Ми зможемо стати невеликим Китаєм для усієї Європи – директор хед-хантингового Ward Howell про український ринок праці

Дані останнього півріччя свідчать, що середня заробітна плата в Україні хоч і незначно, але все ж збільшилася. На тлі потрясінь минулого і позаминулого років це трохи зняло напругу.

Експерти стверджують, що зростання зарплат торкнулось практично усіх сфер. Якщо ще півроку тому робочий та допоміжний персонал був готовий працювати за 4,5-5 тис. гривень на місяць, то вже зараз їх зарплати зросли до 5,5-6,5 тис. гривень.

Та й самі роботодавці стали активніше пропонувати українцям роботу. На ринку праці з'явилося більше пропозицій, а кількість резюме зменшується.

Незважаючи на це, багато роботодавці скаржаться на неможливість знайти працівників. Керівництво столичних супермаркетів говорить про брак продавців, касирів і вантажників. Деякі стверджують, що пропозиція робочих місць в 2-3 рази перевищує попит на них.

– Як ви можете охарактеризувати ситуацію на ринку праці? Який рівень зарплат і попиту на фахівців?

– Ситуація на ринку праці поліпшується. Зростає попит на фахівців усіх рівнів від топ-менеджерів до нижнього рівня. Таку тенденцію ми спостерігаємо останні півтора року. Для цього є кілька причин. Україна пройшла через найсерйознішу турбулентність – політичну та економічну. І компанії, які вистояли, фактично є переможцями. Вони усвідомили, що час йти в наступ і вже меншою мірою знаходяться в захисних позиціях. Хоч вони все ще консервативні у своїх оцінках, але вже готові інвестувати у своє майбутнє та у свій ріст, який починається із залучення топ-менеджменту, талантів середнього рівня та зростання кадрового потенціалу.

Якщо говорити про зарплати, то очевидно, що вони ростуть в гривнях. Не так швидко, як хотілося б, але зростають. При цьому компенсація в доларах дуже сильно знизилася, що пов'язано в першу чергу з девальвацією. Візьмемо в якості прикладу зарплату якогось генерального директора. Якщо в 2013 році він отримував $10 тис., то при курсі 8 грн/$1 це було близько 80 тис. гривень. На сьогоднішній день його зарплата незначно зросла, припустимо до 100 тис. гривень. А це всього лише $4 тис. Не всі компанії готові до того, щоб проводити індексацію. За нашими оцінками, лише близько 20-25% компаній якимось чином намагаються компенсувати своїм працівникам і менеджерам ту різницю, яка утворилась у зв'язку зі зміною курсу. Найчастіше це експортні компанії, у яких є валютна виручка.

– Якщо порівняти рівень фахівців в Україні зі Східною Європою – Польщею, Румунією, Угорщиною – наскільки він конкурентний? Наскільки у нас сильний керівний склад?

– Для того, щоб оцінити конкурентність топ-менеджерів, потрібно розуміти завдання, під час вирішення яких ми проводимо порівняння. Найчастіше, в Україні дуже непогані топ-менеджери, які в змозі робити перетворення. Особливо якщо говорити про перетворення країн, що розвиваються. У нас дуже непоганий склад криза-менеджерів. Але так склалося, що українські компанії дають можливість отримати досвід трохи пізніше, ніж російські чи польські компанії. Цей часовий лаг становить приблизно 3-5 років. При цьому ми говоримо про компанії, які можна назвати локальними. Це енергосектор, видобувні сектори і важке виробництво.

Дайджест головних новин

Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV

Підпишись

Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Якщо ж говорити про компанії споживчих товарів, то більшість цих компаній в Україні іноземні. Наприклад, Nestle або Coca-Cola. Саме ці компанії в 90-ті роки почали формувати пул серйозних топ-менеджерів в Україні. Значна частина нинішнього складу топ-менеджменту в Україні є вихідцями з мультинаціональних компаній. Тут українці більш конкурентні. Наприклад, у компанії Kraft Foods є штаб-квартири в 16 або 17 країнах. Саме українські менеджери керують дуже багатьма країнами регіону.

– Багато топ-менеджерів кажуть, що складно знайти звичайний персонал. Люди не хочуть працювати продавцями або касирами. І з одного боку, кажуть, що в Україні дешева робоча сила, а з іншого – неможливо знайти кадри. Що насправді відбувається?

– Я думаю, що так говорять люди, які в цьому зацікавлені. Але їх думки не далекі від істини. У мене є своя версія, чому так відбувається. Ставлення до роботи відрізняється в різних країнах. У державах з протестантською релігією воно найбільш розвинене. Ті країни, в яких основною релігією було або є протестантство, саме і є наразі локомотивами та найрозвиненішими країнами в світі. Так вже склалося, що наша національна та релігійна культура не прищеплює належного ставлення до праці. На нижчі позиції дуже складно мотивувати співробітників. Але у нас дуже мотивовані топ-менеджери і менеджери середньої ланки.

Я сам стикався з подібною ситуацією. 10 років тому в мене був невеликий бізнес, який ми вели з дружиною. І вона мене попросила допомогти найняти продавців в магазин. Я жахнувся, наскільки комфортно я себе відчуваю під час найму топ-менеджерів і менеджерів середньої ланки, що абсолютно не корелює з тим, наскільки складно знайти людей на низові позиції. У 50% випадків з людьми домовляєшся про зустріч, а вони просто не приходять і не передзвонюють. А на питання "Чому не прийшов?", відповідають "Я передумав".

– А що потрібно зробити, щоб це змінити. Є можливість змінити це за одне-два покоління?

– Я оптиміст по життю. Думаю, що це можливо. Для цього потрібні цілеспрямовані зусилля. Перш за все, потрібно встановити чіткий причинно-наслідковий зв'язок між рівнем життя і рівнем зарплат. Мені здається, що наші еліти – культурна, політична, економічна –повинні показувати людям, що краще живе той, хто більше працює. На сьогоднішній день у середньостатистичного українця виникає відчуття, що краще живе той, хто менше працює, більш хитрий і спритний. І маленькому українцю здається, що для того, щоб багато заробляти, не потрібно працювати – потрібно обманювати. За одне-два покоління наші еліти в змозі показати, як потрібно жити. І українці з радістю понесуть нову культуру. Але їм треба показати, як це відбувається і як має відбуватися.

– Як сьогоднішня система освіти готує людей до відповідальності? І чи потрібно в ній щось змінювати?

– Життя в нашій країні змушує людей ставати лідерами. На жаль, це не вища і середня освіта. Освіта може допомагати бути більш ефективними, давати базові знання про підприємництво і непоганий старт. Але все ж таки потрібні цілеспрямовані зусилля. Першим кроком у реформі вищої освіти в Україні, як це не парадоксально, не повинна бути зміна програм або ще чогось. Потрібно дати самостійність ВУЗам, так як сьогодні вони залежні від міністерства. Якість роботи ректора оцінюється не студентами, а якимись державними мужами. Якщо в країні чергові заворушення, то вимога до ректора стримати студентів. Від того, наскільки якісно він це зробить, його оцінять. Але це не той критерій, за яким потрібно оцінювати ректорів українських вузів.

Основою оцінки повинна бути задоволеність студентів, їх батьків, роботодавців. Мабуть, цього не можна досягти за одне-два покоління. Але потрібно розвивати самоврядування у вищих навчальних закладах. Потрібно йти за західними моделями. Повинні бути об'єднання студентів. Як на мене, тільки кілька вузів намагаються дотримуватись, у тому числі Києво-Могилянська Академія. Але ВУЗам, які є вихідцями з Радянського Союзу, складно це зробити. Міністерство може виписувати програми, залучати нових викладачів і робити все, що завгодно. Але це буде розбиватися об стіну неефективності, тому що менеджмент вишів оцінюється не за тими критеріями.

– А якщо подивитися на конкретні галузі. Які професії будуть найбільш затребувані найближчим часом на ринку праці? На що варто було б звернути увагу людині, яка ще вибирає?

– Мені здається, у цьому питанні потрібен подвійний підхід. Намагатися зорієнтуватися, які професії будуть найбільш актуальні, і розібратися в собі, що ближче. Досвід показує, що професія, в якій людина досягає успіху, повинна їй дуже подобатись. Для цього існують консультанти по кар'єрі. Розібравшись в собі, потрібно вибирати щось більш універсальне. Якщо людина відчуває, що йому близькі інженерні професії, пов'язані з точною наукою, вона повинна дивитися у цьому напрямку. Попит на таких спеціалістів зростатиме. Коли я кажу про універсальність, то припускаю, що галузі, в яких він потім зможе працювати, повинні бути широкими. Моя порада: спочатку слухаємо себе, розуміємо, що нам ближче, чого більше хочемо. Це домашнє завдання, робимо його на 5 з плюсом і тільки після цього розбираємося, куди йти.

Щодо затребуваних спеціальностей, не скажу нічого нового. Затребуваними залишаться ті, які пов'язані з новими технологіями, сферою обслуговування. Люди в Україні хочуть більш високої якості обслуговування. Будуть затребувані інженерні спеціальності, тому що так чи інакше в Україну прийде велике виробництво. На мій погляд, ми стоїмо на порозі цього стрибка.

– Яким чином потрібно змінити законодавство в Україні, щоб стало краще і для роботодавця, і для працівника. Наскільки сьогодні законодавство про працю дозволяє успішно співпрацювати роботодавцю і працівнику? Що потребує змін?

– Складно відповісти на це питання однозначно. Це цілий процес. У КЗПП близько року тому було внесено деякі поправки. Вони стосувалися як посилення в певних ситуаціях позицій рядового співробітника, так і посилення позицій компанії, в якій він працює. В Україні непогана соціальна забезпеченість з точки зору законодавства. Співробітника дуже складно звільнити просто так, він має дуже багато лазівок, якщо не хоче йти.

– Чим наші прокурори і судді користуються.

– Ви абсолютно праві. Вони дуже добре знаються на законодавстві і тому використовують його на повну. Коли говорять про те, що законодавство не захищає працівника української компанії, то це не тому, що воно погане, а тому, що працівник не знає, як ним користуватися.

Але є інша сторона – бізнес. Йому теж потрібні можливості для розвитку. Раніше дуже складно було довести некваліфікованість працівника. Потрібно було фіксувати кожен його рух, постійно робити якісь догани. Наскільки я знаю, зараз є невелике поліпшення законодавства у цьому напрямку.

– Що, на вашу думку, буде в подальшому на ринку праці? Які будуть переважати тенденції, що буде із зарплатами?

– Час від часу я запитую людей, які працюють в банках, що буде з курсом? У переважній більшості випадків відповідь приблизно така: у мене немає кришталевої кулі, куди б я заглянув і дізнався. У мене відповідь приблизно така ж. Я не знаю, що буде, тому що є велика кількість макрофакторів, які впливають на політичну та економічну ситуацію. Мого аналітичного апарату недостатньо для того, щоб їх проаналізувати і зробити якісь прогнози.

Я не знаю, що буде в Україні. За моїми відчуттями, все розвивається в правильному напрямку, конфліктні ситуації будуть потихеньку згасати. Економіка України буде розвиватися. Це моя внутрішня інтуїція. У зв'язку з цим буде рости попит на співробітників і будуть рости зарплати. Так чи інакше Україна порівнює себе з іншими країнами. Після девальвації середня зарплата в Україні в 2015 році становила близько $215 в місяць. При цьому в Росії у тому ж році – $560, в Казахстані – $565. А якщо говорити про світ, то середня заробітна плата в Китаї становить $765. Тобто в Україні зарплати в 3,5 рази нижче. Це буде сприяти тому, що західні компанії будуть відкривати свої виробництва в Україні. Не знаю, чи станеться це найближчим часом. Швидше за все – так, тому що вартість кваліфікованої праці в Україні знівельована тими ризиками, які виникають. На жаль, іноземні інвестори поки що оцінюють ризики більш похмуро, ніж нам хотілося б. Якщо в Україні збережеться така ж пропорція вартості робочої сили по відношенню до інших країн і вдасться подолати ці політичні та економічні ризики, принаймні в очах іноземних інвесторів, то тут буде цунамі з відкриття виробництв. Ми зможемо стати невеликим Китаєм для усієї Європи.

– Якщо перефразувати те, що ви сказали, головне – зупинити війну або принаймні якось заморозити цей конфлікт?