Закони 1961 року і елітні сторожі для квартир. 10 цікавих фактів про бізнес у «ДНР»
Як працює, виживає і пристосовується приватний бізнес на тимчасово неконтрольованих Україною територіях Донецької області.
Неодноразовий переділ власності, ніким не визнаний статус «народних республік», економічна блокада, відсутність цивілізованої банківської системи і вільного переміщення капіталу — і ще безліч дивних і страшних особливостей життя на непідконтрольній Україні території Донецької області, до яких пристосовується місцевий бізнес. На що ж він схожий сьогодні?
Інтернет-журнал Спектр.Пресс опублікував репортаж-розслідування про те, в яких умовах і як саме працює приватний бізнес на неконтрольованих територіях Донбасу. НВ Бізнес вибрав 10 найбільш показових моментів, які цілком наочно демонструють особливості економічної системи «ДНР».
Власність і управління
1. З введенням бойовиками в 2017 році «зовнішньої адміністрації» на великих підприємствах, гірничо-металургійний комплекс «республіки» було переорієнтовано на Росію. Так, залізну руду везуть за 1500 км з Кольського півострова, а РЖД робить знижку в 25% на її доставку на Донбас. Вироблену металургійну заготовку вивозять назад у Росію — на російські меткомбінати, а звідти проводиться експорт вже «російської» продукції.
При цьому обсяги поставок сировини знаходяться на вкрай низькому рівні. «Росія поставляє на рік 1,5 млн т окатишів, відповідно виробництво обмежене саме цим обсягом сировини», — розповіло джерело в компанії Метінвест. Для порівняння, тільки один Єнакіївський металургійний завод у 2013 році виплавив 2,9 млн т сталі.
2. Компанії, які не потрапили під «зовнішнє управління», знайшли спосіб продовжувати бізнес на неконтрольованих територіях і при цьому не порушувати українське законодавство в частині фінансування тероризму — оформлення оренди. Так, в оренду здано, наприклад, виробництво компанії АВК, що знаходиться в Донецьку. На цукерках Стріла, вироблених АВК, зазначено, що їх роблять на фабриці Ланконд (Донецьк).
Однак використання посередників в якості орендарів далеко не безпечне — з часом вони стали користуватися чужим бізнесом як своїм. Видання стверджує, що саме через подібний конфлікт був заарештований у Москві власник горілчаної корпорації Олімп Павло Климець, який намагався домовитись про повернення контролю над своїм бізнесом.
3. Всі комерційні ринки «ДНР» були націоналізовані одномоментно — об'єднані в єдине «Державне підприємство Ринки Донбасу» з дирекцією в Донецьку.
Оподаткування
4. Податкове законодавство «ДНР» було спочатку сформовано на базі законів УРСР… 1961 року — бойовики просто вибрали останню законодавчу базу, яка існувала до проголошення незалежності України.
5. «Міністерство економіки ДНР» вимагає, щоб всі співробітники приватних підприємств отримували офіційну зарплату від 10 тис. руб. (3,9 тис. грн) — саме з такої індикативної суми повинні сплачуватися податки. Це викликає обурення малого і середнього бізнесу, для якого 10 тис. — майже непідйомна сума. Для порівняння, зарплати лікарів і вчителів у «ДНР» стартують від 6 тис. руб. (2,3 тис. грн).
Також для збільшення податкового навантаження бойовики вимагають проводити до 90% комерційних оплат у безготівковій формі, через «Республіканський банк ДНР». Бухгалтерські документи вимагають навіть при проведенні роздрібних операцій.
6. У «ДНР» досить проста система оподаткування для підприємств: 2% податок з обороту і 15% податок з прибутку, ПДВ відсутній. Але при цьому фіскальні органи «ДНР» набрані за довоєнним штатом «повної» Донецької області, при тому, що бойовики контролюють не більше 30% її території - так що інспектори в надлишку, а кількість підприємств і підприємців, значно менше, ніж до 2014 року.
7. Продукція «ДНР» не витримує конкуренції з російською. Одна з причин — російському бізнесу при поставках у «ДНР» угоди реєструють, як експорт в Україну і відшкодовують ПДВ. Ще одна — надмірна бюрократизація при оформленні експорту донецької продукції у РФ.
Наприклад, донецька газета Старт друкується в Ростові-на-Дону — навіть із витратами на митницю і транспорт виходить дешевше, ніж друк у Донецьку.
Галузі «економіки»
8. Один із найбільш розвинених сегментів приватного бізнесу — автобусні перевезення (за відсутності залізничного та авіасполучення). Найпопулярніші російські напрямки — Ростов-на-Дону і Москва. Ну і, звісно, квітне «пенсійний туризм» в Україну.
З 2015 року через лінію зіткнення не пропускають автобуси і вантажівки, тому найпопулярнішим вантажним транспортом стали мікроавтобуси типу Газелей. Вивіз із непідконтрольних територій побутової техніки або меблів (наприклад, після продажу квартири) вагою до 2 т коштує близько 6 тис. грн із доставкою до Волновахи і від 10 тис. грн із доставкою до Києва. Є прайси на окремі вантажі - від торби до телевізора та холодильника.
9. Ще один бізнес, що успішно розвивається — продаж нерухомості. Ціна на житло в Донецьку в середньому в чотири рази нижче довоєнної (з незакінченим ремонтом — у п’ять разів). «В результаті, квартира, яка коштувала $75 тис. на кінець 2013 року, в дуже вдалому випадку піде за $15 тис.», — пише видання.
При цьому всі документи про право на нерухомість необхідно з нуля переоформляти за «законами ДНР». Пакет «документів» включає «техпаспорт», який діє всього рік, інформаційну довідку та оцінку нерухомості. 1% оцінної вартості необхідно заплатити у вигляді податку до бюджету «ДНР».
Продати квартиру можна і за допомогою посередників, не перетинаючи лінію розмежування: послуги адвокатів коштують близько 200 євро, посередники при передачі грошей беруть 2% від суми.
10. Особливості торгівлі нерухомістю привели до створення специфічних робочих місць. Так, господарі елітної нерухомості, які не поспішають знижувати ціну, самі не живуть у «ДНР», і не хочуть залишати майно без нагляду, активно наймають сторожів: їм випадає можливість пожити в розкішних апартаментах, отримуючи при цьому ще й зарплату, порівнянну з заробітком вчителя або лікаря — близько 5−6 тис. руб. (70−80 євро).
