Банк має говорити правду - голова правління найнадійнішого банку 2016 року
Новое Время та інвестиційна компанія Dragon Capital визначили ТОП-20 найнадійніших кредитно-фінансових установ країни. Лідером серед банків, за нашою версією, став дочірній банк австрійської банківської групи Raiffeisen Bank International – Райффайзен Банку Аваль (РБА).
З головою правління РБА Володимиром Лавренчуком НВ зустрівся у розпал робочого дня. В очікуванні зустрічі в центральному офісі банку не можливо не помітити наскільки тихою і розміреною є тут атмосфера. Мимоволі навіть виринає вислів: «Гроші люблять тишу».
Тиша і спокій – те, чого так бракувало усій системі з початку 2014 року, повернулися до банку, впевнений Лавренчук. Не останню роль тут зіграла підтримка з боку основного акціонера у Відні та ще одного у Лондоні. На початку 2016 року Європейський банк реконструкції та розвитку зосередив 30% акцій української «доньки» австрійського Raiffeisen.
Лавренчук упевнений, що ця угода аж ніяк не є ознакою, що австрійці не вбачали інтересу в докапіталізації бізнесу в Україні. Навпаки, вона вигідна усім сторонам угоди. РБА – отримав підтвердження, що група не покине український ринок, Raiffeisen – не мусив відчужувати інвестиції для докапіталізації, а ЄБРР – інвестував у високодохідний бізнес. «Бо у нас сьогодні повернення на капітал складає більше 50%. Тому для ЄБРР це теж вигідно. Це win-win-win», – каже банкір.
- Чи змінилися правила гри на українському банківському ринку за останній рік?
- Українська банківська система стала більш регламентованою, з’явилося більше нормативів і правил. Я працюю в міжнародній компанії, тому можу говорити й про інші країни. У всьому світу дуже зарегламентована банківську діяльність. Кількість правил, за якими банки тепер мають працювати, глибина та деталізація норм безпрецедентні. У багатьох країнах, особливо в європейських, банки значну частину свого часу й інвестицій спрямовують на внутрішню організацію, щоб відповідати цим регламентам.
І в Україні точно так, як у Центральній Європі. Тобто українським банкірам потрібно припинити жалітися, лити сльози ніби у нас якісь дикі регламенти, непотрібна звітність, не такі стандарти обліку. Я згоден з тим, що багато правил, але точно так відбувається на Балканах, у Центральній Європі, у Західній Європі.
Ця зарегламентованість, ці обмеження і правила серйозно змінили позиції банків. Тому у цих умовах зростає альтернатива – небанківські фінансові установи і так званий Fintech (фінтех).
- Перетік банківських послуг у не банківський сектор є загрозою надійності таких послуг, загрозою для населення?
- Я б так не сказав. Населення теж достатньо добре натреноване новітніми вправами, щоб називати щось загрозою. Скоріше, це – виклик, яким ми не можемо нехтувати, тому що він є. Клієнтські потреби у здійснені платежів все одно хтось має задовольнити. Це виклик для банків. І ми в Райффайзен Банку Аваль, стабілізувавши операційні системи за декілька років, зараз налаштовані на масштабні кроки з модифікації за допомогою сучасних технологій додатків, якими користуються клієнти,.
- Ще один світовий тренд, який зачіпає й Україну, пов'язаний із тим, про що ви кажете – це кібербезпека.
- Повністю підтверджую. Ми можемо і повинні давати послуги масово та індивідуально через електронні системи, тому що всі послуги, у т.ч. ті, що надаються державними органами, використовують електронні системи: реєстри нерухомого майна, реєстри прав власності, виписки тощо. Всі переходитимуть на електронний документообіг, будуть й електронні гроші. А це означає, що потрібен захист інформації та захист грошей. І те, і інше має значну вартість.
- Це великі інвестиції?
- Це необхідні інвестиції, скільки б вони не коштували.
- І все ж таки основне завдання для наших банків – це відновлення кредитування. Як складатиметься ситуація на українському ринку запозичень?
- У банків є кошти, які вони поки не знають куди розмістити. Банки несуть значні витрати на утримання цих грошей, якщо вони не передаються в кредити. Тому питання кредитування є справді актуальним.
Проте є й інший бік. Наприклад, «апетити» нашого банку були скромними: ми поставили собі за мету досягти зростання кредитного портфелю корпоративного бізнесу на 3 млрд грн, тобто на 10%. Із великими зусиллями ми приросли на 5% за півроку. Ми активно шукаємо клієнтів, але видали менше, ніж навіть у таких скромних планах задекларували.
Причина? Серед критеріїв оцінки фінансових перспектив клієнта є «критерій А» – прозорість, відповідальність. Клієнт не повинен працювати у тіні, бути пов’язаним із відмивання грошей, врешті-решт ми маємо знати, хто є кінцевим бенефіціаром компанії – з ким ми маємо справу. Якщо подивитися на структуру власності середніх і великих компаній (ви зараз будете дуже здивовані – включаючи міжнародні), побачимо, скільки з них цим нормам не відповідають. І ми їх кредитувати не можемо. Бо наш банк має такі критерії у регламентах віденського офісу і НБУ. Це така собі точка неповернення в роботі банку. І таким компаніям треба час на адаптацію документів і на приведення структури власності у відповідності до цих норм.
- Прозора структура це ж не єдиний критерій. Платоспроможність теж має велику роль. Сьогодні не всі підприємства можуть потягнути той рівень ставок, який ми маємо. То коли кредити стануть дешевшими?
- Ставки будуть знижуватися. Але якщо ви запитаєте, чи призведе зниження ставок до початку масового кредитування – швидше ні, ніж так. Більшою проблемою є сьогодні не зниження ставки, а переконати позичальників взагалі взяти кредит і розпочати свою справу.
Згадайте 2005-2006 роки, коли спостерігалася масова ініціатива зі створення дрібних і середніх компаній. Масовий кредит довіри. А потім відбулася олігархічна концентрація. Якщо подивитися на структуру української економіки, то ще три роки тому у ній домінували великі корпорації з високою концентрацією капіталу. Банки не готові сьогодні кредитувати корпорації з високою концентрацією капіталу.
Щоб їх замістити, треба щоб зросла кількість дрібних позичальників – так званий середній клас – люди, які беруть на себе ініціативу, відповідальність, інвестують свої заощадження в компанію, реєструють свій бізнес і тільки тоді йдуть в банк за кредитом. І тільки тоді низька процентна ставка стає фактором для початку власного бізнесу.
Попит на кредити буде тоді, коли буде довіра, що бізнес не відберуть, що держава сприяє розвитку, що правила гри – прозорі. І до цього ще буде дешевий кредит! Не починають бізнес тільки тому, що є дешевий кредит. Так система не працює, бізнес так не працює, панове, розробники державних стратегії розвитку малого та середнього бізнесу!
- А як щодо кредитування населення? У нас ринку іпотеки фактично з кризи 2008 року немає.
- Дуже важливо відновити іпотечне кредитування. Але це питання теж лежить не лише в площині дешевих кредитів. Маючи десятки тисяч судових справ щодо заставного майна, треба спершу переконати людей, щоб вони знову погодилися давати своє майно в заставу. Кров, піт і сльози – це наша іпотека. Це – жах і для людей, і для банків, бо кількість збитків за тими судовими справами катастрофічна.
Є прості інструменти, як розв’язувати такі спори: ключі на стіл. І до банків має бути жорстка вимога: видавати кредити лише тим, хто може платити.
А між тим, відсоткова ставка в гривні наближається до показника, коли масову іпотеку можна було б відновлювати. У 2017 році, його другій половині, ми побачимо перший іпотечний кредит. Але масова іпотека почнеться, коли буде створений простий інструментарій, з урахуванням минулого досвіду, який забезпечить довіру з обох боків. І застава має бути адекватною, але не такою, щоб люди палили шини та роками переховувалися від банку.
- На фоні усієї цієї недовіри, як банк переконує клієнтів приносити свої кошти, які ваші аргументи?
- Банк повинен говорити правду. Якщо клієнти зустрічають професіоналів, які кажуть правду, то це створює ефект довіри. Тоді клієнти лишаються. Потрібно, щоб банкіри казали правду: якщо проблеми з банком – проблеми з банком, проблеми з гривнею – отже такі проблеми, а якщо їх немає, то й не треба їх вигадувати. Банк має надавати професійну оцінку процесам, які відбуваються. А популістичні обіцянки політиків, що курс повернуть на доісторичний рівень тощо, руйнують цю довіру, руйнують професійну оцінку.
По-друге, банк має бути технологічним, системи не повинні зупинятися. Це не лише про зручність, але й про довіру. І третє: стратегія банку має бути відомою і перспективною.
У цілому наразі все робиться вірно у банківському секторі. Найскладнішою задачею в період війни, падіння виробництва та реформ була стабілізація фінансового ринку. Ми це зробили і це надзвичайний результат. Вклади уже повертаються, довіра до банків повертається.
- Нещодавно віце-президент центрального банку Польщі Анна Чічінська розповідала, що для того, щоб підвищити довіру населення до банків, держава змінює систему банківських гарантій. Окрім банківської гарантії в 100 тис. злотих, поляки створять аналог нашого Фонду гарантування, який надаватиме ще одну гарантію населенню по вкладах. Чи має бути в Україні передбачена яка-небудь підстраховка для вкладників, окрім гарантованих 200 тис. грн?
- Якщо ви запитаєте мене, чи потрібна нам система, яка гарантуватиме 100% повернення вкладів [як це передбачено, наприклад, для вкладів в Ощадбанку], то я навіть не впевнений чи це правильно: покласти на бюджет країни, Фонд гарантування вкладів зобов’язання з відшкодування якихось екстрасум для окремих вкладників. Кошти ФГВФО складаються переважно із ринкових коштів – кожен банк спрямовує їх туди, щоб потім здійснити виплати вкладнику збанкрутілого банку. А якщо мова йде про одного вкладника-більйонера? Це не правильно навіть у соціальному плані. І я б не сказав, що це адекватна задача для Фонду. Тобто все-таки граничні ліміти для гарантованих сум мають більше сенсу, ніж нічим не обмежене гарантування.
Та й коли настає криза, без участі держави банківський сектор із неї не виходить. Тоді питання гарантування лягає на плечі платників податків. Тобто не буде грошей на лікарні, на дороги, на соціальні виплати пенсіонерам, бо ми будемо компенсувати вклади мільйонерам? Це набагато більше схоже на популізм.
Та й наша модель добре працює. За останні роки вкладникам банків, які закривалися, виплачувалися кошти за два тижні. Не упродовж двох років, як колись вкладникам Родовіду. Три роки тому можна було лише мріяти, щоб мати такий інструмент. Інша справа, що є багато проблем із тим, щоб всі ці виплати компенсувати, ефективно та прозоро реалізувати майно збанкрутілих банків.
- А от чого не вистачає нашій банківській системі? Що потрібно ще зробити, щоб вважати наш банківський ринок цивілізованим, європейським?
- Наш ринок цивілізований. І Національний банк, із точки зору кваліфікації його співробітників, має достатні досвід й аналітику, щоб розуміти, що повинно бути зроблено. Звичайно, нам хотілося б, щоб наш ринок був більш цифровим. Не тому, що кожен має свій iPod, а тому що світ вже там і ми теж вже майже там.
Національний банк своєю digital [цифровою] стратегією випереджає банки, і комерційні банки зараз мало що можуть порадити НБУ стосовно новітніх технологій. І в даному випадку я почуваюся в доброму комфорті від плану дій Національного банку.
Більше про те, які банки Новое время вважаємо найнадійнішими та як Райффайзен Банку Аваль вдалося стати фінустановою #1, якій можна довіряти, читайте у наступному номері НВ.
