Більшість українських урядів і президентів за 35 років незалежності головним орієнтиром у своїй роботі обирали високі рейтинги і симпатії виборців, що вело до переобрання і нової каденції у владі. Деякі обирали особисте збагачення і збагачення своїх друзів. Доки українські урядовці намагалися сподобатися виборцям і ухилялися від болісних реформ, цементуючи пострадянську економічну спадщину, країни Центральної Європи у своєму економічному розвитку пішли далеко вперед.
Ще 20‑30 років тому вони провели болісні, але необхідні реформи і тепер бачать результати. Масштабна приватизація, лібералізація тарифів, боротьба з корупцією і встановлення верховенства права сприяли залученню великих інвестицій і стрімкому економічному зростанню. Зараз середня зарплата в Польщі, Чехії і Румунії становить 1.500‑1.800 євро порівняно з 500+ євро в Україні. Зрозуміло, що значною мірою економічний розвиток у цих країнах зумовлений і членством у Євросоюзі. Але ж для того, щоб туди потрапити, потрібні знову ж таки зміни і трансформації.
Якось один з архітекторів словацьких реформ — заступник прем’єр-міністра і міністр економіки Словаччини Іван Міклош розповідав мені, що коли його уряд розпочав непопулярні реформи в країні, ці кроки підтримували тільки 20 % словаків. Через п’ять років, коли словаки вже відчули ефект від змін, ця підтримка зросла до 70 %, а сама Словаччина стала першою країною Європи за кількістю вироблених автівок на душу населення. Державний діяч тим і відрізняється від політика, що мислить категоріями розвитку своєї країни, а не лише виборчих циклів.
Я хотів би, щоб наступний чи один із наступних урядів поставив собі за KPI стрімке збагачення українців.
Зростання добробуту нації можна вимірювати у ВВП на душу населення, а можна у ще більш зрозумілому для широкого загалу показнику — середній зарплаті по країні.
Дехто вважає, що досягти показника у 1,5 тис. євро середньої зарплати за п’ять років, тобто зростання майже втричі, неможливо. Дехто вважає, що складно, проте можливо. Але я точно знаю: якщо ставити собі таку планку за мету і тягнутися до такого результату, досягти можна набагато більшого, ніж роздаючи кешбеки, видоюючи державні компанії і тримаючи тарифи на газ і електроенергію найнижчими в Європі.
Конкуренція, відкритість до капіталу і рівні правила гри ведуть до збільшення внутрішніх і притоку іноземних інвестицій, які стали драйвером швидкого економічного зростання в Центральній Європі.
Ми хочемо запропонувати конструктивний порядок денний і дискусію про те, як саме це можна зробити. Тому ми опитали кілька десятків експертів та економістів із проханням запропонувати свої кроки, які можуть значно прискорити економічне зростання в Україні. Кінцевим результатом цього опитування став план дій, свого роду рецепт чи роудмеп такого стрибка.
Я буду радий, якщо він стане у пригоді урядовцям чи принаймні спровокує дискусію і приведе до усвідомлення важливості швидкого економічного зростання.
Усі країни, які провели успішні економічні трансформації, робили приблизно одні й ті самі речі. Такий самий пакет кроків треба зробити й нам, не треба свого власного шляху розвитку.
Сьогодні ми багато говоримо про те, як повернути українців з-за кордону, як залучити якісну робочу силу. Відповідь — у пунктах цього плану. Якщо середня зарплата в Україні буде 1.200‑1.500 євро, а не 580, більше людей захочуть приїхати сюди і менше людей захочуть виїхати. Якоюсь мірою стрімке економічне зростання — це питання національної безпеки.
Та й у будь-якому разі — що поганого в заможному і комфортному житті усіх українців? Думаю, це питання риторичне і не потребує відповіді.
Придбати квиток
