Як реформувати енергорегулятора

коментувати

Особливості національного ліцензування енергокомпаній або до чого тут Європейський Союз.

Цього тижня парламент у другому читанні планує розглянути один з ключових євроінтеграційних законопроектів у сфері енергетики - №2966-д «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг». Документ викликав шквал дискусій, у епіцентрі яких опинилися відразу кілька його норм. Одна з них - ліцензування діяльності енергетичних компаній.

Якщо точніше, мова йде про вибір тієї чи іншої моделі регулювання відповідно до вимог директив ЄС. А вони, як відомо, досить загальні.

Питання виникло в процесі підготовки законопроекту №2966-д «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг» до другого читання, під час обговорення того, якою має бути система ліцензування діяльності енергетичних компаній.

Справа в тому, що Директиви 2009/72 / ЄС та 2009/73 / ЄС не містять якихось специфічних вимог до організації системи видачі ліцензій енергокомпаніям, розглядаючи всю різноманітність ліцензійних систем, які склалися в окремих державах-членах ЄС , лише через один фільтр: «... національне регуляторне агентство повинно мати можливість приймати самостійні рішення незалежно від будь-якого органу політичної влади».

При цьому в реальному житті країн-членів Енергетичного Співтовариства склалися дуже різноманітні підходи до того, як повинен проходити процес видачі ліцензій для енергокомпаній. Починаючи від Австрії, Франції та Німеччини, де в результаті лібералізації енергоринків ліцензії були скасовані як такі, до Сербії та Хорватії, де ця процедура розділена між Міністерством енергетики (яке затверджує ліцензійні умови або, простіше кажучи, визначає параметри ліцензованої діяльності) і власне  Регулятором, який видає / відкликає ліцензії (тобто надає / позбавляє компанію права здійснювати таку діяльність).

Останні дві країни зазначені тут не випадково, оскільки Україна має дуже схожу систему ліцензування, коли ліцензійні умови (згідно з новим Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності») розробляє Регулятор, а затверджуються вони Кабінетом Міністрів України. Після того як новий Закон «Про ринок природного газу» (1 жовтня 2015 року) вступив у силу, виникла досить неоднозначна ситуація. А саме: коли Регулятор повинен здійснювати контроль за суб'єктами ринку газу з урахуванням вимог нового закону, а Кабінет Міністрів України вже практично півроку не в змозі затвердити «нові» ліцензійні умови, нескінченно пропускаючи їх через кола погоджень з іншими відповідальними органами виконавчої влади (Державна регуляторна служба, Мінекономіки, Мінфін, АМКУ та ін.). Принципова різниця в позиціях різних органів державної влади до формування вимог до ліцензіатів в ліцензійних умовах робить цю «боротьбу» нескінченною. Державна регуляторна служба в прагненні дерегуляції перетворює ліцензійні умови в формальні вимоги. Регулятор же при підготовці ліцензійних умов враховує вимоги закону про ринок природного газу, а також ступінь і глибину відповідальності, яку повинні нести суб'єкти ринку щодо забезпечення безпечного постачання газу.

У результаті, Регулятор продовжує контролювати діяльність ліцензіатів на відповідність її ліцензійним умовам «старого» зразка, які фактично не відповідають вимогам нового закону.

Ключове питання дискусії в тому, чи суперечить українська система ліцензування діяльності енергокомпаній вимогам директив ЄС, і чи варто нам зберегти існуючу систему, або зробити її повністю незалежною, зосередивши всі повноваження з видачі ліцензій в руках Регулятора?

Відповідь, на мою думку, полягає в тому, яким чином ми повинні застосувати досить загальну норму вищевказаних директив про самостійне прийняття Регулятором своїх рішень. Так, прихильники ідеї про те, що ми повинні залишити «все як є», формально мають рацію, оскільки директиви не обмежують нас у виборі тієї чи іншої моделі ліцензування (так само, як вони не обмежують це і в самому ЄС). Але тим не менше кожна система ліцензування повинна бути ретельно оцінена саме з точки зору загального обмеження, яке накладають норми директив. А саме: у випадку України ми повинні поставити питання: «чи не відбувається втручання в процес прийняття рішень Регулятором (який повинен видавати ліцензії) з боку Кабміну (який повинен затверджувати проекти ліцензійних умов, за якими потім Регулятор видає ліцензії та контролює діяльність суб'єктів енергетичних ринків)?»

При цьому факт втручання інших органів в процес затвердження ліцензійних умов тут більше непрямий. Оскільки процедура затвердження ліцензійних умов безпосередньо не блокує процес видачі ліцензій Регулятором. Але при цьому воно як мінімум викликає серйозні спотворення в процесі видачі ліцензій. Адже від стороннього (стосовно Регулятора) політичного органу залежить фактично здатність Регулятора приймати рішення про можливість здійснювати суб'єктом ринку той чи інший вид діяльності і, відповідно, видачі ліцензій в рамках чинного законодавчого поля. А це вже можна вважати, як мінімум, бар'єром, який перешкоджає процесу встановлення правил роботи енергоринків.

У результаті, під час розгляду остаточної версії законопроекту про Регулятор необхідно прийняти таке рішення, що унеможливить процес втручання в роботу реформованого Регулятора з боку держорганів, які можуть використовувати недоліки існуючої системи ліцензування. Для цього в останню версію законопроекту були внесені зміни, які запобігатимуть навіть непрямому втручанню в роботу Регулятора, шляхом затягування процесу затвердження ліцензійних умов. Регулятору має бути надано повноваження повністю «замкнути» на собі всю процедуру ліцензування: від затвердження ліцензійних умов, видачі ліцензій та контролю за діяльністю компаній відповідно до встановлених параметрів, до стягнень і відкликання ліцензій у компаній-порушників. Все це дозволить забезпечити комплексний підхід до регулювання. Побоювання ж учасників ринку, що Регулятор буде зловживати своєю владою під час визначення умов ліцензійної діяльності, нівелюватимуться  прописаною в законі про Регулятор процедурою обговорення і прийняття актів Регулятором – прозорою, відкритою для всіх зацікавлених осіб і з обов'язковою аргументацією прийнятих рішень, у тому числі про відхилення пропозицій учасників ринку до проектів актів Регулятора.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: