Коли нам кажуть, що журналісти не потрібні, достатньо соцмереж, ми маємо справу з пропагандою — старший редактор The Economist

11 жовтня 2019, 09:00

Енн МакЕлвой — старший редактор The Economist, керівник проекту The Economist Radio, провідна британська журналістка, яка спеціалізується на питаннях геополітики. Особливий інтерес проявляє до країн Центральної та Східної Європи.

Відео дня

Енн приїхала до Києва на запрошення інвесткомпанії ICU на Український фінансовий форум. Під час візиту вона дала ексклюзивне інтерв'ю Андрію Яницькому, керівнику Центру журналістики при Київській школі економіки.

Інтерв'ю публікується на VoxUkraine і НВ Бізнес — про сенс економічної журналістики, роль медіа в світі фейків і постправди, і про те, як закинути в світові стрічки новин більше інформації про Україну.

Чим економічний журналіст відрізняється від просто журналіста? Чи можна вранці писати про культуру, а ввечері — про економіку?

Це спеціалізація. Потрібно мати певні навички, наприклад, швидко розуміти графіки і таблиці, розуміти, що економіка — не статична, вловлювати ці зміни. У мене бекграунд політичного журналіста. І мені потрібно було швидко переучуватися. Все це завдало мені досить багато «болю», я часто просила колег про допомогу. Наприклад, я ділила офіс з економічним редактором — і це виявилося хорошим поєднанням. Тобто без хорошого фундаменту ви не станете економічним журналістом.

Але щоб писати про економіку легко і цікаво, вам потрібно відчувати суспільство. Інакше це буде група економістів, яка пише один для одного. Найчастіше складається відчуття, що економісти просто розмовляють через пресу один з одним, зосереджені на вузьких питаннях і не бачать картини в цілому.

Тому коли ви говорите, чи можна вранці писати про культуру, а ввечері — про економіку… Звичайно, є специфіка, яку ви повинні розуміти. Що таке кредитні рейтинги, доходи на душу населення, грошові потоки. Ви повинні розуміти, що відбувається. Але моя відповідь: «А чому б і ні?»

Але все ж додаткова освіта з економіки не завадить?

В нашій медіагрупі The Economist приблизно половина співробітників має економічну освіту Оксбриджа (так одним словом називають британські Оксфордський і Кембриджський університети, — авт.) або американського еквівалента. І, отже, їм комфортно працюється з діловою інформацією. Але у нас є різні рівні експертизи. І за необхідності ми звертаємося до колег.

Знову ж таки, є макроекономіка, а є фінансисти — і це зовсім інша робота. Коли у нас в редакції починаються економічні дебати, я можу сказати: «Це не працює, тому що я вже висвітлювала такі реформи в Росії, і вони не спрацювали». А мій колега скаже: «Так, але зараз ситуація абсолютно інша». По-моєму, таке поєднання [теоретичних знань і практичного досвіду] — це дуже цікаво, це розумний підхід до написання матеріалів.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Але особливо я підтримую зростання значення журналістики даних. Я в The Economist уже дев’ять років, і робота з великими даними виходить на перший план. Це потужний ресурс інформації. Коли я тільки починала, наші таблиці і графіки були нудними. А тепер подивіться, як гарно можна представити дані, якими інтерактивними вони можуть бути, якими цікавими.

Зараз у нас цілий відділ займається графіками. Ми показуємо ймовірність настання подій, використовуючи spread-betting (ынструмент біржової торгівлі). Це фантастична сфера роботи, куди ми запрошуємо найкращих і часто наймолодших, тому що вони гарні в журналістиці даних. Мені здається, що це саме та галузь знань, через яку відбувається перетворення з просто журналіста на журналіста економічного, на вузького фахівця.

Нещодавно я була на церемонії вручення премії з економічної журналістики зі своїм давнім колегою Річардом Дейвісом, автором книги Extreme Economies. Ми розмовляли з економістами з Foreign Office (Міністерства закордонних справ). І я їм сказала, що тут, напевно, зайва — я ж не економіст за професією. На що отримала відповідь, що пояснювати економічні процеси — це важлива місія. Люди не зможуть сприйняти те, до чого не мають доступу. Тобто потрібен баланс між експертизою і вмінням представити ситуацію так, щоб це було зрозуміло громадянам.

Коли говориш про економіку, люди можуть навіть не розуміти, добре це чи погано. Чи не тому, що вони не розумні, а тому що досить складно розібратися у всій цій інформації, яка виливається на нас кожен день.

Наприклад, глава Банку Англії (Центробанку Великої Ббританії) Марк Керней сказав, що «Через брекзіт ціни на житло впадуть». Він говорив про це, як про небезпеку. Але я сказала Марку, що 90% людей сприймуть ці слова як гарну новину? Житло дороге, вони не можуть собі дозволити покупку нерухомості. І людина думає: «у мене є будинок в Лондоні, але я думаю про те, як мої троє дітей зможуть собі дозволити будинок в Лондоні».

Тобто голова Центробанку говорить про щось погане, а більшість людей думає, що це «нормально звучить». Це той випадок, коли представлення економічних фактів може сприйматися зовсім інакше.

Що б ви порадили читати, дивитися чи слухати, щоб розуміти те, що відбувається в світовій економіці?

Financial Times, Wall Street Journal, трохи альтернативної думки з критикою Трампа. Тому що багато медіа починали з позицій абсолютної ворожості до Трампа, колишній мер Нью-Йорка Майкл Блумберг навіть сказав, що «навряд чи хтось міг передбачити, що економіка буде настільки хороша в роки правління Трампа, ринки дуже гарні, спірне зниження податків принесло свої результати». Ви можете давати великий критичний аналіз, але ви повинні знати, що є й інша інтерпретація фактів.

І ще я б звернула увагу на альтернативну економіку, виклики звичній економіці. Є багато цікавих робіт New Economics Foundation. Є цікава дискусія про зростання економіки. Раніше все було зосереджено на зростанні (до речі, Україні точно потрібно більше економічного зростання). Але тепер частіше говорять про зміну клімату, чи балансує зростання економіки ці зміни. І частина молодого населення сприймає ці питання дуже серйозно, тому що це стосується їх майбутнього благополуччя. Тому економічні моделі, зосереджені на максимізації економічного зростання, сьогодні під питанням. «Зелені» набирають все більшої ваги в Німеччині, і це впливає на доводи в цій дискусії. Хоча я вірю, що можна поєднувати питання зміни клімату з економічним зростанням.

А хто краще висвітлює Східну Європу, Україну, зокрема?

Тут я повинна бути дуже акуратна. Ми, звичайно ж, висвітлюємо Україну дуже добре. Але щоденні й інформаційні агентства можуть собі дозволити кореспондента або цілі кореспондентські пункти на місці. Тому перед поїздкою в Україну я б читала крім The Economist ще і FT, і Bloomberg, якщо мені потрібні деталі.

В цілому є проблема з висвітленням країн, які з’явилися після розпаду Радянського Союзу. Були кореспонденти, які писали про Україну під час революції. Але бізнес-моделі змінюються і треба бути реалістами.

Як ще Україна могла б доносити інформацію про себе на глобальному рівні?

І якщо ви шукаєте можливість закинути в стрічки новин якомога більше інформації про Україну, то шукайте союзників. Навіть тих, з якими не зовсім згодні. Шукайте людей, яким цікаві історії з України, пишіть їм на фрілансі.

Ось Христя Фріланд була кореспондентом у Києві, коли я була кореспондентом у Москві. І у неї склалася прекрасна політична кар'єра після журналістської. Вона знайшла цей шлях і правильні слова.

Як редактор я вам скажу — це моя приватна думка, не компанії, — що дуже складно знайти нішу, в якій ви станете частиною глобальної дискусії. На мій жаль, геополітика і питання безпеки рідко стають темою для детального розбору. Звичайно, ми в The Economist приділяємо цьому увагу, але найчастіше все закінчується короткими новинами BBC та інших мовників.

Але історія із Зеленським, що сталася, — це швидше виняток. Всі поспішають розповісти про те, як це ганебно для Трампа. Але щоб зрозуміти суть цієї історії, треба зрозуміти Зеленського. І ось я тут, шукаю відповіді на свої запитання.

Це не звичайний приклад, тому що ситуація делікатна. Але дуже часто журналістика намагається «зловити момент». Ви можете працювати над темою роками, писати хороші статті, фрілансери знають про це краще за всіх, тому що вміють видавати відмінні історії з вельми скромним фінансуванням. І потім щось трапляється — і зовсім інша історія займає центральне місце в новинах.

Єдине, що точно варто робити, — вчитися працювати в мультимедійних форматах. Робити хороші фільми, подкасти, вести соціальні мережі, кліпи знімати, вбудовувати все це в свою комунікаційну стратегію. Журналісти повинні вміти працювати з мультимедіа.

І, звичайно, не потрібно турбуватися, коли про Україну пишуть мало. Україна — це велика країна, увага до неї повернеться рано чи пізно. І, як показав досвід останніх днів, це може проявитися навіть більше, ніж ми очікували. Несподівано ви виявили себе в центрі глобальної уваги.

В Україні олігархи як і раніше впливають на медіа. Можливо, є рецепт, як позбутися цього впливу?

Відповідь проста: різноманітність. Я працюю в The Economist, яким володіють різні акціонери, і немає людини, яка б стояла за виданням. І я рада цьому. Але я працювала із задоволенням і в The Times Руперта Мердока, і в Daily Mail лорда Ротерміра. Я бачила різні моделі. І, звичайно, я працюю з BBC — громадським, а не державним мовником. BBC фінансується через ліцензійні збори, які встановлюються урядом, і це передбачає конфлікти і зіткнення з урядом.

Які висновки я роблю з цього? Все працює, коли є різноманітність. багато «лівих» думають, що в Британії занадто багато «правих» медіамагнатів. Інші думають, що ВПС схиляється не в той бік, що мовник стає дещо «лівим». The Guardian має сильний «ліво-центристський» голос, фінансується зовсім інакше — через незалежний траст.

Хтось вірить в нове покоління медіа — Vox, Buzzfeed. І тут є про що хвилюватися. В Америці Vox, який ще кілька років тому був стартапом в медіа, купує New York Magazine.

Інша справа, що розмаїтість сама собою не вирішує всіх проблем. Завжди будуть звинувачення в прихильності комусь, у впливах. Але яка альтернатива? Держконтроль? Я б дійсно не хотіла цього.

Інша велика проблема в Україні — це прихована реклама, яка маскується під журналістику.

Нові технології сьогодні дозволили кожному бути інфлюенсером — широко розповсюджувати свою думку і впливати на людей. Для багатьох це робота. Це форма журналістики, але це безвідповідальна форма журналістики. Наприклад, у сфері фешн-індустрії це виклик класичним виданням про моду. Подобається нам це чи ні — це існує. Проблема з інфлюенсерами в тому, що складно зрозуміти, заплатили їм за цю думку чи не заплатили. Для тих інфлюенсерів, які хочуть, щоб їх сприймали серйозно, важливо бути відкритими, чітко пояснювати, чому вони роблять свій блог і як вони маркують рекламні пости.

Думаю, що всі видання в різний час дискутували про те, на які жертви можна піти заради реклами. Добре заробляти стільки, щоб можна було відповісти на будь-яку пропозицію: «Я не буду цього робити, незалежно від рівня оплати». Але це не так просто, якщо ви, наприклад, Evening Standard, яка перебуває під постійним фінансовим тиском. Ця газета розповсюджується безкоштовно, і це дуже складна фінансова модель. Вони намагаються робити справжню журналістику, у них є правильні журналісти, але більша частина їх статей — це реклама. Вони належним чином марковані. І коли я була там заступником редактора, я б хотіла, щоб газета мала більший комерційний успіх і щоб нам не потрібно було писати такі статті взагалі. Але іноді видання змушені писати такі статті, вибираючи між вижити або вмерти.

Більш важливо, як ви інформуєте своїх читачів про те, де журналістика, а де реклама. Я говорила про це з молодими подкастером. Коли ви слухаєте подкаст, ви повинні чітко розуміти, коли реклама починається і коли вона закінчується. Особисто я в подкастах не читаю рекламу, вважають, що це дуже складний перехід для журналіста — від оголошення до передачі. Але американські подкастер роблять це весь час, вони вірять, що аудиторія розуміє різницю. Мені здається, що так ми підриваємо довіру, тому що слухач думає: «А чи справді ця людина говорить правду? Якщо він мені тільки що говорив, що на матраці Каспер відмінно спиться, а він ведучий шоу…» Якщо вам не повірять щодо матраца — це не кінець світу. Але якщо ви намагаєтеся сказати щось більш серйозне?

Я не знаю, як саме такі речі регулюються в Україні, але я б виступала за саморегулювання.

Вибачте за песимізм, але я не вірю, що реклама під виглядом статей зникне, тому що за цією технологією стоять гроші. Але ми можемо зробити так, щоб читач краще розумів різницю між рекламними і редакційними матеріалами. І щоб якщо інтерв'ю зроблено на певних умовах, то щоб мені про це розповіли.

Зараз багато новин про появу профспілок журналістів у відповідь на скорочення. Чи можуть журналісти об'єднуватися чи вони як коти — самі собою?

Більшості західних редакцій профспілки не підійдуть, тому що ви і так можете довести свою правоту — вам не потрібно для цього об'єднання. Але якщо є прямий тиск або загроза для журналістів, тоді об'єднання може зіграти свою роль, може бути важелем впливу, висловлювати думки співробітників і впливати на умови праці.

Багато медіа знайшли форму об'єднань без профспілок — з системою представників від колективу. Можливо, це питання потрібно вивчити окремо, з цифрами і фактами.

Чи можуть журналісти сьогодні впливати на рішення політиків? І чи повинні впливати, чи повинні брати на себе функцію адвокатів реформ.

Так звичайно. Журналіст — це не статист. Це наші вічні розмови про об'єктивність, чесність і неупередженість. Але гарне інформування — це не неупередженість.

Ваш обов’язок — інформувати. Інформація повинна бути підтверджена. Відкритість і прозорість — це ваш головний рубнж

Часто говорять, що нам не потрібні журналісти, щоб спілкуватися з людьми, що можна спілкуватися безпосередньо через соцмережі. Це не так, тому що таке спілкування — це пропаганда. Якою б вона витонченою не була.

Будь-яка журналістика, яка передбачає комунікації, яку можна поставити під сумнів, — це не журналістика. Є старе добре визначення, що журналістика — це те, що хтось ніколи не хотів би бачити опублікованими, а все інше — це реклама. І це насправді так.

Чи повинні ви впливати? Звичайно, ви повинні це робити. Якщо ви пишете про політику або про економіку і знаєте, що нова реформа призведе до зростання безробіття, повинні ви написати про це? Звичайно. І ви не можете просто сказати: ось цифри, дивіться самі. Ви повинні пояснити ситуацію, ви повинні бути готові до запитань з боку суспільства.

Виступаючи за реформи, подумайте, що ви будете говорити, якщо вони не спрацюють. Як я виступала за шкільну реформу у Великій Британії. І дещо з цього вийшло, але дещо вийшло зовсім не так. І я тепер хотіла б знати, чому реформа, за яку я виступала, в деяких випадках не спрацювала. Я б хотіла написати про це і пройти цю фазу самокритики.

Самокритика — не найсильніше місце кого б то не було. Але коли приходить час підбивати підсумки, ми повинні бути готові відповідати на запитання публіки.

Андрій Яницький, для VoxUkraine і НВ Бізнес

Публікується зі скороченнями

Показати ще новини
Радіо NV
X