрункість» цієї моделі та її часте використання в ЄС (на рівні з іншою моделлю (ІТО), яка передбачає, що оператор і ГТС залишаються в периметрі постачальника/виробника газу, а незалежність оператора забезпечується іншими механізмами – ця модель чинним законом не передбачена). Будучи власником системи, оператор має повну відповідальність за неї, має можливість приймати обґрунтовані рішення щодо її роботи та розвитку під наглядом спеціального державного органу – регулятора. В ЄС також є випадки, коли модель OU була сертифікована за умов, коли власність оператора на ГТС певним чином обмежена, проте тоді оператор все одно мав права, тотожні правам власника на систему. Наприклад, у концесійній угоді з португальським оператором ГТС зазначалося, що оператор є власником об’єкта концесії до закінчення строку дії концесії.
Чому саме ISO?
Початково уряд України зупинився на моделі OU. Але, на мою думку, в українських умовах тільки модель ISO є реалістичною та захищає інтереси держави. Тут є кілька складових.
Так, модель OU передбачає фактичну приватизацію ГТС, передачу системи у власність нового TSO. Враховуючи сприйняття цього питання парламентарями та суспільством, це практично неможливо.
Крім того, якби навіть така приватизація відбулася, – це значно ускладнило б залучення міжнародних партнерів до управління ГТС. Поточна оцінка системи – $14 млрд, ця сума мала би відобразитися у власному капіталі TSO, а це неодмінно потягнуло б за собою дискусії з потенційними партнерами стосовно того, наскільки оцінка наразі релевантна. При застосуванні моделі ISO і передачі ГТС новому TSO, наприклад в концесію, таке питання не постає взагалі.
Безумовно, ми не маємо права виносити за дужки питання арбітражу з Газпромом на $11,6 млрд. Важливо розуміти, що виключно Нафтогаз має правові стосунки з Газпромом та може вимагати такі компенсації. Необхідною юридичною умовою для цього є збереження для компанії економічного інтересу від експлуатації ГТС після 2019 року. Модель OU не відповідає таким вимогам і веде до потенційної втрати Україною мільярдів доларів. Що ми отримаємо натомість? Сама по собі модель OU не дає жодних гарантій збереження транзиту – тобто ми можемо отримати ситуацію «lose-lose», коли й арбітраж програний і транзиту немає. Модель ISO не несе таких загроз.
І останнє – не варто ідеалізувати самостійність нового TSO при застосуванні моделі OU. За будь-якої моделі анбандлінгу новий TSO і Нафтогаз приречені на співробітництво. Так, у складі Нафтогазу залишиться велика кількість персоналу Укртрансгазу і ми зможемо надавати кваліфіковані послуги TSO з ремонту ГТС, будівництва нових об’єктів. З одного боку, для TSO такі послуги вкрай необхідні. З іншого – це дозволяє захистити тисячі людей від втрати робочих місць.
Дорожня карта
Нафтогаз розробив та втілює план дій, який має нівелювати ключові ризики анбандлінгу та забезпечити старт роботи нового оператора ГТС з січня 2020 року.
Перший крок – це формування у складі УТГ окремих філій («Оператор ГТС» та «Оператор ПСГ»), які спеціалізуються на транспортуванні та зберіганні газу, переведення в них персоналу та необхідних активів, налагодження між ними взаємодії як ніби в рамках окремих юридичних осіб. У складі УТГ вже створено ці філії, наразі триває робота з укомплектування філії «Оператор ПСГ» необхідними процесами та регламентами роботи.
Як другий крок слід розглядати залучення до роботи газотранспортної філії експертів провідних газових операторів Європи.
Третій крок – на початку 2019 року УТГ має створити нову компанію та наповнити її працівниками, що до завершення транзитного контракту з Газпромом дозволить протестувати роботу оператора ГТС як окремої юридичної структури без залишення групи Нафтогаз. 1 січня 2020 року ця компанія увійде до складу ПАТ «Магістральні газопроводи України».
Четвертий крок – укладаються необхідні угоди для передачі ГТС та корпоративних прав у новоствореній компанії від групи Нафтогаз до МГУ, проте набрання чинності цих угод обумовлюється об’єктивними обставинами із бажаною для всіх датою 1 січня 2020 року. Передбачається, що до того часу Верховна Рада встигне розглянути і ухвалити низку змін до чинного законодавства, щоб забезпечити реалізацію цих майнових прав відповідно до обраної моделі, незалежність та безперебійну роботу оператора ГТС.
Паралельно із цим процесом має відбуватися сертифікація оператора ГТС з боку українського регулятора, тобто перевірка того, щоб укладені угоди, проведені підготовчі дії відповідали високим стандартам незалежності, що діють в ЄС.
Дедлайни
Найближчим часом уряд має все зважити та остаточно визначитися з моделлю, за якою буде проводитися анбандлінг. До кінця січня 2019 року «Нафтогаз» підготує проекти зобов’язуючих документів та угод, які необхідно підписати для реалізації обраної моделі анбандлінгу. Укласти ці угоди потрібно не пізніше березня. До липня 2019 року має бути подане звернення до НКРЕКП з запитом на сертифікацію –процес сертифікації має бути завершений до 31 грудня 2019 року.
Командна робота
Важливо розуміти, що анбандлінг – це командна робота.Верховній Раді та уряду за будь-якої моделі анбандлінгу необхідно внести зміни до законів та підзаконних актів щодо незалежності всередині Уряду щодо забезпечення безперебійної діяльності ГТС тощо. Саме тому хочу наголосити на важливості командної роботи. На важливості ухвалення і виконання урядом, парламентом, МГУ та, звісно, Нафтогазом, вчасних та зважених рішень. Кожен має зосередитися на своїй частині роботи. Без довіри і співпраці тут не обійтися.
Лише працюючи разом ми зможемо втілити цей вкрай необхідний проект у наявні стислі терміни і зі збереженням усіх інтересів України.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
