Велике відновлення. «За два роки можна все побудувати» — інтерв'ю НВ із міністром інфраструктури Олександром Кубраковим

13 квітня, 18:36
Ексклюзив НВ
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
Міністр інфраструктури Олександр Кубраков: Росія сподівалася, що і в Маріуполі, і в Харкові їх будуть зустрічати з квітами, але цього не сталось, я думаю, через досить велику різницю між Маріуполем і Донецьком, між Харковом та РФ (Фото:DR)

Міністр інфраструктури Олександр Кубраков: Росія сподівалася, що і в Маріуполі, і в Харкові їх будуть зустрічати з квітами, але цього не сталось, я думаю, через досить велику різницю між Маріуполем і Донецьком, між Харковом та РФ (Фото:DR)

В інтерв'ю НВ міністр інфраструктури розповів, чому від війни більше постраждали саме нові дороги, що вже почали ремонтувати та як швидко відновлять зруйновані міста.

Міністр інфраструктури Олександр Кубраков до початку війни опікувався найбільшим інфраструктурним проєктом команди президента Володимира Зеленського — програмою Велике будівництво. До цього проекту в опозиції завжди було багато запитань через великі бюджетні витрати та корупційні ризики. Офіс генпрокурора навіть відкривав провадження щодо програми і займався розслідуванням можливих зловживань.

Відео дня

Разом з тим за два роки завдяки Велике будівництво в країні оновили й побудували понад 14 тис. км автомобільних доріг.

Але російське вторгнення вдарило і по дорогам, і по мостам, і по аеропортам, які намагалася модернізувати держава.

Про масштаби руйнувань вітчизняної інфраструктури та про плани її відновлення НВ і поговорив із Кубраковим. Бесіда відбулась у Києві, хоча могла — будь де: міністр зараз багато їздить по Україні, — не будує, але відновлює транспортні зв’язки, зруйновані діями окупантів.

Який масштаб руйнувань української інфраструктури заподіяла війна?

Починаючи із першого дня у нас почалися руйнування аеропортів, — це була найперша хвиля. Звичайно, що наймасовіші руйнування — це дороги. Близько 300 мостів зруйнованих по всій країні. Більше за все постраждали ті області, де були або відбуваються активні бойові дії. Тобто аеропорти, дороги з мостами.

Залізниця — так само: є багато перебитих ділянок, є перебиті мости. Наприклад, біля Вознесенська великий міст. Є пошкоджені станції, вокзали.

Порти обстріляні. Миколаївський порт вже не перший раз обстрілювався, ракети туди влучали і авіаційні бомби прилітали.

Якщо перебирати, уся наша транспортна інфраструктура у тому чи іншому ступені постраждала.

Останні два роки ви займалися тим, що будували дороги у межах проекту Велике будівництво. Як багато пошкоджено доріг з тих, що ви побудували?

Багато доріг, які ми побудували за попередні два роки, постраждали: у Запорізькій області, Чернігівській, Харківській. Донецька, Луганська — взагалі навіть нема чого казати. Київська область так само. Багато нових доріг [постраждали].

Чому так? Будувалися дороги державного значення — це основні дороги і звичайно це основні артерії, за які і була боротьба. Вони постраждали, — десь тільки верхній шар, а десь, де були активні бойові дії, там просто повністю знищені.

Нещодавно була заява, що уряд дає 1 млрд. грн на відновлення інфраструктури у 4-х областях. Як і на що будуть використовуватися ці кошти? І чи не зарано щось відбудовувати?

Це ініціатива Міністерства регіонального розвитку, це їхня постанова і наскільки я зрозумів із тексту, мова йде про невеликі ремонтні роботи. У передмісті Києва багато будинків, де нема вікон, або необхідний ремонт дахів. Це саме на такі речі. Це не на капітальне будівництво. Нас [ініціатива Мінінфраструктури] не стосується.

Руйнування інфраструктури, спричинені російськими обстрілами (Фото: DR)
Руйнування інфраструктури, спричинені російськими обстрілами / Фото: DR

Але у нас такий же підхід: там, де перебиті мости, де ми можемо щось зробити примітивними, але швидкими рішеннями — ми це намагаємося робити. Наприклад, був міст, який мав шість смуг: три в один бік, три в інший. Ми робимо поряд насип, труби закладаємо, щоб проходила вода. Це якась споруда, яка витримає невелике навантаження — легкові автомобілі, автомобілі 4−5 т, невеликі вантажівки для постачання гуманітарної допомоги, будівельних матеріалів. Але це не під фури.

Тобто такі речі, — ми це робимо за дні і тижні, якомога швидше. Це тимчасові речі.

Паралельно проектуємо постійні мости. Чи не зарано? Я думаю, що не зарано. Якщо ми не надамо людям нормальні умови для життя в цих місцях, люди туди не повернуться. Наше завдання — якомога швидше повернути людей, дати їм можливість повернутися в ті міста, які постраждали.

Наприклад, Чернігів зараз майже повністю відрізаний від нормального сполучення. І тому ми швидко робимо такі прості мости і дорогу, яка проходить біля військової частини «Десна», вона буде найперша, яка буде більш-менш з нормальним сполученням. Цього тижня теж запустимо пасажирський потяг Київ-Чернігів.

Що зроблено у Київській області з того часу, як звідти пішов окупант?

Ми вже відкрили тимчасовий міст біля Ірпеня. В принципі рух для легкових автомобілів відкритий. Паралельно проектуємо стаціонарний міст.

Траса Київ-Житомир вже майже повністю розчищена. Якщо порівняти тиждень тому і те, що зараз відбувається, то вже нема маленьких металевих деталей, які пробивають колеса, або нема спаленої техніки. Вона вже майже уся чиста і вільна. І так само ми робимо біля Стоянки тимчасовий міст, — він трохи більший, ніж біля Ірпеня.

Сподіваюся, що на цих вихідних або у понеділок ми так само відкриємо рух вже по Житомирській трасі. Не буде потрібно об'їжджати велику відстань через населені пункти. Ви будете їхати по трасі Київ-Чоп, проїжджати по тимчасовому мосту і це буде працювати. Де можемо, ми вирішуємо усе так.

Як ви визначаєте черговість, що треба відновлювати?

Логіка проста. Перш за все — це транспортне сполучення, бо без цього нічого не працює. Коли нема мостів, не можна доставити продукти харчування, мережі супермаркетів не працюють, гуманітарна допомога не доїжджає, ліки не доїжджають, люди не повертаються. Базовий рівень — це транспортне сполучення. І звичайно прибираємо у цих містах. Тому що якщо там скрізь уламки або снаряди валяються, ніхто там жити не буде. Безпекове питання найважливіше. Це перший етап.

Другий етап — ремонт будівель, які можна відремонтувати. 1 млрд. грн виділили з резервного фонду саме на це. Мова про те, щоб замінити вікна, поставити двері, поремонтувати дах. Такі базові речі.

Третій етап — є люди, у яких житло повністю зруйноване. Їм потрібно його побудувати. Це теж розділяється на два етапи: тимчасове житло, яке, я сподіваюся, ми досить швидко побачимо, якісне нормальне житло, — наші люди не повернуться, якщо це буде щось незрозуміле. А далі в залежності від ситуації. У Чернігові, я так розумію, буде окремий район, який побудують для людей, втративших свої квартири у багатоквартирних будинках. Такий підхід буде. Він може десь відрізнятися. Маріуполь — це місто, яке потрібно заново будувати і проектувати.

Скільки займе часу побудувати таке місто як Маріуполь, що знищено вщент?

Складна ситуація з підприємствами. Там важко щось прогнозувати. Цивільні об'єкти, житлові будинки, я вважаю, що можна усе до двох років повністю побудувати. Якщо є відповідне фінансування, якщо є відповідні проектні команди, які працюють над цим. І якщо немає бюрократії.

Для того, щоб будувати, треба мати робочу силу, — величезну кількість людей, переважно чоловіків. Зараз війна, людей беруть в армію. Чи будуть якісь спеціальні умови роботи для будівельників?

Я думаю, що точно для частини якихось людей буде бронювання. Так само як було наприклад із водіями вантажівок у логістичних компаніях. В перші дні вони теж зіткнулися з цією проблемою, що є вантажівки, є мережі супермаркетів, яким потрібно перевозити продукти, але нема водіїв. Зараз більш-менш питання вирішено. Ми бронюємо якусь частину людей саме під такі задачі, вони нічим іншим не займаються.

Є величезна проблема з нашим експортом. Тому що порти заблоковані. Прем'єр-міністр в інтерв'ю НВ казав, що уряд зараз шукає інші можливості, щоб усе ж таки наш експорт дійшов до кінцевого споживача. Чи вже розроблена ця система? Як це відбувається?

Це унікально для кожної галузі і для кожної компанії і залежить від багатьох факторів. Перш за все — де історичні ринки збуту: чи можуть вони їх замінити, змінити. Якщо не можуть, — де найближчі порти для того, щоб організувати логістику таким чином, щоб вони усе ж таки до клієнтів доставили свої вантажі. Є декілька портів навколо нашої країни. Є Румунія, Польща, Литва, Латвія. Основне завдання, що ми зараз вирішуємо: як залізницею доставляти туди нашу експортну продукцію? Є певні проблеми. Наша колія пострадянська, а є європейська — вона вужча. Робимо пункти, де будемо переходити з однієї колії на іншу, є перевалка.

Зараз ми максимально відкриті. Якщо якийсь бізнес хоче робити перевалочний пункт або сухий док десь біля кордону з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, ми все це робимо максимально швидко. І зараз такі проекти вже починаються. Якщо хтось хоче будувати на Дунаї перевалку, так само такі проекти вже починаються і перші результати — нові перевалочні пункти з’являться вже через пару місяців. Тут ще є питання, наскільки бізнес сам ініціативний, наскільки він сам готовий у це інвестувати. Більшість це робить, тому що інакше для них повна зупинка або вихід з ринку. Ми з боку держави робимо усе можливе, з кожною компанією зустрічаємося, з металургійними підприємствами, з усіма, — підказуємо, допомагаємо.

Європейський Союз підставив плече, вони пішли на безпрецедентні речі. До війни вони не хотіли говорити про лібералізацію ринку автомобільних перевезень, про відміну усіх дозволів. Є квотування, кожна країна давала нам окрему кількість дозволів, прямих двосторонніх, транзитних. До війни ми вважали, що це штучне стримування нашого експортного потенціалу. Зараз вони максимально швидко на рівні Єврокомісії прийняли усі відповідні рішення. Я сподіваюся, що до кінця травня, нам так обіцяють наші колеги, усе це буде ратифіковане і у нас повністю будуть зняті усі обмеження на автомобільні перевезення. Саме такі кроки допоможуть нас вивезти наш врожай, продукцію наших металургійних гігантів.

Треба віддати належне — [меткомбінати] Арсерол Мітал запустився, Запоріжсталь запустилася, ГЗК [гірничо-збагачувальні комбінати] у Кривому Розі майже усі працюють, деякі вже вийшли на рівень до війни. Це важливо, тому що йде війна, важливо підіймати нашу економіку всередині теж і мати можливість усе це фінансувати.

Ви зачепили питання Укрзалізниці (УЗ), — ця держкомпанія виконує надзвичайно важливу роботу з початку війні, евакуює людей по всій країн. Але Укрзалізниця — не благодійна організація. За рахунок чого вона живе? І як довго може протриматися далі?

У нас січень був мабуть найкращий місяць за всю історію залізниці. Це був період, коли ми повний місяць відпрацювали по нових тарифах у сфері вантажних перевезень. Якщо порівнювати січень 2021-го до січня 2022-го, то у цьому році виручка була 9,3 млрд. грн, а минулого — 5,6 млрд. грн. Рік повинен був бути дуже крутим. Ми багато б чого оновили.

Дійсно, зараз УЗ робить багато безкоштовних речей. Усі евакуаційні рейси — вони усі безкоштовні. Звичайно, тут держава підтримує. З резервного фонду були виділені кошти, щоб підтримувати дієздатність УЗ. Це загалом 18 млрд. грн. Частина з них пішла на закупівлю продуктів харчування, — ОВА [обласні військові адміністрації] використовують УЗ як єдину закупівельну організацію і вони через механізм УЗ закуповують продукти харчування, ліки, багато різної продукції. А УЗ їм доставляє.

Запасу великої міцності немає, тому що це велика організація. І бізнес-план був складений під інше. Наприклад, коли почалася війна, у нас добовий вантажопотік впав у 3 рази: з 800 тис. т до 250 тис. т. Зараз збільшився. Не можу сказати, що суттєво, але певний приріст усе ж таки є. Відчувається, що підприємства починають працювати. Ми намагаємося мінімізувати витрати. У цю п’ятницю будемо ще дивитися на бізнес-план підприємства і від чого ми ще зараз можемо відмовитися, від яких функцій. При цьому усьому ми точно хочемо втримати весь колектив, точно не будемо нікого звільняти.

Ви виступаєте за те, щоб проти Росії запроваджували ще більш жорсткі економічні санкції. По чому треба бити?

Для нас важливо, щоб ми, наприклад, говорили про морську блокаду. Чому ми це робимо? Тому що наші порти заблокували. Так само як ми відчуваємо, що таке, коли країна живе без портів, нехай вони [РФ] теж відчують, що таке жити без портів, без кораблів, які можуть вивозити їхні вантажі.

І тут починаються деталі. Наприклад, Великобританія, коли запроваджує санкції, вона чітко прописує, що усі російські кораблі під російським прапором, усі кораблі, які зафрахтовані в інтересах російських компаній [підпадають під обмеження]. Тобто вони прописують усі варіанти, коли можливість працювати з російськими експортно орієнтованими компаніями, з російським флотом повністю нівелюється. Так само і Європейський Союз. Десь це робить, але десь залишається можливість для росіян. Наприклад, будуть заблоковані усі фури, які використовуються російськими або білоруськими операторами. Але це не секрет, що вони можуть досить швидко почати їх перереєстровувати. Наша ідея — і тут нас підтримують і наші польські колеги, і колеги з Литви, та сама Естонія, — щоб була повна блокада, окрім якихось гуманітарних речей.

Але навіть те, що сьогодні роблять країни Європейського Союзу, це те, про що три тижні тому вони не хотіли розмовляти. Наприклад, ми спілкуємося із міністром транспорту Німеччини і він каже: важко порти блокувати. Я кажу: чому? А він: тому що там ми вугілля отримуємо, продукти харчування. Я кажу: так ви придбаєте в іншому місці і найгірше для вас, що відбудеться, це те, що це буде дорожче для кінцевого споживача на якісь євроценти. Отакі дискусії, щоб ви теж розуміли реалії цього.

А що вплинуло на ЄС? Поведінка росіян проти цивільних у Бучі і інших місцях?

Так. Я просто не розумію, чого усі чекають. Ми багато ще ж чого не знаємо. Приїжджаєш у Чернігів, а Чернігів відрізняється від Бучі тим, що його бомбардували 500 кілограмовими бомбами з літаків. Житлові будинки, житлові райони, приватний сектор, де нічого не має у радіусі десятків та сотень метрів. Що ще має статися? Є Харків, який теж знищують. Є Маріуполь, який знищили. Запроваджуйте швидше найжорсткіші санкції, щоб усіх їх приборкати, заспокоїти і щоб вони погодились на якісь навіть принизливі для них вимоги, відійшли, — і далі з цим розбиратися. Якщо робити це поступово, то поступово нас знищують, потім ще трохи, потім ще трохи більше знищують, а потім вони реагують. Я цього для себе не можу зрозуміти.

За останні два роки багато чого було зроблено на Донбасі. Це не лише дороги, а й школи, лікарні, спортивні об'єкти. Зараз це все фактично знищене. Можливо треба було на перше місце ставити нацбезпеку, а не будівництво?

Армія довела, що у нас більш-менш усе в порядку із нацбезпекою та її фінансуванням. Ніхто у світі цього не очікував, що у нас така дієздатна армія. Це перше. Друге, якщо дивитися на Маріуполь, на інші міста. Росія сподівалася, що і в Маріуполі, і в Харкові їх будуть зустрічати із квітами. Я думаю, що можливо, один із факторів, чому цього не сталося, — це те, що є досить велика різниця між Маріуполем і Донецьком, між Харковом і тим, що там за кордоном з Україною — у РФ.

Ми будували нормальну європейську державу тут і зараз. Тому що люди живуть тут і зараз, у своїх містах, вони розвиваються. Я вважаю, що це нормальне завдання держави — будувати і розбудовувати державу, розбудовувати і підтримувати армію. Армія і була в пріоритеті. Зараз взагалі є просто армія і усе, німа нічого іншого. Ми це все розуміємо. І далі армія точно буде пріоритет номер один.

Я вважаю, ми правильно робили, що будували. Шкодую тільки, що щось можливо швидше треба було будувати. Є лікарня у Краматорську, яку тільки почали будувати, вона повинна була стати головною багатофункціональною лікарнею у східному регіоні. Будувалася супер сучасна лікарня, — можливо якби вона була добудована, ми зараз врятували б більше життів.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

poster
Картина ділового тижня

Щотижнева розсилка головних новин бізнесу і фінансів

Розсилка відправляється по суботах

Показати ще новини
Радіо НВ
X