Експерти

13 серпня, 12:32

Ексклюзив НВ

Як Україні повернути та утримати таланти

Катерина Осадчук

СЕО Indigo Tech Recruiters, психолог

Ще до війни Україна мала демографічну кризу, помножену на відтік кваліфікованих фахівців за кордон. Через війну ця проблема загострилася. Що допоможе Україні зберегти основний капітал — людей, у довгостроковій перспективі?

В Україні щороку фіксується негативний приріст населення — тобто показники смертності перевищують народжуваність. Простими словами — українців стає менше. У 2021 році, за оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень, кількість трудових мігрантів складала 2,5−3 млн.

За даними ООН станом на 19 липня, з початку повномасштабної війни з України виїхало понад 9,5 млн осіб, 3,7 млн — оформили тимчасовий захист у країнах Європи, повернулися — близько 3,8 млн.

Серед українців, які виїхали за кордон, більшість готова повернутися додому, коли завершаться бойові дії та покращиться безпекова ситуація. Наприклад, за даними Агентства ООН у справах біженців, таких — дві третини (опитування провели серед українців, які нині перебувають у Чехії, Угорщині, Молдові, Польщі, Румунії та Словаччині).

За даними іншого опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення CASE Україна, — українці вважають безпечним сценарій, за яким не просто завершаться бойові дії. 84−85% респондентів відзначили, що готові планувати майбутнє дітей в Україні в разі капітуляції та роззброєння росії, вступу України до НАТО чи отримання гарантій безпеки від інших держав.

Проте, оскільки сценарії та тривалість розвитку війни в Україні неможливо передбачити, висока ймовірність, що багато людей до того часу інтегруються в нові суспільства й будуватимуть подальше життя там.

Кваліфіковані фахівці знайдуть роботу за кордоном

Багато європейських країн створили умови для спрощеного найму українців, що виїхали через війну. Водночас, наприклад, за даними опитування work.ua, знайшли роботу лише 39% тих, хто її шукав. Так, українці при працевлаштуванні стикаються з низкою перепон — хтось вимушений погоджуватися на дауншифтинг, хтось не може претендувати на роботу за фахом через мовний бар'єр, конкуренція за робочі місця в країнах Європи загалом висока. Але це питання часу: люди з проактивною позицією за потреби знайдуть можливість реалізуватися, навіть якщо доведеться опанувати нову професію чи запустити власний бізнес.

Роботу знайдуть як висококваліфіковані фахівці та менеджери, так і робітники — наприклад, на виробництві, в аграрній галузі, сфері сервісу, гостинності та громадського харчування. Отже, чим довше триває війна — тим вірогідніше, що всі галузі української економіки втрачатимуть «мізки» та «руки».

Крім тривалості війни та безпеки, люди зважатимуть, чи є вдома принаймні базові умови для життя: робота, житло, заклади освіти для дітей. Зважаючи на те, як багато підприємств, будинків, шкіл та інших об'єктів інфраструктури фізично зруйновано внаслідок російської агресії, — відбудова буде окремим викликом.

До повномасштабної війни міграція в Україні була поширеним явищем, проте її характер був геть іншим — маятниковим та сезонним, тобто частіше люди їхали за кордон працювати, поверталися додому і привозили велику частку заробленого з собою. Наразі ж ті, хто виїхав за кордон, здебільшого не можуть назвати точних строків і планів щодо повернення.

Додамо той факт, що українці, які виїхали за кордон, у багатьох країнах Європи через півроку перебування опиняються перед ризиком подвійного оподаткування — і невідомо, яка частка з них обере стати податковим резидентом нової держави.

Наразі в Україні законодавчо обмежений виїзд за кордон чоловіків призовного віку. Саме тому переїхали насамперед жінки — одні або з дітьми. Але що відбудеться, коли кордони відкриються? Частина жінок та дітей повернеться до своїх чоловіків і батьків в Україну. А частина чоловіків, навпаки, поїдуть у нові країни до жінок та дітей, які встигнуть облаштуватися там. Зокрема, релокується багато IT-фахівців — але не тільки. Якою буде ця «пропорція» — спрогнозувати неможливо.

Кількість молоді зменшиться

До війни серед IT-рекрутерів був жарт, що джунів скоро «вербуватимуть» із пологових будинків. Всі галузі української економіки потребували молодих фахівців, а в IT попит випереджав пропозицію в рази. Бізнеси співпрацювали з ВНЗ і навіть школами, щоб наймати вмотивованих новачків, і готові були інвестували кошти в їхній розвиток.

Зараз через війну в Україні ситуація інакша: вакансій стало менше, насамперед джуніор-позицій. Проте так буде не завжди. Кому ж ми пропонуватимемо джоб-офери?

За оцінками UNICEF, до 50% усіх людей, що виїхали з України під час повномасштабної війни, — це діти. І їхні батьки зараз дбають не тільки про власний добробут. Діти уже пішли в школи в країнах перебування, і багатьом до вподоби тамтешні системи освіти — попри стрес, маленькі українці адаптуються в нових колективах та вчать мову. Незважаючи на війну, вступна кампанія до українських вишів цього року не скасовується, її планується провести за спрощеною процедурою. Проте багато учнів старших класів уже обирають собі навчальні заклади за кордоном.

У цьому можна вбачати можливість і потенціал — якщо молоді й талановиті повернуться додому, акумулювавши знання з закладів по всьому світу, щоб приносити користь Батьківщині. Наприклад, такою була одна зі складових сінгапурського «економічного дива», про яку його «співавтор», перший прем'єр-міністр Лі Куан Ю писав у своїй книзі «Із третього світу в перший». Найталановитіші випускники шкіл отримували гранти та стипендії від держави на навчання в найкращих університетах Великобританії, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Німеччини, Франції, Італії, Японії та США. А потім поверталися будувати свою економіку з цим безцінним бекграундом. Проте тут важливі два фактори: держава підтримувала свою талановиту молодь, і поки вони навчалися — створювала умови для розвитку підприємництва.

Якщо молоді українці не відчуватимуть підтримки та не побачать для себе цікаві можливості в Україні — за кілька років навчання вони інтегруються в нові спільноти за кордоном та знайдуть роботу там, і наша економіка втратить їх надовго, а то й назавжди.

Талантам потрібні робочі місця, а їх бракує

Передплатіть, щоб прочитати повністю

Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою

Передплатити
Перший місяць 1 ₴. Відмовитися від передплати можна у будь-який момент

Зараз в Україні — бум попиту на навчання IT. Мотивація опанувати цю професію зрозуміла: вона затребувана навіть у кризові часи, передбачає гнучкість, можливість працювати віддалено та заробляти додатково на фрілансі. Можливості навчання є, зокрема й безкоштовні. Наприклад, Міністерство цифрової трансформації ініціювало освітній проєкт IT Generation, а на програму IT Fundamentals for Ukrainian switchers від EPAM University подалося в 10 разів більше охочих, ніж на окремі курси до війни.

Водночас після отримання освіти перед випускниками цих та інших програм постане питання працевлаштування. І якщо ще рік тому ті ж технологічні бізнеси були готові наймати новачків із базовими скілами і інвестувати в їхній подальший розвиток, зараз на це бракує коштів. Вакансій для джунів поменшало, як і робочих місць в Україні загалом. Наприклад, за даними Djinni, з травня IT-кандидатів стало на 9 000 більше, вакансій — на 2 000 менше. За рік до повномасштабної війни ситуація була протилежною: вакансій на ресурсі було вдвічі більше, ніж кандидатів (20 000+ та 10 000+ відповідно).

Знайти роботу можна й на закордонних ринках. Але зараз варто врахувати: найм українських фахівців, попри їхню визнану цінність на глобальному ринку, дещо уповільнилися. Компанії зважають на ризики, спричинені війною (наприклад, такі як мобілізація та нестабільність валютного регулювання), і оцінюють, чи можуть команди лишатися результативними в надскладних умовах. І це в технологічному секторі, відносно стабільному та менш залежному від локального ринку. Наприклад, за перший квартал 2022 року IT-галузь України забезпечила рекордні $2 млрд експортних надходжень (+28% в порівнянні з минулим роком).

В інших галузях обставини ще важчі. Більш-менш стійкі насамперед напрями, які є критичними для забезпечення життя: виробництво й продаж продуктів і товарів першої необхідності, фармацевтика, агропромисловість, логістика тощо. Але за даними Міжнародної організації праці, з початку повномасштабного вторгнення Україна втратила близько 4,8 млн робочих місць. Джоб-сайти відзначають, що кількість вакансій після майже повної зупинки ринку праці збільшується, проте повільно. Наприклад, за даними robota.ua, у червні кількість вакансій перевищила чверть від тої, що була до повномасштабної війни, а резюме — майже досягла «довоєнних» показників. Посилення конкуренції за робочі місця очевидне — в Україні сформувався ринок працедавця. 60% компаній знижують темпи набору персоналу або взагалі зупиняють рекрутинг до кінця року (насамперед такі напрями, як банки, ритейл, виробництво, маркетинг і розваги).

Чим довше триватиме війна — тим болючішими будуть економічні втрати. За даними Національного банку, третина керівників компаній в Україні очікують на скорочення в командах, 15% — зарплат. Що закономірно, зважаючи на прогнозовані Світовим банком 45% скорочення ВВП та 15−20% інфляцію через вторгнення росії.

Як ми приймемо виклик?

Стимулювати народжуваність — звучить майже фантастично в нинішніх умовах. І якщо державна політика в цьому напрямку запрацює — це стратегічний план на десятиліття. Тож насамперед варто думати про те, як повернути таланти в Україну і зберегти їх.

По-перше, ми маємо викорінювати корупцію, проводити реформи та створювати умови для бізнесу. Умови, за яких українським підприємцям буде вигідно відбудовувати, відкривати та вести бізнеси тут. Інвесторам з-за кордону потрібні зрозумілі та прозорі правила гри, щоб вкладати кошти в Україну. Це створить робочі місця та можливості розвитку, які повернуть людей додому.

Український бізнес, що став пліч-о-пліч із державою в боротьбі з агресором, потребує вигідних податкових умов. Інакше все більше компаній релокуватиметься за кордон. Наприклад, через фіксований валютний курс НБУ в галузях, орієнтованих на експорт, втрачалося до третини валютного виторгу, через що збитки несли і фахівці, і бізнеси, і державний бюджет. Проте 21 липня Нацбанк зафіксував новий офіційний курс (36,5686 грн/дол.): для IT й інших галузей, орієнтованих на міжнародний ринок, це позитивне рішення.

По-друге, трансформувати систему освіти. Ми маємо шукати свій шлях, але можемо використовувати й успішний міжнародний досвід, запозичувати успішні практики в школах і вишах Швеції, Великобританії, Фінляндії та інших держав. Наприклад, у Швейцарії професійна орієнтація розпочинається ще зі школи. До уваги беруться хист дитини до певного виду діяльності та успіхи в навчанні за напрямами. Є класи «А» (робочі спеціальності), «Е» (економіка та інформатика, претенденти на навчання в коледжах) та «Р» (кандидати на навчання в вишах). До категорії «Р» входить близько 20% учнів, і вони присвячують навчанню стільки ж часу на день, скільки доросла людина — роботі. Завдяки цьому ринок праці збалансований, а рівень безробіття становить лише 2−3,7%.

Держава та компанії мають співпрацювати, щоб адаптувати систему освіти, робити її конкурентоздатною та такою, що відповідає практичним потребам бізнесів. В Україні вже є такі ініціативи в багатьох напрямах — від технологічного до аграрного та фармацевтичного, і їх необхідно посилювати.

По-третє, підтримувати реабілітацію українців від наслідків війни. Йдеться насамперед про кілька груп людей: учасників бойових дій та людей, які отримують фізичні й психічні травми. В цьому напрямі необхідна низка програм та ініціатив. Зокрема, щодо реабілітації (фізичної та психічної). Інтеграції в компанії людей із інвалідністю, зокрема — отриманою внаслідок війни. Можливості навчання та перекваліфікації ветеранів і тих, хто втратив роботу через кризу, для повернення на ринок праці. Нові акценти в роботі з персоналом — наприклад, бізнесам доведеться приділити більше уваги програмам підтримки психічного здоров’я, а менеджерам — вчитися розпізнавати ознаки ПТСР, щоб допомагати людям вчасно отримати фахову допомогу. І безліч інших програм — наприклад, із побудови та надання нового житла людям, які втратили своє через війну.

По-четверте, створювати міграційну політику, щоб залучати в Україну таланти з-за кордону. Це стане можливим уже після перемоги і потребуватиме створення умов, за яких людям буде цікаво та вигідно жити й працювати в Україні. Зокрема, йдеться про можливості підприємницької діяльності та податкові умови.

За оцінками UNICEF, до 50% усіх людей, що виїхали з України під час повномасштабної війни, — це діти.

В Україні криза загострена війною, проте загалом варто розуміти, що «труситиме» глобальний ринок — тож цілком безпечне та стабільне місце є скоріш міфом. Україна має потенціал не тільки відновитися, а й зробити прорив у розвитку. Проте для держави та бізнесів утримання талантів має стати стратегічним напрямком. Зокрема й інтелектомістких та креативних індустрій, таких як IT-сфера. Зазвичай чинниками, які цьому сприяють, є високий рівень життя, що включає насамперед фізичну безпеку. На жаль, наразі ми не можемо гарантувати цього через війну. Проте мусимо вже зараз, ще на шляху до перемоги, конструювати майбутнє — тільки так ми зможемо його побудувати.

Зараз Україна є для світу брендом. Символом сміливості, рішучості та свободи. Ми маємо безпрецедентну довіру та перспективу отримання економічної допомоги на відновлення. Але разом із цим — і безпрецедентну відповідальність, насамперед — перед своїми людьми, яку маємо реалізувати разом у тріаді: держава, бізнес, українці.

Другие новости

Всі новини