Система живуча, це мутант. Що вигадують чиновники заради грошей, розповідає заступниця міністра економіки Юлія Клименко

Замголови МЕРТ розповідає, яку стратегію розвитку малого та середнього бізнесу розробили в Мінекономіки, щоб спростити йому життя

Замголови МЕРТ розповідає, яку стратегію розвитку малого та середнього бізнесу розробили в Мінекономіки, щоб спростити йому життя

Заступник Абромавичуса пояснює, чому міністерство відмовилося скасувати в один момент десятки тисяч законів, що накопичилися з часів Хрущова, і як воно збирається зрощувати та підтримувати малий і середній бізнес.

Юлія Клименко прийшла в Міністерство економічного розвитку і торгівлі рік тому на посаду заступника міністра — керівника апарату. На її плечі звалили відповідальність за реструктуризацію відомства, її місію МЕРТ сформулював так: перетворити міністерство на передове з точки зору стандартів держуправління.

За рік Клименко, яка прийшла на держслужбу з бізнесу (вона працювала гендиректором девелоперської компанії Cantik Enterprises, комерційним директором Dragon Development, керівником торгового відділу фондової біржі ПФТС), зізнається, що завдання це — непросте. Ідеї та ініціативи, що їх генерують молоді менеджери в МЕРТ, зависають на рівні виконавців, які роками звикали до того, що головний принцип роботи на держслужбі — сидіти і не висовуватися. Тому левова частка зусиль і часу молодих держменеджерів йде на те, щоб просувати проекти через безініціативних, невмотивованих і низькооплачуваних виконавців. Вона переконана: зміни в міністерствах і країні в цілому йшли б у рази швидше, якщо б перші особи зважилися і нарешті провели реформу держслужби.

За таких умов Клименко та її колеги пишуть стратегію розвитку малого та середнього бізнесу, намагаються будувати привабливіший бізнес-клімат, залучати інвесторів, а також спрощувати взаємодію із держмашиною для співвітчизників. До чого готуватися всім згаданим, вона розповідає в інтерв'ю НВ.

ЧАСТИНА 1

— Чи є зараз у держави стратегія розвитку малого та середнього бізнесу? Адже в розвинених економіках цей сектор створює величезну частку ВВП, масу робочих місць  а в нас вічно бореться за виживання.

— Більшість країн давно зрозуміли, що малий і середній бізнес — це, по-перше, хороші та постійні платники податків. Це прошарок між олігархатом і найманими працівниками, який у змозі розвивати державу. Демократичний прошарок, який завжди є буфером. Тобто це не тільки економічна категорія, але й елемент соціальної стабільності в суспільстві. Тому всі країни малий і середній бізнес цілеспрямовано розвивають, вирощують і максимально створюють умови для того, щоб він становив все більшу і більшу частину ВВП і кількості робочих місць.

За європейськими мірками показники малого та середнього бізнесу в Україні не такі низькі. У нас 99% підприємств потрапляють у категорію малого та середнього бізнесу з оборотом до 50 млн євро. Лише близько 700 підприємств — це великі. Тобто практично весь бізнес потрапляє в категорію малого та середнього і дає 75% робочих місць. Питання в якісних показниках: через девальвацію гривні майже весь бізнес, який у розвинених країнах є великим, у нас обвалився у категорію малого і середнього.

— Що ви хочете запропонувати йому?

— Ми написали концепцію розвитку малого та середнього бізнесу, визначили, в який бік рухатися. Ми не можемо так активно підтримувати його, як на Заході — держресурсу не настільки багато. Але ми можемо зробити кроки для того, щоб навіть за допомогою донорських програм полегшити йому життя і почати ростити його.

— А запропонувати йому якісь більш матеріальні речі  дотації або податкові пільги, як в інших країнах, не можете?

— Там діють не те що б податкові пільги — є державні програми кредитування, спеціальні відсоткові ставки, інструменти, які полегшують доступ до фінансів, ринків, підтримка експортерів. Якісь речі ми можемо зробити, але в бюджеті 2016 року на розвиток малого та середнього бізнесу закладено нуль. Немає грошей навіть на якісь інфраструктурні елементи, які дозволять знайомити бізнес з програмами, вчити складати бізнес-плани і навчати фінансовій грамотності.

— Про що ж тоді стратегія розвитку, якщо під розвиток немає грошей?

— Ми умовно поділили її на кілька частин. Перша — це очищення наявного маразматичного регуляторного поля, системне, а не точкове, як було досі. Потрібно ставити фільтр на появу нових регуляторних актів. У грудні 2015 року ми на Кабміні вже проголосували за це. Йдеться про оцінку впливу кожного нового регуляторного акта на предмет того, скільки він коштує бізнесу.

— Цей фільтр вже діє?

— Так, починаючи з 15 березня. Тепер, щоб ініціювати запровадження якоїсь нової довідки, чиновнику треба взяти трубку, кудись зателефонувати, отримати інформацію від ринку, поговорити з асоціаціями і порахувати, скільки все ж коштує те, що він вигадав.

— Як це працює на практиці? Ось він порахував, у нього вийшла якась цифра...

— Наприклад, придумав він постанову про введення нового дозволу, скажімо, на рекламу. Йому потрібно порахувати, скільки коштує бухгалтер, людина, що стоїть у чергах, папір, який витратять на довідки, власне дозвіл, яка корупційна складова в цьому всьому — і помножити все це на кількість таких дозволів, які теоретично будуть видані — і вийде ціна його рішення. Менше 10 млн грн у нас ніколи не виходило за жодним із папірців, які видає держава. Першою чергою тому, що дуже висока вартість адміністрування бізнесу.

— А хто потім оцінює цю пораховану ним вартість папірця та вирішує, вводити його чи ні?

— Цей чиновник долучає цю оцінку до тих документів, які надсилає на узгодження в усі вищі органи влади — Мін'юст, Мінфін, Мінсоцполітики тощо. А там відкривають і бачать, що на бізнес лягають додаткові 200 мільйонів або 200 мільйонів державі коштуватиме адміністрування цього нового податку або дозволу. І необхідність цього нового регуляторного акта відпадає сама собою.

В ізраїльському пенсійному фонді держпенсіями опікується 11 осіб на всю країну, усе в електронній формі. А у нас 30 тисяч! Це непорівнянні цифри

— Тобто конкретної цифри для цього фільтра немає?

— Ні. Але коли ця інформація виноситься на Кабмін — я хочу подивитися, який політик візьме на себе відповідальність і ухвалить регуляторний акт, який коштуватиме бізнесу додатково 200 млн грн.

— Теоретично власне трудомісткість процесу підрахунку має бути для чиновників бар'єром для створення нових бар'єрів.

— Правильно. Більшість чиновників навіть не замислюється, як їхні дії впливають на людей. У більшості випадків, коли ти лише садовиш людину і просиш порахувати, скільки її ідея коштує, питання про необхідність придуманого нею регуляторного акта більше не постає.

— Ваші попередники в Кабміні вже кілька разів намагалися провести дерегуляцію, але якось безуспішно.

— У нас було дві хвилі — 2005-го та 2010-го. Масово скасовували акти, дозволи, ліцензії, а легше не стало. 2005 року було скасовано близько 4,5 тисячі актів. Просто після цього з'явилося 5 тисяч. Система живуча. Вона завжди самовідтворюється. Це страшний мутант. Ви скасували ліцензію — чиновник придумає якусь нову довідку чи дозвіл.

— Бо 25 років створення штучних бар'єрів було для багатьох способом заробітку.

— Так. І способом виправдати власне існування. Якщо обрізати все, то 50% держапарату можна скоротити. А якщо перевести в електронний вигляд, то, гадаю, 30% апарату залишиться.

В ізраїльському пенсійному фонді держпенсіями опікується 11 осіб на всю країну, усе в електронній формі. А у нас 30 тисяч! Це непорівнянні цифри. Адміністрування нашого пенсійного фонду пенсіонерам коштує недешево.

— Що з цим робити?

— Потрібна системна дерегуляція. За таких умов новий інвестор не те що не виживе — він сюди не прийде просто. Коли інвестор заходить, а йому кажуть, що підключитися до електроенергії — це 60 дозволів та 270 днів, то він думає: ні, дякую, я в сусідню країну краще зайду. І той бізнес, який вже працює тут, теж не виживе. Він йде в тінь. Щойно він показав щось легально, до нього відразу приходять 35 осіб і ставлять питання. Навіщо йому це? Він собі працює в тіні — заплатив десятину і добре почувається.

Наша проблема не тільки в високому оподаткуванні (хоча я не вважаю, що у нас воно високе). У нас проблема в адмініструванні — як оподаткування, так і всієї системи. Тому дерегуляція — це номер один для малого і середнього бізнесу та для всієї держави, якщо вона хоче вижити.

Як далеко ви вже просунулися?

— Ми скасували багато ліцензій — 35 з 56. Скоротили кількість дозвільних документів від 143 до 84. Але це не системні речі. Щоб з 84 їх не стало знову 143, і потрібно було поставити фільтр, клапан, який не дозволяє процесу дерегуляції текти у зворотний бік. У нас у Раді застрягло понад 40 законопроектів. Близько 20 застрягли в Кабміні. Дуже багато напрацьованого, але це все поточна дерегуляція. А потрібна системна, щоб на рівні держави було розуміння того, що не треба плодити нічого нового, а потрібно розібратися з тим, що є, і покращити регуляторне поле. Ми розглядаємо дерегуляцію не як скасування, а як створення ефективної регуляції, конкурентного середовища. Зараз багато що монополізоване, доступ до ресурсів — корупційний.

Ви провадите ці системні зміни або поки тільки точкові?

— Вони відбуваються паралельно. Ресурсу всередині міністерства дуже мало, і він не дуже якісний. Держслужбовці мають певні обмеження. Вони здатні подивитися на західну практику, почитати щось англійською. Тому ми створили Офіс ефективної регуляції — BRDO. Там 30 експертів з галузей, зі знанням, досвідом і розумінням того, як працюють ці ринки. Їхня праця добре оплачується. Власне, це великий аналітичний та юридичний центр, створений за кошти донорів.

— На виході вони мають дати рішення щодо регуляції для кожної галузі?

— Так. Вони мають розкласти кожну галузь і подивитися, як вона регулюється в інших країнах, скласти регуляційне дерево — з чого складається кожен ринок, які потрібні регуляції. Ми виявили близько 10 тисяч регуляторних актів, які регулюють чотири сектори економіки, з них 25% — взагалі мають сумнівну законну силу. Підзаконні акти ухвалені з повітря — немає закону, який дозволяє зробити підзаконний акт. Тобто 25% актів з 10 тисяч чиновники придумали для того, щоб ускладнити роботу на ринку.

10 тисяч актів  це якась неймовірна цифра.

— Знаєте, скільки у нас усього документів на сайті Верховної Ради? 500 тисяч нормативно-правових актів. Хто в державі може прочитати це все? Та просто знайти? Найдавніші акти, які ми знайшли, — 1968 року. Чинні! Ці радянські акти мають бути скасовані шляхом гільйотини. Деякі взагалі нічого не регулюють — вони просто є. Але в разі суду між державою і підприємцем можна підняти акт 1968 року і сказати: «А Хрущов сказав так».

Причому ніхто ж не плодив системні акти. Все плодилося у міру необхідності потоків: потрібен якийсь додатковий потік — придумали новий бар'єр для бізнесу або для громадянина. І так одне на інше нашаровувалося. Не було ніколи у держави регуляторної політики, вона тільки починає будуватися.

Наше "погано" не почалося вчора. Вже 2009 року було зрозуміло, що і куди йде. Бо ми все ще намагалися плановою економікою жити за ринкових умов. А так не виходить

— У вас дійсно є відчуття, що вона починає будуватися, а не точкове борсання відбувається?

— Поки у мене є відчуття того, що досі ми борсалися точково. Але з'явився ресурс, який підтримуватиметься донорами, а не державою наступні п'ять років — BRDO, — і час сказати собі: товариші, зупинімося і вестимемо правильну регуляторну політику, як це робиться в усіх країнах. Таку, в якій політик не візьме на себе відповідальність ухвалення якогось документа без того, щоб був прорахований ефект. Інакше він буде відповідати перед своїми виборцями.

Звучить не дуже обнадійливо  наші політики вміють ухилятися від відповідальності перед виборцями.

— Тут — як з будь-якими іншими демократичними ініціативами: якщо політиків не довбати постійно знизу і згори, нічого не відбуватиметься.

Звісно, внизу люди навіть не знають, що це таке — регуляторна політика. Це можна пояснити людині тільки тоді, коли ви їй покажете, що їй це коштуватиме 5 гривень додатково на місяць. Інакше це не працює.

В Європі чи Америці ставлять плани — наприклад, за 5 років очистити регуляторне поле на 25% у грошах. Наприклад, у Британії після того, як прийшов новий уряд, він поставив за мету зменшити адміністративне навантаження на 10 мільярдів фунтів, і вони системно до цього йшли.

— Це робиться для людей і для бізнесу, але держава ж на цьому втрачає якусь частину доходів до бюджету.

— Це відносно.

— Ви маєте на увазі, що в цьому місці вони зменшили доходи, а в іншому ті виросли?

— Правильно. Ви залишили гроші в бізнесі, бізнес розвинувся і заплатив вам податки. Ви все одно отримаєте ці гроші, просто через інший канал. Коли зростає бізнес, особливо малий і середній, то зростають робочі місця, зменшується соціальна напруга, кількість незадоволених, протестів, всі роблять свою роботу. Люди працюють, отримують зарплату та платять податки.

— У минулому році обговорювався варіант застосувати в Україні гільйотину – одномоментно прибрати всю надмірну зарегульованість. Чому не наважилися на це?

— Ми зважили за і проти. Під гільйотину потрапляли базові речі типу господарського і цивільного кодексу. Не можна жити без правил. ЄС написав нам розгорнутий лист про те, що регуляторний вакуум – це не краще, ніж загерульованість, тому що ми створимо регуляторний вакуум і отримаємо свавілля, особливо на ринках. Сказали: ми вам не дозволимо експортувати, якщо не буде всередині країни правил.

Але проблема не стільки в зарегульованості, скільки в адмініструванні. Навіть якщо ми завтра з вами гарне поле законодавче зробимо, я впевнена, що ми вирішимо лише 50% проблеми. Другі 50% проблеми полягають у виконанні законів.

— Тобто треба змінювати і прибирати тих, хто адмініструє?

— Треба ефективно адмініструвати. Не треба вилучати сервери у IT-компаній, не треба займатися свавіллям. Потрібно вирішити проблему адміністрування податків і державних процедур. Тобто має бути рух з двох сторін: з одного боку – очищення регуляторне, з іншого боку – те, що називається реформою публічної адміністрації. Вибудувати всі процедури, навчити людей, дати їм з одного боку нормальну зарплату, а з іншого – встановити за невиконання покарання. А ми посадили людину працювати за 1.378 гривень і очікуємо, що вона буде чесною. А вона створює проблеми громадянину або бізнесу, щоб заробити ще 1.378 гривень.

Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу, про яку ви говорите, розрахована на далеку перспективу. А конкретно зараз чим ви можете допомогти йому?

— Зараз є кілька програм, які, не маючи ресурсу всередині держави, ми підписали з ЄС. Фактично це донорська допомога. Вони дають нам доступ до своїх європейських програм. Наприклад, COSME, це 2,3 млрд євро для всієї Європи до 2020 року. Наші компанії конкуруватимуть з європейськими за грантові програми — навчання чи робота в європейських компаніях, обмін співробітниками, підвищення кваліфікації, спеціальне навчання. Є програми грантової допомоги на розвиток інкубаторів, акселераторів, стартапів. Нам дають доступ до європейської бази даних усіх, хто підключений до цієї системи — це 250 тисяч підприємств з конкретними пропозиціями, власне, невелика біржа, де ми зможемо виставляти наші пропозиції і шукати технології, послуги. І у нас вже є успішні досвіди роботи українських компаній із колегами з Європи, які призводять і до інвестицій, і до збільшення продажів.

Як бізнес має дізнатися про ці програми?

— Програма є на сайті Мінекономіки. Ми самі скрізь розповідаємо, проводимо лекції. Але у нас немає грошей, щоб дати рекламу в телевізорі. Можливо, шукатимемо донорські гроші.

Які ще є програми?

— Є інноваційна програма, більше розрахована на університети, на трансферинг технологій — Горизонт 2020. Там ще більше грошей. Вона більше годиться для тих, хто розробляє інновації. Проблема в тому, що наші компанії не мотивовані, у них немає знань, щоб брати участь у цих програмах. Україна підписала її восени 2015-го, і за цей час від нас було аж дві заявки. Хоча і для цих двох ми отримали грант близько 2 млн євро станом на кінець 2015.

Які це були заявки?

— Переважно, дослідження, інновації.

Проблема в тому, що у нас нема куди маленькій компанії піти, щоб запитати ради — що треба зробити, щоб я міг отримати кредит, взяти участь у гранті. Тому ми з ЄС і ЄБРР цього року почали відкривати центри підтримки малого і середнього бізнесу. Поки в 15 регіонах. Кожен бізнесмен, у якого є питання, зможе приїхати, отримати консультацію. Наприклад, йому потрібно зробити звітність, щоб отримати кредит у банку. Він приїжджає, йому в центрі пояснюють, радять підрядників для отримання послуги, оплачують 50% її вартості.

У нас є проблема з підготовкою пакета документів для кредиту. Люди не знають, як це зробити правильно, і оскільки документація неякісна, банки не хочуть кредитувати. Малий і середній бізнес ризикований у всьому світі, а нашим підприємцям потрібно ще вчитися фінансовій грамоті.

— Але всі ці програми розраховані на не найменший бізнес? Не  умовно  на ятку вуличної торгівлі?

— Ятка — це взагалі складно. У світі це не вважається малим і середнім бізнесом. Це мікробізнес, самозайнятість.

— Але у нас такого мікробізнесу купа.

— Так, вони є, вони зареєстровані як ПП. Загалом у нас 1 млн 798 тисяч одиниць малого і середнього бізнесу, і такі малюки там теж. Але пам'ятайте, що у нас не всі ПП створюються для того, щоб розвивати бізнес — чимало для того, щоб оптимізувати оподаткування для великих компаній.

За нашими підрахунками, у нас живого бізнесу близько 350 тисяч — таких не зовсім вже малюків, які мають якесь виробництво, продукцію, розуміння збуту. І ці 350 тисяч потенційно потребують підтримки, щоб вони могли вирости, експортувати, мати доступ до кредитних ресурсів. Із кредитними ресурсами дуже велика проблема. Банки, маючи гроші, не хочуть кредитувати малий і середній бізнес. Вони бояться: там, з одного боку, високі ризики, а з іншого — малий і середній бізнес не може якісний пакет документів скласти — показати, який у нього план на п'ять років, для чого йому гроші, як він збирається платити відсотки. Йому ставиш ці питання — він відповідає: «Ну, просто гроші потрібні». Як ти будеш віддавати? «Не знаю». Нам, з одного боку, треба навчити малий і середній бізнес дати якісний продукт банку, а з іншого — потрібно стимулювати банки кредитувати малий і середній бізнес, але не насильницьким шляхом.

— Ну а як ви змусите банки кредитувати малий бізнес?

— Зараз ми з європейцями обговорюємо створення фонду гарантування кредитів, коли Європейський банк надає кошти для покриття ризиків українських банків, пов'язаних з кредитуванням малого та середнього бізнесу. Ймовірніше, цей проект розпочнеться наступного року. Поки вони дають у цей фонд 45 млн євро, але з мультиплікатором 250 млн євро. Тобто на 250 млн євро, починаючи з 2017 року, малий і середній бізнес зможе отримати у вигляді кредитів через українські банки. Максимальний розмір кредиту — 40 тис. євро.

Як це працюватиме?

— За допомогою цього фонду гарантування через банки покриватиметься або частина відсотка, або частина вартості застави. У нас є дві проблеми: або високий відсоток, або підприємцеві нема що дати в заставу. Припустімо, хтось починає працювати, і йому потрібно 40 тис. євро, а у нього майна на 10 тис. євро, бо навколо девальвація і падіння цін на нерухомість.

І різниця покриватиметься з цього фонду?

— Так. Це більше внутрішньобанківські механізми, але на виході буде два ефекти — або зменшення ставки кредиту, або зменшення розміру застави. В принципі, це непряме кредитування, але воно ефективніше в світі, ніж прямі програми підтримки. Їхня ефективність лише 18% у будь-якій країні, не кажучи вже про таку корупційну, як наша. А у нас, як завжди, все своїм роздадуть.

— Ну і, напевно, програми прямої підтримки не будуть виховувати бізнес.

— Нам потрібно вивести людей на якийсь рівень, а не заткнути дірки. У людей немає знань, розуміння, що потрібно експортувати в Європу. Люди мають усвідомити, що, коли вони хочуть виходити на європейський ринок, їм доведеться вкласти початкові кошти в дослідження, щоб не потрапити в халепу. Ми повинні навчити людей, що Україна перебуває у глобальному світі.

Але питання ще й в іншому. Це все красиво звучить  щось зробити, кудись увійти завтра. Проблема в тому, що сьогодні  зовсім погано.

— Це погано не почалося вчора. Все туди йшло. Відкрийте макроекономічні показники — рецесія і стагнація почалися з 2010 року. Вже 2009 року було зрозуміло, що і куди йде. Бо ми все ще намагалися плановою економікою жити за ринкових умов. А так не виходить. Треба відчиняти двері та змінюватися разом зі всім світом.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

НЕ ПРОПУСТІТЬ

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: