Економіка

1 серпня, 07:05

Сюжет
Ексклюзив НВ

Останній шанс Путіна. Як ЄС може перемогти у газовій війні з Росією і до чого тут Україна

Автор: Артем Ільїн
Відносини Євросоюзу та Росії у газовій сфері фактично перетворилися на війну. РФ скорочує постачання газу, а Європа шукає заміну російському ресурсу та намагається протистояти зростанню цін. Як це все почалося і чим може скінчитися?

Минулого тижня спотова ціна природного газу на європейських енергетичних біржах перевищила 2300 євро за 1000 куб. м. Це сталося після того, як російський диктатор Володимир Путін під час свого візиту до Ірану пригрозив подальшим скороченням поставок «блакитного палива» до Європи. Росія вже суттєво зменшила прокачку газу Газотранспортною системою (ГТС) України, нестабільно заповнює газопровід Північний потік-1 та інші маршрути, розриває чинні контракти на постачання газу до країн ЄС. Все разом — це фактично поставило хрест на іміджі Газпрому як надійного постачальника газу. Зима 22/23 років дає Путіну скоріш за все останній шанс використати газову залежність ЄС у боротьбі з Заходом і війні з Україною.

НВ Бізнес пояснює, коли Європа зможе зіскочити з російською «газової голки», чому сьогоднішня ситуація вигідна Росії і до якої зими готуватися українцям.

Передплатіть, щоб прочитати повністю

Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою

Передплатити
Перший місяць 1 ₴. Відмовитися від передплати можна у будь-який момент

1. Газова війна Росії проти ЄС — що відбувається і коли це почалося?

Вартість природного газу на європейських ринках злетіла до небачених значень. Ціна енергоресурсу за спотовими контрактами регулярно перевищує $2000 за 1 тис. куб метрів. Таке зростання цін відбивається і нових довгострокових контрактах. Зважаючи на те, що частка російського газу в ЄС минулого року становила близько 40% від загальних обсягів імпорту — це справжня економічна війна. Але коли вона почалася?

Перші явні ознаки того, що російський газовий монополіст Газпром стає зброєю в руках Кремля, з’явилися щонайменше у 2009 році. Тоді Росія раптово зупинила транзит газу територією України. Росіяни спробували перекласти провину на українське керівництво. Але врешті-решт вдалося знайти рішення, яке врятувало Європу від морозів, але поставило в залежність Україну. Наслідки газових контрактів, які тоді підписала прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко, мали вплив на економіку нашої країни аж до 2018 року. Поки НАК Нафтогаз України під керівництвом Андрія Коболєва та Юрія Вітренко не виграв арбітраж у Стокгольмі.

Але, схоже, ті події лише мотивували росіян до посилення газової агресії. Росія продовжила будівництво газопроводів в обхід України (зокрема, Північний Потік — 2) і всіляко переконувала європейських політиків, що Газпром є найнадійнішим постачальником.

Водночас, менеджери українського Нафтогазу неодноразово заявляли, що поява обхідних шляхів — це не диверсифікація поставок. А припинення транзиту через територію України — це прямий шлях відкритої військової агресії Росії проти нашої країни. Але 24 лютого 2022 року показало, що навіть збереження прокачування газу не зупинило диктатора Путіна та його оточення від вторгнення в Україну та посилення тиску на ЄС.

2. Як ЄС одержує російський газ? Чи можна перекрити всі маршрути постачання?

Тривалий час саме Україна була основним маршрутом постачання російського газу до ЄС. Розгалужена газотранспортна система ще за радянських часів будувалася, насамперед для постачання дешевого сибірського газу до країн Європи.

2001 року українською ГТС у режимі транзиту було прокачано 124,4 млрд куб. м газу. Але цей показник постійно скорочувався. Наприкінці 2019 року було підписано 5-річний контракт, за яким Газпром узяв на себе зобов’язання протягом 5 років прокачувати щонайменше 65 млрд куб. м щорічно. Але вже цього року росіяни припинили виконувати свої зобов’язання.

Оператор ГТС України неодноразово заявляв, що може прокачувати до 146 млрд кубометрів газу на рік. Але Росія спочатку просто ігнорувала цю можливість, перенаправляючи свій газ в обхід України. А минулого року почала скорочувати прокачування і за іншими напрямками. Це одразу призвело до рекордного зростання європейських цін, які на початку минулого опалювального сезону перевищили $1000 за 1 тис. кубометрів. Справа в тому, що газові трейдери не змогли закачувати блакитне паливо до європейських сховищ газу. Тому ЄС опинився без суттєвих запасів. Цього року ситуація не просто повторилася, а посилилася. Фактично Росія розпочала відкритий газовий шантаж не лише України, а й загалом ЄС.

Газпром за останні десятиліття побудував кілька великих магістральних газопроводів в обхід території України, пояснюючи це необхідністю покращити постачання газу до ЄС: Північний Потік — 1 та -2, Турецький Потік тощо. Вони створювали видимість диверсифікації маршрутів постачання. Але насправді залишався один постачальник та власник енергоресурсу — Росія в особі Газпрому. Що й спричинило поточну ситуацію.

Залежність країн ЄС від імпорту природного газу у 2021 році / Фото: Євростат

3. Чи може ЄС обійтися без російського газу?

Щороку країни ЄС споживають трохи менше ніж 400 млрд куб. м природного газу. Це значно менше пікового значення, якого Євросоюз досяг у 2010 році — понад 520 млрд. куб. м.

Але залежність від імпорту газу залишається колосальною. Так, за даними Єврокомісії, частка цього енергоресурсу, поставленого з інших країн у 2021 році, скоротилася з 84% лише до 83%. Найбільший постачальник — Росія, частка якої складає близько 43% імпорту, далі йдуть Норвегія (21%) та Алжир ( 8%).

Постачання з Норвегії та Алжиру обмежені потужністю існуючих газопроводів, які до того ж прокладені на дні морів. Будівництво нових обмежено, зокрема з політичних причин кологія, прагнення до вуглецевої нейтральності тощо) Власні газові родовища європейських країн в останні роки дають все менше газу, що пов’язано як з небажанням інвестувати в їх розвиток, так і впливом російської «газової голки», на яку підсіли великі економіки Євросоюзу. Адже Газпром системно та послідовно вибудовував репутацію надійного постачальника та бізнес-партнера. Російський газовий монополіст залучав відомих лобістів (наприклад, екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер) а також проводив масштабні рекламні кампанії понсорство європейських футбольних турнірів).

Цього року в ЄС заявили про намір поступово відмовитись від російських енергоресурсів: вугілля, нафти, газу. У Міжнародному енергетичному агентстві навіть розробили 10 кроків позбавлення залежності. Однак продукція Газпрому є найслабшою ланкою у цьому переліку. Замістити такі величезні обсяги до початку найближчого опалювального сезону неможливо.

Якщо щодо вугілля та нафти європейські країни вже ухвалили рішення про введення ембарго ехай навіть з деякими застереженнями та відстрочкою виконання), то до введення повномасштабних санкцій проти газу ЄС поки не готовий. Це пов’язано у тому числі зі складнощами щодо транспортування великих обсягів газу за межами трубопроводів. Але також є політичний опір із боку країн, уряди яких орієнтуються на Росію. Наприклад, Угорщина, яка домоглася винятків навіть для постачання нафти.

Є окремі прецеденти повного розриву відносин із російським постачальником. Але це скоріше винятки. Так, ще у квітні Польща та Болгарія відмовилися оплачувати газ у рублях, що призвело до дострокового завершення договірних відносин. Андрій Коболєв, екс-глава НАК Нафтогаз України в інтерв'ю НВ Бізнес пояснив це тим, що угоди з цими країнами і так закінчувалися. Тому російський монополіст матиме мінімальні втрати.

Як Польщі та Болгарія житимуть без російського газу? Найближчої осені Польща добудовує газопровід Baltik Pipe, який з'єднає її ГТС із Данією та Норвегією. Поляки зможуть щороку отримувати до 10 млрд. куб. м норвезького газу — стільки ж, скільки отримували раніше із РФ. Болгарія завершує тестування інтерконектора IGB, який з'єднає її з Грецією та дозволить отримувати газ із азербайджанського родовища Шах-Деніз.

До речі, саме Азербайджан може стати одним із нових потужних постачальників газу та для інших країн ЄС. 18 липня президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн і президент Азербайджану Ільхам Алієв пописали в Баку меморандум, згідно з яким імпорт азербайджанського газу до Євросоюзу до 2027 року збільшиться з 8 до 20 млрд куб. м. Але це лише 5% потреби ЄС.

Європа намагається домовитися про постачання газу з Ізраїлем, Єгиптом та іншими державами, але це поки що лише наміри. Приморські держави будують заводи з регазифікації LNG (скрапленого природного газу), що дозволить збільшити постачання із США та Катару. Частка такого газу становить близько чверті від імпорту, але невпинно зростає.

Жозеп Боррель, голова зовнішньополітичного відомства Європейського Союзу у коментарі DW заявив, що ЄС вже на 50% відмовився від закупівель російського газу. Але повна відмова поки що неможлива.

До того ж скорочення постачання газу з РФ призвело до різкого зростання вартості енергоресурсів. Як результат, доходи Росії та Газпрому не зменшилися.

Тому для ЄС найбільш дієвим способом подальшого скорочення залежності від Росії найближчої зими є зменшення споживання енергоресурсів. Нещодавно міністри енергетики ЄС домовилися про скорочення споживання на 15% у опалювальному сезоні 2022/23. У річному еквіваленті це відповідає приблизно 60 млрд куб. м. газу. У німецькому Ганновері вже заборонили використовувати гарячу воду у громадських будівлях.

4. Чому Німеччина — слабка ланка у газовій війні проти Кремля

Німеччина — найбільша економіка Європейського Союзу та найбільший споживач природного газу. Саме ця країна та її політики останні 15−20 років були основним лобістом тісної співпраці з Росією та Газпромом. Більше того, Німеччина є точкою входу газопроводів Північний Потік — 1 та Північний Потік — 2, які безпосередньо з'єднують Росію та ЄС, в обхід України. І які, начебто, мали підвищити конкурентоздатність підприємств ФРН на світовому ринку.

Незважаючи на це, менеджмент Нафтогазу України та Оператора ГТС упродовж багатьох років публічно заявляв, що Північні Потоки — це не економічні, а політичні проекти, які можуть стати «енергетичною зброєю».

Щорічно Німеччина імпортувала із Росії близько 40 млрд куб. м. російського газу. Екс-канцлер ФРН Герхард Шредер очолював раду директорів Роснафти та був кандидатом у раду директорів Газпрому. Газпром був титульним спонсором не лише Ліги Чемпіонів UEFA, а й німецького футбольного клубу Шальке-04. Тобто, російський газовий монополіст постійно був присутній в інформаційному просторі Німеччини.

Вважається, що все це сталося з мовчазної згоди Ангели Меркель, яка протягом 16 років була федеральним канцлером. І покинула цю посаду у грудні минулого року.

На початку червня вона вперше після відставки дала велике інтерв'ю, де публічно прокоментувала поточну світову ситуацію. «Він хоче знищити Європу. Він хоче знищити Європейський Союз, тому що бачить у ньому першу сходинку до НАТО», — так Меркель прокоментувала політику російського диктатора Володимира Путіна. А ось Північний Потік-2 екс-політик оминула.

5. Як це все вплине на Україну? Ми замерзнемо взимку?

До початку опалювального сезону залишилось менше трьох місяців. Проте українські офіційні особи досі не коментують формат, в якому вони бачать зиму 22/23.

На початку липня 2022 року в українських підземних сховищах газу (ПСГ) було трохи більше 11 млрд куб. м «блакитного палива». Вважається, що для стабільного проходження найближчого опалювального сезону потрібно щонайменше 14 млрд кубометрів. «Якщо ми підійдемо до опалювального сезону з рівнем 15 млрд кубометрів, це теж означатиме, що ми матимемо запас», — заявив наприкінці червня Юрій Вітренко, голова правління НАК Нафтогаз України. Проте Кабінет міністрів України поставив завдання НАК закачати щонайменше 19 млрд куб. м.

Ймовірно, що ця умова стала однією з причин дефолту Нафтогазу, якому той самий Кабмін не дозволив здійснити платіж по єврооблігаціях. Керівництво НАК стверджує, що на рахунках компанії є вільні кошти, але через глобальний дефіцит газу та високі ціни в Європі, це завдання може виявитися важкоздійсненним.

Буквально у п’ятницю Верховна рада України схвалила виділення 111 млн грн із державного бюджету для компенсації витрат компанії, пов’язаних із виконанням спеціальних зобов’язань. Адже тарифи на газ для населення заморозили до кінця війни. І вони суттєво нижчі ринкових цін.

Додаткові складнощі з проходженням опалювального сезону можуть виникнути у містах та регіонах України, де через активні бойові дії зруйновано інфраструктуру. Це Кременчук, Охтирка, Миколаїв, Харків та багато інших. У таких населених пунктах є ризик повного зриву опалювального сезону. Можливою альтернативою (але далеко не всюди) можуть стати мобільні котельні. Їхню доставку та монтаж вже анонсували в Міністерстві енергетики України.

Але в той же час уряд оголосив обов’язкову евакуацію з Донецької області через загрозу замерзнути взимку. Схожий сценарій не відкидають і для Запорізької області.

Зі свого боку, кожен громадянин України має працювати над енергоефективністю своїх будинків та квартир.

Але якщо Україна та Європа без суттєвих втрат в інфраструктурі переживуть найближчу зиму, то 2023 року скорочення залежності від російських енергоресурсів вийде на фінішну пряму.

Другие новости

Всі новини