Цифрова нерівність

коментувати

Відсутність державної стратегії інтернетизації призвела до неоднозначної ситуації на українському ринку ШСД. У країні запанувала цифрова нерівність.

За відсутності регулювання у великих містах з'явилося понад півтори тисячі провайдерів. І це непогано, конкуренція підганяє гравців, сервіс стає все кращим. Але в невеликих містах і селах ситуація діаметрально протилежна: мало кому цікаво виходити на цей ринок. І населення сидить без Інтернету – адже немає ніякого сенсу для оператора йти працювати туди, де прибуток невеликий, а максимальна кількість потенційних абонентів нараховує десятки. Ба, навіть у великих містах є райони, наприклад, із приватною забудовою, де існує всього один-два оператори – й особливого вибору мешканці не мають.

Що робить держава, щоб забезпечити населення якісним інтернетом? Небагато.

Ще в 2011 році ООН визнала доступ до інтернету одним із базових, невід'ємних прав людини – поряд із правом на освіту, свободу слова тощо. Якщо є таке бачення, то держава повинна щось робити, щоб забезпечити дотримання цього права.

У 2010 році була створена Міжнародна комісія із широкосмугового зв'язку, завдання якої – сприяти розвитку цифрових технологій у світі. За сприяння комісії в 22 країнах було розроблено національні стратегії доступу до широкосмугового зв'язку. Усього такі стратегії є в 134 країнах.

Україна, на жаль, у списку країн, які дотепер не мають навіть стратегії розвитку доступу до широкосмугового зв'язку.

Що може зробити держава? Хоча б сприяти зростанню рівня проникнення ШСД у невеликі населені пункти. Полегшити умови для операторів, що готові прокладати оптику в ці пункти. Створювати спільні проекти. Повертати провайдерам частину ПДВ, яка повинна бути спрямована на розширення покриття. Зрештою, прямо фінансувати прокладання мереж із муніципальних бюджетів.

У світі добре працює особливий податок для провайдерів. Держава створює спеціальний фонд, куди кожний провайдер відраховує невеликий відсоток прибутку. На ці гроші держава проводить тендер: вона готова оплатити витрати провайдера, який проведе інтернет у конкретний віддалений район.

Природно, щоб такий механізм працював повною мірою, держава повинна бути ефективною. Сьогодні ми не можемо бути впевнені, що в справу не втрутиться корупція, що тендер буде чесним. Хоча розроблений Мінекономіки проект Prozorro міг би стати непоганою підмогою.

Адже попри все краще потроху, але йти вперед, ніж скаржитися, що в країні криза та корупція.

Сьогодні невеликі села обслуговує переважно Укртелеком – за рахунок старих мідних мереж. Це не прогрес. Прогрес – це прокладання нових оптичних мереж по всій країні.

І прогрес іде, хоча кроки його поки не занадто широкі. Нові населені пункти, у яких в Укртелекому немає існуючої мідної інфраструктури, ми підключаємо по оптоволокну. Це правильно й логічно. Інше питання, що цілеспрямована заміна міді на оптику по всій країні – проект занадто масштабний для нинішніх часів. Саме тут усім нам би знадобилася державна підтримка.

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: