Економіка

18 червня, 08:40

Ексклюзив НВ

Війна з майбутнім. Що відбувається в зеленій енергетиці України і скільки втрачає бізнес через російське вторгнення — інтерв'ю

Автор: Артем Ільїн
Більшість вітрових та сонячних електростанцій розташовані на півдні України. Цей регіон був дуже швидко окупований російськими військами, тут ведуться запеклі бої. Що відбувається з відновлюваною енергетикою — в інтерв'ю з Сергієм Євтушенком.

Останніми роками в Україні дуже активно будувалися електростанції, які використовують відновлювані джерела енергії (ВДЕ). Цьому сприяв досить високий «зелений тариф», який отримували за згенеровану електроенергію інвестори.

Цей тариф приваблював не лише місцеві енергетичні компанії, але й іноземців, попри високий поріг інвестицій та складнощі із замовленням і монтажем обладнання. Сумарно електростанції на ВДЕ за підсумками минулого року згенерували близько 13% електроенергії. В ці проєкти українські та іноземні компанії проінвестували мільярди доларів. Усі вони під загрозою.

У сфері вітроенергетики найбільшими інвесторами були ДТЕК Ріната Ахметова та Віндкрафт Україна шведського бізнесмена Карла Стурена. Приблизно $1,5 млрд планувала інвестувати в будівництво ВЕС на території Запорізької області норвезька компанія NBT (навесні 2021 року змінила назву на Emergy). На початку цього року вони заморозили будівництво у Запорізькій області.

За даними Української вітроенергетичної асоціації, у 2021 році встановлена потужність ВЕС на материковій території України досягла 1,67 ГВт (в т. ч. 138 МВт на окупованих у 2014 році територіях Донецької та Луганської областей). «Зелений тариф» отримали 29 електростанцій, у складі яких працювали 699 вітрових турбін. Більшість станцій розташовані на півдні Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей. Усі вони станом на сьогодні перебувають у зоні підвищеного ризику.

В сонячній енергетиці ситуація більш різноманітна. Промислові СЕС будувалися майже по всій території Україні. Станом на кінець 2021 року їхня встановлена потужність перевищила 6,4 ГВт. Кількість інвесторів вимірювалася десятками. Серед найбільших — ДТЕК Ріната Ахметова з проєктом Покровської СЕС у Запорізький обл. та норвезька Scatec, яка володіє СЕС Прогресівка у Миколаївській обл. Відомо про інвестиції в цей сектор родин відомих політиків та чиновників. Наприклад, Арсена Авакова, Ростислава Шурми та Максима Козицького. Також є інвестори з Канади, країн ЄС та Близького Сходу, яким українські бізнесмени допомагали розбиратися з особливостями місцевого законодавства.

Один із яскравіших прикладів залучення іноземних інвестицій — проєкти UDP Renewables Василя Хмельницького, Сергія Євтушенка та їхніх партнерів. Частину СЕС вони будували разом з іспанською компанією ACCIONA Energía. А у квітні минулого року катарська державна компанія Nebras Power купила мажоритарну частку в кількох діючих станціях Хмельницького та Євтушенка. Українські та іноземні інвестори мали амбітні плани на подальший розвиток в Україні, зокрема, на будівництво кількох вітрових електростанцій на заході країни. Але з початком війни все змінилося. Причому не лише для вказаної компанії.

Російські війська дуже швидко окупували майже всю територію Херсонської області та Приазов’я. Ще сотні квадратних кілометрів навколо окупованих територій перебувають у зоні постійних артилерійських та ракетних обстрілів. З урахуванням того, що саме південь нашої країни був найкращим місцем для розташування сонячних та вітрових електростанцій, окупація та бойові дії мали величезний вплив на весь сегмент відновлюваної енергетики.

НВ Бізнес запитав Сергія Євтушенка, керуючого партнера UDP Renewables, що відбувається з українськими СЕС та ВЕС, як окупація вплинула на їхню роботу та взаємодію між учасниками ринку і кредиторами. З урахуванням того, що стратегічними партнерами UDP Renewables є іноземні публічна та державна компанія, Сергій Євтушенко відмовився детально коментувати, в якому стані зараз їхні спільні проєкти.

— Скільки українських ВЕС та СЕС залишилося на окупованій території?

— Профільні асоціації оцінюють, що в зоні окупації та бойових дій перебувають СЕС і ВЕС загальною вартістю інвестицій $5,6 млрд. В зонах, які дуже наближені до бойових дій, — ще $3,6 млрд.

— Яка це частка від сектору?

Передплатіть, щоб прочитати повністю

Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою

Передплатити
Перший місяць 1 ₴. Відмовитися від передплати можна у будь-який момент

— СЕС — приблизно 60%, ВЕС — 85−90% від встановленої потужності. Можна сказати, що з $12 млрд інвестицій приблизно $9,2 млрд перебувають у зоні окупації або в зоні високого ризику. Це ¾ по капітальній вартості.

Ми бачимо, що Росія планомірно руйнує той сектор економіки, який був створений Україною з нуля і є дуже сучасним, дуже прозорим.

— Це оцінки без урахування ВЕС, які потрапили на окуповану територію ще у 2014 році?

— Так.

— Що відбувається з окупованими ВЕС та СЕС? Можливо, працюють на колаборантів або окупантів?

— Роботи на колаборантів точно немає. Є два режими. Станція або працює, або її відключено. Наразі управляти станціями на місці неможливо. Це все відбувається дистанційно через диспетчеризацію.

— Чи знищуються станції?

— Одна з наших СЕС у Київській області не працювала близько шести тижнів, бо окупанти розбили вузол приєднання. Ми дуже хвилювалися, щоб об'єкт не був розбитий під час деокупації. Пощастило. Вони просто зникли, як туман. Але ви, мабуть, уже бачили страшні кадри, як горять турбіни ВЕС, як ударом з Білгородської області в Харкові була повністю розбита сонячна електростанція.

Важко зараз оцінити весь масштаб збитків. Але на думку міжнародних експертів вони можуть сягнути $1 млрд. Це найбільший у світі масштаб збитків для відновлюваної енергетики. Такого ніколи у жодній країні не було під час будь-яких подій. Наперед забігати не хочеться. Ми чекаємо перемоги і будемо підбивати підсумки.

— Ви сказали, що є станції на окупованій території, які не відключаються. Вони працюють в межах об'єднаної енергосистеми України (ОЕС)?

— Так. Відвантажують продукт в енергосистему. Отримують розрахунки згідно з усіма правилами. І по-іншому бути не може через технічні обмеження.

Чи були прецеденти демонтажу та вивезення обладнання станцій?

— Я чув про такі випадки, але вони не мають масового характеру. Це об'єкт підвищеної небезпеки. Також бізнес хвилюється через можливе мародерство на окупованих територіях з боку місцевих жителів.

— Що зараз відбувається з розрахунками з учасниками ринку? Ситуація була не найкраща і до початку війни…

— Розрахунки — це похідне від державної політики. А державна політика є надзвичайно контраверсійною. Надзвичайно! Мені важко порівнювати з іншими галузями, але в «зеленій енергетиці» політика, яку застосовує держава, є непрозорою, непослідовною і дуже-дуже токсичною щодо галузі. Це я дуже м’які терміни підбираю.

28 березня Міністерство енергетики ухвалило наказ № 140, яким запроваджено фактично ручний стиль управління розрахунками в галузі. Він встановлює 15% [оплати від обсягу згенерованої та переданої в ОЕС електроенергії] для сонця, 16% для вітру. Для біо- та гідро- трохи вищий відсоток. Фактично міністерство взяло на себе роль, яка не передбачена в жодному законодавчому акті. В ручному режимі вони запровадили прайскепи (обмеження. — Ред.) на розрахунки. Це, на наш погляд, несправедливо, незаконно і є ознакою непослідовності.

— В чому непослідовність?

— З одного боку, ми бачимо заяви президента [Володимира Зеленського]: «Інвестуйте в Україну». Нещодавно він заявив, що «зелена енергетика» є одним із його пріоритетів. І це є декларуванням державної політики. А з іншого боку, ми бачимо таку політику міністерства, яка прокладає шлях до банкрутства цілої галузі, в яку було вкладено $12 млрд. Це низька якість державного регулювання сектору.

Скажіть, чи зможуть серйозні люди серйозно дивитися на перспективи цієї галузі?

Рівень розрахунків у 15−16% не дає змоги навіть якісно підтримувати життєдіяльність станцій. З іншого боку, ми бачимо, що доходів, які отримують державні компанії Гарантований покупець і Укренерго, вистачило б як мінімум на 35% оплат. А можливо, і до 55%.

Всі учасники ринку з цими державними компаніями мають чинні контракти. Якби вони підняли рівень оплати, ми б тоді могли виплачувати відсотки банкам. Можливо, навіть за тілом кредиту.

Але ми цього не маємо. А ці накопичення відбуваються за рахунок нашої галузі і розподіляються в бік державного Енергоатому. Для погашення його боргів, для якоїсь підтримки… Інша частина наших грошей зараз лежить на рахунках держкомпаній, а гривня девальвує. У нас, до речі, кредити в євро.

Крім того, є законопроєкт, яким хочуть скасувати «зелений тариф» на період воєнного стану і до шести місяців після воєнного стану. Це не додає оптимізму.

Турбіна вітроелектростанції на півдні України, яка знищена російськими окупантами / Фото: Микола Савчук via facebook

— Чи підіймаєте ви всі ці питання, наприклад, на рівні асоціацій перед Кабміном та президентом?

— Так, 7 червня ми направили останнього листа до президента України, до прем'єр-міністра України, до міністерства звернулися чисто протокольно… Це не перший і не другий лист, але реакції на них немає.

Моє ставлення до цього… Трошки «гіркота» є. Але я вважаю, що це вади нашого дорослішання і кадрова політика.

— Ви сказали, що не можете сплачувати кредити. Чи не підпадає ситуація під формулювання «форс-мажор»?

— Дійсно, Торгово-промислова палата України ще в перший тиждень бойових дій підтвердила, що ситуація в Україні є «форс-мажором».

Але якщо ми будь-який господарський процес будемо вважати «форс-мажором», то всі боятимуться підписувати нові контракти або обслуговувати старі контракти тощо. Ми вважаємо, що треба робити все можливе, щоб виконувати всі зобов’язання, які були один перед одним в економіці, не киваючи на «форс-мажор».

— Чому це так важливо?

— Україну після війни будуть відбудовувати. Сюди можуть прийти великі інвестиції. Це не тільки план Маршалла, який передбачає державні міжнародні програми, але й багато приватних інвестицій. Я б на це робив ставку. Але фундаментальним нематеріальним активом для приватного інвестора є питання довіри. І коли держава демонструє абсолютне невігластво і нехтування своїми зобов’язаннями, довіра зникає. А зникає довіра, зникають і перспективи, щоб приватний капітал в цю країну приходив.

І я не маю сумнівів, що план Маршалла буде реалізовано лише після виконання Україною сотень умов і проведення сотень реформ. Інакше підтримка буде відтерміновуватися та зменшуватися в обсягах.

Сонячна електростанція у Харківській області, яку знищено російською ракетою Іскандер / Фото: Микола Савчук via facebook

— Чи є вже якісь типові сценарії для учасників ринку в перемовинах з кредиторами та інвесторами?

— Більшість державних банків пішли на реструктуризацію. Вони переносять наші платежі. Їх ніхто нам не вибачає. Всі відсотки будуть нараховані.

— А іноземні кредитори як ставляться?

— В нашому портфелі проєктів немає кредитів в іноземних банках. У наших партнерів — є. Якщо це ЄБРР, там важча ситуація. Вони вимагають обслуговування кредитів. І загалом іноземцям важко пояснити, що у нас відбувається з якістю управління галуззю.

— Як на війну в Україні реагують ваші бізнес-партнери з Катару?

— Ми багато років тому ухвалили рішення, що хочемо бути міноритаріями в компаніях, де у нас будуть стратегічні інвестори. Тоді над ним ми довго дискутували й думали. А тепер ми бачимо, наскільки це було мудре рішення.

У більшості наших активів є стратегічні інвестори. Це великі світові компанії, які впевнені у своїй правовій позиції. Вони просять нас фокусуватися на команді й на збереженні якості роботи. А всі збитки вони мають намір відшкодувати в правовий спосіб, як це робиться в цивілізованому світі.

Тому наші стратегічні партнери є острівцем стабільності для нас.

— Чи плануєте ви продовжувати проєкти, які анонсували раніше?

— У нас є проєкти, які розташовані, як виявляється, в дуже перспективному місці — близько до ЄС. А стратегічним напрямом розвитку української енергетики є реалізація її експортного потенціалу. Тому стратегія компанії не змінюється, змінюється горизонт планування. Ми в цей момент реалізувати ці проєкти не можемо.

Інші компанії, які зараз будують вітроелектростанції, на жаль, потрапили в ідеальний шторм. Обладнання замовлено. Часами воно в транзиті, часами в дорозі, щось частково змонтовано. Але порти не працюють, логістика не працює. Іноземні підрядники через внутрішні правила і політику не їздять в країни, де правовий режим воєнного стану. Повністю подія «форс-мажору». І це стосується не тільки нашої галузі.

— Тобто ви вже не будете претендувати на «зелений тариф», бо він діє для ВЕС, які введено в експлуатацію до кінця цього року?

— Ми діємо в рамках чинного законодавства. До речі, ціни зараз у світі та ЄС є дуже високими. «Зелений тариф» є інструментом підтримки, коли галузь тільки зароджується і є крихкою. Як зараз водень — нова зірка, що народжується.

— Особисто ви вірите у водень?

— Я не просто вірю, я багато розумію про цю галузь. Дискусії викликає лише питання часу.

Ми бачимо стратегію ЄС про досягнення вуглецевої нейтральності на 90% до 2050 року. Все це буде зроблено значно швидше. І коли Україна стане країною — кандидатом в ЄС, нам не уникнути синхронізації цих політик з Європейським Союзом. Стратегічно за майбутнє зеленої енергетики в Україні я впевнений.

Другие новости

Всі новини