Бізнес іде на захід. Які українські компанії розміщують свої підприємства в Європі

30 жовтня 2019, 09:00

Услід за товарами український бізнес взявся експортувати на європейський ринок щось більш суттєве: не тільки великі, а й середні українські компанії стали розміщувати в Європі свої підприємства

Ч ерез пів року в продукції компанії Кормотех, українського виробника кормів для домашніх тварин, з’явиться балтійський фінансовий присмак: додатково до вже наявних двох заводів у Львівській області фірма запустить підприємство в Литві. Зараз там закінчуються ремонтні роботи.

Відео дня

Інвестиції в проммайданчик у державі Євросоюзу, за словами Ростислава Вовка, співвласника Кормотеху, становлять 12,5 млн євро, розрахункова окупність проекту — три роки.

Від литовського підприємства Вовку одна вигода. По-перше, шлях від заводу до споживачів стає значно коротшим і простішим. По-друге, завдяки безвізу їздити з України в Литву просто, тому 90% команди, що реалізує проект, становлять перевірені українські кадри. Ба більше, компанія тепер пропонує тим своїм працівникам, які збираються виїхати до Європи на заробітки, не забиратися далеко, а зупинити свій вибір на новому заводі.

Розкусив вигоду від розміщення виробництв у ЄС не тільки Кормотех. І якщо великий вітчизняний бізнес на кшталт таких гігантів, як МХП або Roshen, вже давно вийшов у промисловому сенсі до Старого Світу, то тепер туди ж потягнулися і підприємства трохи меншої ваги — вони теж почали інвестувати в європейські промактиви. За оцінками НВ, їхній рахунок йде вже на десятки.

«Українці в ЄС будують різні підприємства — від готелів і ресторанів до промислових майданчиків», — каже Петро Чернишов, бізнесмен і представник наглядової ради компанії Фармак.

Причини такого захоплення Європою прозорі: ЄС — близький і зрозумілий українцям величезний ринок, пояснює Владислава Магалецька, віцепрезидентка інвестфонду Sigma Bleyzer в Україні й агрокомпанії Agrogeneration. До того ж Євросоюз тепер відкритий і для підприємців зі сходу.

У вітчизняному Держстаті підрахували: станом на червень 2019 року акціонерний капітал українських резидентів у світі становив $6,3 млрд, із яких майже все — тобто $6 млрд — припадає на країни ЄС.

ПОКРАЩИТИ ІМІДЖ: Продавати західним споживачам товари для гігієни, вироблені підприємством українського бізнесмена Андрія Здесенка, допомагає напис Made in EU на їхній упаковці (Фото: НВ)
ПОКРАЩИТИ ІМІДЖ: Продавати західним споживачам товари для гігієни, вироблені підприємством українського бізнесмена Андрія Здесенка, допомагає напис Made in EU на їхній упаковці / Фото: НВ

Ближче до покупців

В Європу вітчизняні компанії експортують усе більше своєї продукції: за 2018-й цей показник виріс на 14%, а за вісім місяців цьогоріч — ще на 7,5%, фактично досягнувши рівня $14 млрд. Європейська частка в українському експортному пирозі вже найбільша серед усіх — 42,3% від його загального обсягу.

Не дивно, що багато бізнесменів із берегів Дніпра зацікавлені скоротити дистанцію зі своїми європейськими клієнтами.

Саме так вчинила Ірина Мірошник, президентка компанії IMMER Group: вона два роки тому придбала в Латвії потужності з виробництва пакувальних матеріалів. «У нас назріла потреба будувати другий майданчик, — розповідає бізнесвумен. — А приблизно 50% нашого експорту йде в Європу». Тому, розсудила підприємниця, розширюватися IMMER Group буде саме на території ЄС.

У латиських чиновників інші KPI — там зацікавлені, щоб усе зробити швидко, — Ігор Гуменний, власник UBC Group

У балтійському регіоні працює і завод української компанії Біосфера: він відкрився 2015-го в Естонії та виробляє ватяні диски. Андрій Здесенко, власник біосфери, пояснює свій вибір транспортними міркуваннями: мовляв, тут зручна морська і наземна логістика в напрямку багатих Скандинавії та Західної Європи, а також традиційного ринку збуту країн СНД.

Не логістикою єдиною: ще один плюс виробництва в Європі, як уточнює Вовк із Кормотеху, полягає в написі Made in EU на упаковці продукції. Ці майже магічні слова істотно і ледь не автоматично покращують імідж продукту в очах європейських покупців. «Виготовлена в ЄС продукція одразу викликає більшу довіру в європейського споживача», — каже Здесенко.

Майже рай

Г оловне, що знаходять вітчизняні підприємці в країнах Балтії, — це комфортний діловий клімат.

У свіжому звіті про глобальну конкурентоспроможність від Всесвітнього економічного форуму Україна посідає 85-е місце за зручністю й умовами для бізнесу, а Естонія, Литва і Латвія — 31-у, 39-у і 41-у позиції відповідно.

Схожа картина і в рейтинзі Doing Business від Світового банку: в України там 71-е місце, а балтійське тріо розмістилося у межах топ-20.

Подібна розстановка вельми точно відображає реальний стан справ. У цьому на власному досвіді переконався Ігор Гуменний, власник UBC Group і представник ради директорів Спілки українських підприємців.

«В Україні, наприклад, найгірші на світі умови для підключення до електроенергії», — каже він. Зовсім інакше все виглядає в Латвії — країні, де Гуменний має філію мережі пивних закладів Старгород.

«Ми звернулися до архітектора, він подав проект до міськради — і все, я більше не бачив ніяких чиновників», — каже бізнесмен, описуючи нескладний латвійський процес підключення бізнесу до комунікацій. За його словами, якщо з’являться якісь невідповідності, місцева влада повідомить про це підприємство протягом кількох днів. У підсумку на всі погодження йде не більше місяця. «У них [латиських чиновників] інші KPI [показники ефективності] — там зацікавлені, аби все зробити швидко, — впевнений Гуменний. — У нас же все може тягнутися місяцями».

А пожежні й екологічні ризики в Латвії, наприклад, оцінюють не спеціальні держоргани, які виписують штрафи і вимагають хабарі, а страховики, з якими власники компаній укладають договори.

У Латвії, за словами Мірошник із IMMER Group, настільки зацікавлені у приході інвесторів, що навіть готові заради них призначати позачергові сесії місцевих рад, якщо в цьому є потреба. Та й загалом муніципальна влада охочіше йде на контакт із бізнесменами, зокрема й іноземними. «Вони консультують досить кваліфіковано й охоче», — уточнює Мірошник.

Неспівмірне з українським рівнем і фіскальне навантаження у країнах Балтії. Так, в Естонії інвестор протягом 10 років не платить податок на прибуток — там діє аналог податку на виведений капітал, який збиралися впроваджувати в Україні.

Крім того, якщо компанія відкрила філію в спеціальній економічній зоні (СЕЗ), вона отримує відшкодування у 10% від суми інвестицій. У випадку з Кормотехом, який відкрив завод саме в литовській СЕЗ, це повернення становить 0,5 млн євро, або 10% від інвестицій в обладнання, розповів Вовк. «А ще ми не платимо ПДВ на ввезення устаткування для запуску нашого заводу, оскільки воно також європейське», — додав він.

Ще один важливий аспект — доступ до дешевого фінансування: в ЄС можна отримати кредит під 2−3,5% річних. Тоді як в Україні це буде 6−8% у валюті, уточнює Олег Мочалюк, директор із виробництва компанії T. B. Fruit. Ця фірма переробляє українські ягоди і фрукти, має заводи в Україні й Молдові, а ще кілька підприємств — у ЄС, а саме в Польщі, ближче до основних джерел сировини. І там також будує третє — у нього компанія інвестує 45 млн євро, розраховуючи наростити річний обсяг виготовлюваної продукції одразу на 25%.

ТУРЕЦЬКИЙ ALL INCLUSIVE: Антон Сакович із Dezega вирішив виробляти саморятівники в Туреччині не тільки через зручну логістику — там значно простіше отримати землю і всі дозволи (Фото: НВ)
ТУРЕЦЬКИЙ ALL INCLUSIVE: Антон Сакович із Dezega вирішив виробляти саморятівники в Туреччині не тільки через зручну логістику — там значно простіше отримати землю і всі дозволи / Фото: НВ

Привабливий південь

В ітчизняні компанії відкривають проммайданчики не тільки в Євросоюзі. У найближчому оточенні України є ще одна перспективна для ведення бізнесу країна — Туреччина.

Тут, на території СЕЗ Есбаш, два роки тому відкрила виробництво вітчизняна компанія Dezega, яка раніше працювала в окупованому Донецьку. Фірма виробляє специфічний товар — саморятівники: пристрої для захисту органів дихання у шахтах і на шкідливих виробництвах. «У Туреччині набагато простіше [ніж в Україні] отримати землю і підключити комунікації», — розповідає Антон Сакович, голова ради директорів компанії. СЕЗ, у якій облаштувалася його фірма, орієнтована на залучення іноземних інвесторів, і тому всі процедури там спрощені до максимуму: працює єдине вікно для всіх дозволів.

Dezega розраховує на великий місцевий внутрішній ринок, а заразом і на зручну логістику в Європу, Індію та країни Африки. У свій виробничий майданчик колишня донецька фірма, чий головний офіс зараз розташований у Києві, інвестувала $3,5 млн, плануючи окупити вкладення за п’ять-сім років.

Український бізнес готовий зробити крок ще далі в сенсі географії: в ЄС або в Північній Америці хоче купити або створити спільне виробництво вітчизняний фармгігант — компанія Дарниця, яка постачає сьогодні на зовнішні ринки приблизно 10% своєї продукції.

Як розповів Дмитро Шимків, голова ради директорів Darnitsa Group, зараз на етапі due-diligence, тобто попереднього вивчення, перебуває кілька угод у різних країнах світу. Говорити про підсумки цього прицінювання можна буде, за його словами, вже в 2020-му.

Щороку кількість українських компаній, які відкрили виробництва поза країною, зростатиме — вітчизняний бізнес упевнено стає частиною глобального ринку. Але що для приватних осіб плюс, для держави Україна може стати мінусом.

На думку експертів, офіційному Києву давно час відчути себе частиною глобальної економіки. І позмагатися за гроші як зовнішніх, так і власних інвесторів, покращивши умови для ведення бізнесу в країні. Інакше, як запевняє Петро Чернишов, фінанси і далі йтимуть з України в Європу й інші держави.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X