Топ-менеджер японського центробанку про промахи та успіхи української влади

Віце-президент центрального банку Польщі Анна Чічінская та екс-менеджер центрального банку Японії Масару Танака розмірковують про світовий досвід та локальні рішеннях для фінансової стабільності

Віце-президент центрального банку Польщі Анна Чічінская та екс-менеджер центрального банку Японії Масару Танака розмірковують про світовий досвід та локальні рішеннях для фінансової стабільності

Які уроки Україна може винести із досвіду Японії для розбудови власної фінансової системи.

Минулого тижня в рамках Київського міжнародного економічного форуму колишній менеджер центрального банку Японії Масару Танака ділився досвідом, які рішення йому та його колегам доводилося приймати у 1990-х роках, щоб вивести японську банківську систему із кризи. Нині Танака є радником міністра фінансів України Олександра Данилюка. НВ Бізнес з’ясував, які поради дає експерт зі Сходу українським чиновникам

 

Універсального вирішення проблем для усіх країн нема. У всіх свій рівень судової системи, свій рівень розвитку, демократії, корупції, незалежності чи, навпаки, рівень слабкості центрального банку, чи сили регулювання Мінфіну. Тому панацеї нема. Україна, можливо, не дуже багато уроків може винести з досвіду Японії. Але, зокрема, в аспекті банківської кризи я думаю, що вам не потрібно чекати 15 років, щоб її подолати.

Японська фінансова система у 1990-х роках переживала фінансову кризу. Усі у той період часу також дуже хотіли, щоб японська єна посилила свої позиції, а не послаблювалась. У нас також складалася така ситуація, що доларові резерви доводилося продавати, замість того, щоб накопичувати. І ми проходили такі ж стрибки курсу дуже тривалий період часу. Десь приблизно 15-25 років. То була макрокриза.

Отже, на нас тиснули, щоб ми ревальвували нашу єну. Але ми вирішили, що не варто із цим боротися за допомогою міжнародних резервів. Ми звернули свою увагу на інвесторів, почали задаватися питанням: «а чого ж вони хочуть». Інвестори хотіли, щоб Японія відкрилася, бо Японія до того була дуже закритою країною, особливо у фінансовій сфері. У нас Міністерство фінансів контролювало усю ситуацію, усі банки, включаючи приватизовані. Японські банки були своєрідним конвоєм, супроводом Міністерства фінансів. А Центральний банк Японії – просто центральним органом, який давав поради Мінфіну, ми нічого не могли зробити самостійно.

Отож ми вирішили змінити валютний курс єни. І для цього у нас був єдиний вихід – відкрити японську фінансову систему, впустити міжнародні банки, щоб була конкуренція і однакові правила гри для всіх учасників.

Ми зрозуміли, що хедж-фонди [приватний інвестиційний фонд, необмежений нормативним регулюванням] – це теж інструмент, який може вплинути на фінансову систему Японії. Я маю сказати, що, незалежно від розміру міжнародних резервів, який ми мали на той момент, ми б не пройшли кризу без наших хедж-фондів, якби ми їх не підтримували.

Ми змінили податкову систему, змінили законодавчу систему, ми навіть змінили систему функціонування юридичних фірм (заборонили юрфірми, юристи працюють на приватній основі). Звичайно нас багато критикували у процесі, але поступово клімат проведення аудитів банків, реальна оцінка кредитної заборгованості привели до того, що хедж-фонди лишились задоволені ситуацією і вони почали у нас з’являтися. І близько 95% банків, які у нас функціонують, володіють хедж-фонди американців.

Звичайно, в Японії не всі були прихильниками відкриття наших ринків, не всі хотіли грати за правилами американців. Але це було єдиним правильним рішенням.

На щастя, Мінфін тоді прислухався до порад центробанку. Але погодився дуже поступово відкривати ринки, не було змін за одну ніч. Це була навіть не дерегуляція, а поступове зменшення регулювання. І цей процес тривав років 15. Бо Мінфін хотів втримати частину пирога, частину контролю, щоб не лишитися без роботи.

До 1997-1998 року в Японії розвивалося багато комерційних регіональних банків. Вони не надавали коштів для стартапів, компаній-янголів. Sony, Panasonic, Mazda – це приклади компаній, які були малим та середнім бізнесом (МСБ) на той час. І от банки в кожному регіоні Японії не могли б не надати їм позики, бо це було дуже ризиковано. Відповідно, державні банки і Міністерство фінансів взяли на себе цей ризик і видали кошти. А тепер із них розвинулися світові гіганти, і ті банки теж стали на ноги і функціонують як світові гіганти.

Звісно, є різний МСБ і ви не можете бути впевнені, що кожен стане світовим гігантом у майбутньому просто через те, що ви дасте йому державну позику. Не завжди ви можете вгадати, тому має бути офіс, який регулює видачу таких коштів. В Японії ми також проводили таке регулювання. Тому в Україні сьогодні потрібне Експортно-імпортне агентство, яке може говорити про кредити на міжнародному рівні. Комерційні банки не конкуруватимуть за те, щоб проводився технологічний експорт, а не сировинний.

Впродовж цього року я працюю в Україні. І вже бачу проблеми із державними банками. Я не кажу, що в Україні не потрібні держбанки. Але ви повинні впевнитися в тому, що державні банки працюють не заради прибутку, а заради функціонування банківської системи.

У нас значно більше держпідприємств і держбанків, ніж в Україні. І наше Міністерство фінансів ввело обмеження – яким чином, в якому секторі і з якими інструментами можуть працювати комерційні банки, а з якими – державні. І вони не конкурують із приватними, вони існують для того, щоб працювати із сегментом, у який не йдуть приватні банки. Тобто у нас розподілені сфери впливу, це не конкуренція, а взаємодоповнення.

Ще одне питання щодо держбанків – надання коштів з бюджету для подальшого кредитування. Тут потрібно бути обережними, бо держбанки затіняють комерційні навіть щодо депозитів. А принципи економіки є іншими. Має бути конкуренція саме в рамках приватного сектору, щоб там були нові ідеї і технології, щоб можна було конкурувати зі світом. А держбанки не можуть забезпечити це.

Під час кризи 1990-х років ми також зіткнулися із питанням інституційної незалежності центрального банку. У вас є дійсно незалежний центробанк. Принаймні, мені так здається. Але, на мою думку, НБУ має прислухатися до того, що говорять інші. Вони не можуть висловлювати догми, вони не можуть точно знати, якою є справді правильна монетарна політика. І тому треба прислухатися до людей.

На початку поточного року я помітив, наприклад, що у Мінфіні питання прогнозу інфляції на поточний рік взагалі не обговорювалося, у Верховній Раді також. Ці цифри просто виставилися Нацбанком, просто було сказано: «12%». НБУ справді правильно спрогнозував ситуацію щодо інфляції. Але потрібно поінформувати суспільство, уряд, ВРУ, якщо у вас є розрахунки, чому саме такі цифри. Таким чином вдасться досягнути правильної реакції для правильних результатів. Бо те, що робиться, може здаватися правильним, але може не відповідати очікуванням. І тоді ви зустрічаєтеся із опором. У нас такий опір теж був. Тож НБУ має бути незалежним органом, але має бути дуже підзвітним і прозорим, щоб усі розуміли, що він робить.

Читайте також оцінку діяльності української влади від Анни Чічінської, віце-президента Нацбанку Польщі.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

НЕ ПРОПУСТІТЬ

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Статті ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: