Можемо виділити п’ять основних складових.
По-перше, фізична безпека родовищ та критичної інфраструктури. Фактор війни є справжнім «чорним лебедем», передбачити всі фактори впливу якого надзвичайно важко. За оцінками уряду, російська армія зруйнувала, пошкодила або окупувала 90% вітрових електростанцій, 30% сонячних станцій, понад 30% когенераційних установок, а також Запорізьку АЕС. Відомо також про понад 330 зруйнованих котелень, захоплену Луганську ТЕС. В зоні бойових дій або в безпосередній близькості до них перебувають Харківщина, один із ключових газовидобувних районів, та вугільні шахти Донеччини і Дніпропетровщини, а також Вуглегірська ТЕС. На Курахівській та Слов’янській ТЕС робота не проводиться. Ряд теплоцентралей — у Чернігові, Сєвєродонецьку, Охтирці та Кременчуці - зазнали руйнації. Окрім успіхів ЗСУ в боротьбі з ворогом та швидкого відновлення тих об'єктів, де це можливо, вже зараз необхідно готувати для розгортання мобільні модульні котельні та генератори. Чим більше такого обладнання у нас буде, тим краще.
По-друге, наявність чіткого плану дій на всіх рівнях влади. На початку червня вже було створено кризовий штаб з підготовки до наступного опалювального сезону, який очолив віцепрем'єр Олексій Чернишов. Також ініційовано мораторій на підвищення тарифів на газ, тепло та гарячу воду на час воєнного стану та 6 місяців після його завершення — хоч і за рахунок мільярдів бюджетних компенсацій «Нафтогазу», теплопостачальним компаніям та місцевими бюджетам. Іншою тенденцією є посилення ролі «Нафтогазу» як інструменту держави паралельно зі згортанням ринкових відносин. Компанія отримала в управління 26 операторів газорозподільних мереж, 6 ТЕЦ, постачає за фіксованими цінами газ для виробників тепла, ОСББ та облгазів, планує стати вагомим гравцем на ринку нафтопродуктів. Зрештою, у портфелі «Нафтогазу» опинилися практично всі побутові споживачі газу. Вочевидь, такий монополізм та централізація вважається виправданим у воєнний час, аби пройти зиму. Проте залишаються питання фінансової спроможності такої моделі по завершенню опалювального сезону.
По-третє, вчасне формування запасів енергоносіїв. У червні уряд заборонив будь-який експорт українського газу, вугілля та мазуту задля концентрування національного видобутку суто на забезпечення потреб проходження опалювального сезону. Відповідно до бачення уряду, державі необхідно накопичити 19 млрд кубометрів газу та щонайменше 2 млн тонн вугілля. У червні наші запаси становили, відповідно, 10 млрд кубометрів та понад 1 млн тонн. За оцінкою голови «Нафтогазу» Юрія Вітренка, до цілі необхідно імпортувати 6 млрд кубометрів газу вартістю $8 млрд. Якщо не брати до уваги фінансову сторону питання, то додатковою проблемою є коливання рівня попиту та обсягів видобутку внаслідок воєнних дій. Саме тому складно оцінити, наскільки адекватними є урядові цілі з накопичення енергоносіїв.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Ще одним викликом є логістика. Україна вже має досвід проходження попереднього опалювального сезону, коли в умовах накладення заборони рф на експорт вугілля, були проведені закупівлі у ПАР, США та Колумбії. Тепер, в умовах заблокованих чорноморських портів, необхідно налагодити доставку вугілля залізницею із західного напрямку — зокрема, із балтійських портів Польщі. Мова також йде про розширення гарантованих потужностей для фізичного (не віртуального) імпорту газу з боку наших західних сусідів (Словаччина, Угорщина, Польща, Румунія). Польський напрямок є аналогічно перспективним і для отримання регазифікованого скрапленого газу через терміналу в Свіноуйсьце.
По-четверте, фінансове забезпечення енергетичного імпорту та соціально прийнятної ціни. У період аномально високої вартості енергоносіїв на світових ринках, багато урядів вдаються до втручання у ринок і навіть регулювання цін. В Україні уряд і до війни застосовував таке регулювання на ринку газу через базові річні пропозиції та балансуючу групу «Нафтогазу». Тепер же, вартість фіксації тарифів на довоєнному рівні та погашення боргів становить 264 млрд грн — колоссальна сума! При цьому, основним джерелом має стати міжнародна допомога на близько 188 млрд грн.
Безпрецедентна підтримка іноземних партнерів України є фактором, що додає оптимізму, проте залучити близько $6,35 млрд навіть зараз виглядає складною задачею. Поки що, лише Європейський банк реконструкції та розвитку надав «Нафтогазу» позику у розмірі 300 млн євро для забезпечення поточних потреб енергетичної безпеки, зокрема і на закупівлю необхідних обсягів газу. Не виключено, що саме слабкі перспективи залучення значних сум коштів підштовхнули до дискусій про надання природного газу за програмою ленд-лізу від США.
По-п'яте, зростання енергоефективності та використання альтернативних джерел тепла на побутовому рівні. Роль окремих ОСББ та домогосподарств у підготовці до зими теж важко переоцінити. Заходами, які можуть зменшити попит, є утеплення та інші кроки з термомодернізації будівель, а також використання інших ресурсів для опалення, аніж природний газ (передусім біомаса: тріска, твердопаливні гранули тощо). До того ж, в уряді також розробляються плани щодо запуску парку модульних котелень, які б, працюючи на газі, вугіллі чи твердих видах палива, забезпечувати теплом одразу декілька будинків у місцевостях, де зруйновані війною котельні не вдалось би відновити до зими.
Першочергову роль має також відіграти культура енергоспоживання. Кожен з нас як споживач має знати і робити все, щоб заощаджувати енергію, де тільки можливо. Необхідне як максимальне інформування населення про наявні можливості допомоги, що пропонуються Фондом енергоефективності, так і відкриття додаткових програм підтримки у стислі строки — за прикладом грантових програм "єРобота".