Чи зможе світова економіка забезпечити для себе ще кілька безкризових років?

22 листопада 2019, 15:30
Позиція
Руслан Співак, к.е.н. директор корпоративного бізнесу Райффайзен Банку Аваль

Руслан Співак, к.е.н. директор корпоративного бізнесу Райффайзен Банку Аваль

Останні тридцять років розвитку світової економіки можна влучно охарактеризувати цитатою з відомого оповідання Чарльза Діккенса «Історія двох міст», де він пише: «Це було найкраще з усіх часів, це було найгірше з усіх часів; це був вік мудрості, це було століття нісенітниць; це була епоха віри, це була епоха безвір'я…».

Справді, ми стали свідками епох, в яких, з одного боку, були декади рекордного зростання і процвітання, а з іншого — одна з найглибших фінансово-економічних криз, крізь яку будь-коли проходив індустріальний світ.

Відео дня

Після таких потрясінь у людство традиційно виникають питання — як і чому це сталося? Чи було це результатом персональної або інституційної помилки? Чи це криза теоретичного і методологічного апарату, нездатного більш адекватно реагувати і прогнозувати глобальні шоки? Як правило, ці питання так і лишаються риторичними, бо ми надто добре вміємо говорити про минуле і доволі рідко здатні адекватно підготуватися до майбутнього, залишаючи собі улюблену відмовку, що «це трапиться згодом, аби про це говорити»…

Чому ж у 21 столітті, коли ми розробляємо провідні технології, розвиваємо штучний інтелект, намагаємося лікувати рак і незабаром споруджуватимемо поселення на Марсі, ми ще неналежно вміємо керувати грошима і банками…

Сьогодні ми дедалі частіше чуємо про можливу глобальну економічну кризу. Засоби масової інформації, експерти і аналітики ринків щодень змагаються стосовно прогнозів. В одному вони сходяться точно — декада безкризового зростання світової економіки поступово добігає кінця! Безумовно, світ вже ніколи не буде колишнім після масштабних втрат 2008−2009 рр., а отже, наступної кризи очікують з підвищеною настороженістю. Вже давно доведено, що кожна наступна криза, як і вірус, має зовсім інший штам і природу, що знижує ефективність розроблених ранніше інструментів і механізмів реагування.

Проте однозначно можна стверджувати, що майбутня криза, як і минула, настане з розвинених економік. Вже сьогодні можна спостерігати негативні сигнали в ключових економіках, які завжди передують більш глибоким рецесійним процесам. В одному зі своїх звітів Міжнародний валютний фонд (МВФ) зазначає, що економіка 90% країн в 2019 р. зростає помітно повільніше, ніж в 2018-му, а сукупне зростання є найнижчим за останні десять років. Водночас світові лідери балансують на межі маржинального зростання, який цього і наступного року, за консенсус-оцінками міжнародних організацій і рейтингових агентств, не перевищить 3−3,5%. Не менше побоювання викликає і стан світового боргу, який сягнув загрозливих 320% від розміру глобальної економіки, концентруючись переважно в США і Китаї.

Аналіз компонентів глобального боргу показує абсолютно різну схильність провідних економік до нарощування / обмеження боргу, а також істотну варіацію стимулів: в одних країнах це переважно державний борг, тоді як в інших — корпоративний сектор і домашні господарства. Піковому збільшенню розміру боргу, безумовно, сприяє природа рекордно низьких процентних ставок, що при всій відносній обережності інвесторів обумовлює досить легкий доступ до грошей. По суті, ключем до відновлення світової економіки після кризи першої декади двохтисячних якраз і стала політика збільшення боргу.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Глобальний борг (трлн дол. США)

2012

2019

Сукупний глобальний борг

208.2

250.9

США

54.1

69

Країни Єврозони *

52

50.4

Японія

31.5

27

Китай

16.8

40.3

Велика Британія

13

12.3

* Країни Єврозони включають 19 економік європейського валютного союзу. Джерело: Institute of International Finance.

При цьому варто зазначити, що за оцінками МВФ практично 40% (приблизно 19 трлн дол. США) накопиченого в провідних економіках корпоративного боргу перебуває в зоні ризику дефолту в разі настання глобальної економічної кризи. Проте поширена нині політика монетарних стимулів особливо небезпечна для країн з високим рівнем державного боргу, тому що в разі негативного сценарію фактично істотно зменшує ефективність фіскальних стимулів. На поточний момент на балансі центробанків знаходяться сукупні активи на суму більш як 16 трлн дол. США.

Наведені вище процеси відображають накопичені фундаментальні структурні дисбаланси, здатні зіштовхнути будь-яку економіку в глибоку рецесію. При цьому офіційна позиція Федеральної резервної системи (ФРС) і Європейського центрального банку (ЄЦБ) на різко зростаючий рівень глобального боргу надто відрізняється. Глава ФРС Жером Павел практично в кожному своєму інтерв'ю наголошує, що не вбачає істотного коротко/середньострокового ризику, натомість як його європейські колеги усвідомлюють, що в них в обоймі залишилося замало куль для ефективної відповіді на погіршення стану економіки Єврозони.

Європейський Союз наразі переживає не найкращі часи, намагаючись стримати дедалі більше невдоволення платників податків країн-учасниць, які не мають бажання оплачувати боргове навантаження кризових економік (Греція, Італія). Дві головних економіки Німеччини і Франції — на межі рецесії, а тривала Brexit підігріває серйозно загострені дезінтеграційні настрої. Водночас банківський сектор і пенсійні фонди в умовах негативних процентних ставок і під жорстким тиском з боку регуляторів елементарно не здатні підтримувати прибуткову діяльність. Дана ситуація є типовим прикладом «дилеми ув’язненого» (Prisoner's dilemma) — фундаментальної проблеми теорії ігор, коли раціональні учасники не завжди співпрацюватимуть один з одним, навіть коли це в їхніх інтересах.

Руслан Співак
Фото: Руслан Співак

Досить тривалий час Центральні банки Єврозони керувалися політикою здорового глузду, принципи якої були гранично простими — якщо кожна країна буде проводити стабільну внутрішню монетарну і фіскальну політику, то зрештою всі учасники досягнуть позитивного сукупного результату. Не можна сказати, що дана стратегія ідеалістично не є вірною. Та щойно світова економіка на тривалий період виходить зі стану рівноваги, «дилема ув’язненого» проявляється повною мірою, виводячи в домінанту рішення внутрішніх проблем над консолідацією стратегій реагування. Кращим виходом в даній ситуації, на мою думку, є акомодація і запуск цінових механізмів, а не їх навмисне придушення.

Поки Єврозона намагається все ж домовитися і знайти компроміс за загальними принципами фінансово-економічної політики, дві найбільші економіки світу розгорнули масштабну торгову війну, яка загрожує стати головним каталізатором глобальної економічної кризи. І хоча президент США Дональд Трамп ще під час передвиборної кампанії 2016 р. неодноразово критикував торгові відносини з Китаєм, реальною датою початку торгової війни можна вважати 23 січня 2018 року. Саме тоді були встановлені безпрецедентні тарифи (30-50% залежно від категорії товару) на імпорт сонячних батарей і побутової техніки.

Це був лише перший крок, згодом під санкції потрапили понад 5000 товарних груп з обох сторін на загальну вартість понад 360 млрд дол. США, що, за різними оцінками, становить приблизно 50% від товарообігу між країнами. На думку міжнародних організацій, розрахунковий ефект впливу торгової війни на світову економіку до кінця 2020 року становитиме більше 700 млрд дол. США, або 0.8% світового ВВП. Світова організація торгівлі (СОТ), а також країни Великої двадцятки (G-20) докладають неабияких зусиль, щоб уникнути ескалації.

І, схоже, можна стверджувати про появу перших ознак потепління. Листопад став поворотним місяцем, коли представники обох держав заявили про можливу підготовку першого пакету домовленостей, згідно з якими тарифи будуть знижуватися в однаковому темпі і обсягах. Подальша деескалація можлива, але тут, я вважаю, необхідно отримати відповідь на три основні питання: 1) яка має бути реалістична основа підготовки угоди? 2) що може слугувати дієвим тригером до підписання? 3) який механізм дотримання нової угоди? На кожне з цих питань немає простої і однозначної відповіді, але абсолютно відомо одне — навіть в закінченій торговельній війні, як правило, сторона-вимагач змушена заплатити відносно велику ціну за вихід, навіть коли цією країною є США.

Повернення тарифів на «довоєнний» рівень навряд чи збалансує вимоги, що висуваються до КНР. І тут з боку США лунають амбівалентні меседжі. Вашингтон, схоже, ще не визначився з первинною стратегічною метою результату переговорів — досягнення зменшення торгового дисбалансу чи припинення «неекологічних» торгових практик з боку Китаю. Дана невизначеність не дозволяє Пекіну розрахувати сценарні ефекти, що зрештою може призвести до незадовільного результату перемовин. У будь-якому випадку природа загрози стабільності світової економіки лежить не в площині тарифної політики, а в тому, що зведення правил (гласних і негласних), на яких десятиліттями ґрунтувалася світова торгівля, може виявитися безглуздим.

Спостерігаючи за спробами міжнародних організацій збалансувати систему глобальних відносин, часом виникає питання адекватності поточного світового порядку і архітектури в умовах викликів нової економіки. Тут можна виділити дві істотні загрози — постійно збільшується розрив між споживанням і заощадженням як всередині, так і між ключовими економіками; і повернення до мультиполярного світу з ризиком нестабільності, характерним для періоду до Першої світової війни. Вочевидь, ідеалістичні основи, закладені в Бреттон-Вудс, давно втратили свою актуальність.

Принципи вільної торгівлі в комбінації з однополярним пануванням США як гаранта стабільності більше не працюють, а чинна система міжнародних організацій дедалі частіше висловлює «занепокоєння», ніж надає дієві механізми реагування, тим самим посилюючи зростаючу фрагментарність. Масово створювані регуляції високоефективні для запобігання вже минулих криз, але практично недієздатні перед майбутніми, тому що ринки розвиваються і змінюються значно швидше, ніж регулятори. Створена система глобального управління (інституції, міжнародні правила, пакти і угоди) потребує суттєвого перегляду. «Old-school» організації більш нездатні ефективно координувати фінансові та інституційні процеси сучасності.

Світ давно став Agile & Adaptive, і поточна реактивна система відповідає з істотним запізненням на об'єктивну реальність, а саме постійно зростаючу нерівність, яка до того ж посилюється неминучими процесами автоматизації та глобалізації. Сьогодні ми спостерігаємо процес взаємопроникнення цифрової економіки та економіки минулого. Однак «дружнє поглинання» (за оцінками експертів, найближчим часом більше 60% світового ВВП буде формуватися цифровою економікою, а понад 375 млн людей змушені будуть отримувати нову спеціальність) може мати і негативний ефект, що виражається в так званій «передчасній деіндустріалізації» в країнах з низьким і середнім рівнем доходу.

Саме неспроможність поточної архітектури міжнародних відносин ефективно диригувати в умовах мінливого середовища призводить до того, що глобальна економіка перебуває в постійному квесті перебалансування. Негативною похідною цього є торгові війни, геополітичні ігри, наростаючі локальні загрози і дезінтеграційні тренди.

Сьогодні можна сміливо стверджувати про кризу ліберальної економіки та її невідповідність до умов «нової нормальності» — теорії, яка призвела до створення цілої низки «економік-казино», де фінансовий і реальний сектор розвиваються у відриві один від одного, підживлюючи спекулятивну природу. Політика безпрецедентно низьких процентних ставок і «друкарського верстата» має обмежений вплив. Згодом дедалі важче стає стимулювати споживання та інвестиції. Це можна назвати типовим парадоксом економічної політики, коли короткостроковий успіх стимулів зрештою віддаляє довгострокову точку рівноваги.

Усе перелічене вище змушує замислитися над тим, що основою ефективного управління новою економікою можуть слугувати постулати на перетині теорії розвитку і нового прагматизму. Ми пройшли низку криз, спровокованих «бульбашками» доткомів, на ринку нерухомості, в фінансовому секторі. Цілком можливо, що сьогодні ми спостерігаємо «бульбашку» безризикових активів. І, якщо це так, то тоді який актив стане новим безризиковим? Зміни неминучі в часі, постає питання — яку ціну ми готові заплатити і скільки нам знадобиться часу, щоб вибудувати, прийняти й усвідомити нову систему цінностей…

Показати ще новини
Радіо НВ
X