Слабкий суд – шлях до узурпації

коментувати

У перші дні літа Верховна Рада та президент нас порадували черговим стрибком у судову реформу.

Рада схвалила президентський проект закону про судоустрій (версія 2.0). Також депутати ухвалили зміни до Конституції в частині судоустрою. Прогнозуємо, що президент все це підпише. Причасні та непричасні підняли галас про «зраду» або «нові надії».
Продовжуючи тривале спостереження та аналіз цього безкінечного процесу, спробуємо підсумувати, що саме відбулось і що нас чекає.
Власне, революція не відбулась. Скоріш, ми є свідками того, як президентська концепція судової реформи зробила певний віраж.
Якщо звернутися до історії, можна пригадати, що гасла про судову реформу пролунали одними із перших після Революції гідності. Однак на питання «як робити реформу?» та «що хочемо?» було чутно сотні, якщо не тисячі, різних думок. Майже з усіх боків можна було почути про важливість незалежності суддів. Це ж заявив і новообраний президент.
Однак, коли дійшло до справи, про незалежність трохи «забули» не тільки верхи, але і значна частина громадських активістів. В результаті галас вилився у три концепції:
1. Перша звучала так: «проблема - у частині суддів». Отже, всіх треба перевірити і поганих звільнити. Це еволюційна концепція, яка і складала ядро політики Адміністрації президента. Під цю концепцію минулого року був прийнятий закон про судоустрій (версія 1.0 під назвою «про справедливий суд»). За законом всі судді України мали пройти тотальну перевірку.
2. Друга звучала так: «всі судді прогнили». За цією концепцією треба було звільнити всіх суддів і десь найняти нових.
3. Третя концепція звучала так: «проблема у структурі судової влади». Ідеологи цієї доктрини пропонували ліквідовувати господарські або адміністративні гілки судів, об’єднувати та роз’єднувати інстанції.
На наш погляд, всі ці концепції не відповідали на стратегічне питання. Чому частина суддів (або навіть всі) стала поганою? Це ж не маленька група людей, а біля 8 тис професіоналів. І чому нові судді стануть хорошими? І де ховаються всі ці месії? Або чому великі палати у Верховному Суді будуть кращі за касаційні суди? Практика підказувала, що різниці немає.
Отже, восени 2015 року версія реформи 1.0 запустила тотальну перевірку суддів. Паралельно президентська адміністрація продовжила чаклувати із Конституцією. Офіційно чаклунство було направлене на «незалежність» судів від політики. Однак підготовлена редакція, навпаки, викликала критику суддів Конституційного суду, які заявили, що про незалежність судів там особливо нічого немає. Тим не менш, у січні 2016 року цю редакцію вони схвалили. Верховній Раді залишалось лише остаточно проголосувати, що зараз і відбулось.
Близько до весни цього року стало зрозуміло, що тотальна перевірка дала збій. Все тривало дуже довго, судова система впиралась. Більше того, Вищий адміністративний суд взагалі почав скасовувати рішення Вищої Ради Юстиції про необхідність звільнення тих чи інших суддів. Активісти підняли галас, що суддів, які судили майданівців, досі не покарали.
Вочевидь, це і викликало потребу зробити віраж. Прийнятий закон про судоустрій 2.0 поєднав елементи трьох концепцій. По-перше, старий Верховний Суд і вищі суди, по суті, розігнали (деякий час вони продовжать працювати за поточними правилами). Судді, які в них працювали, у перехідний період можуть подати у відставку або спробувати пройти тотальну перевірку. Інші суди очікує подібна доля. По-друге, тотальна перевірка продовжиться. Її результати захистили від ревізії Вищого адміністративного суду спеціальною нормою. По-третє, всю систему реструктурували. Замість чотирьох зробили три ланки. Всі суди перших інстанцій назвали окружними. Передбачили створення вищого антикорупційного суду та з питань інтелектуальної власності.
Цікаво, що тих суддів, які здолають жорна тотальної перевірки, очікує морквинка у вигляді значно підвищеної заробітної платні. В іншому закон про судоустрій 2.0 дуже нагадує версію 1.0.
Що стосується оновленої Конституції, то кар’єра судді після перехідного періоду буде сконцентрована у руках Вищої Ради Юстиції (Правосуддя) - ВРП. Парламент повністю усунутий від формування суддівського корпусу. Президент отримає право призначати суддю за поданням ВРП. Випробувальну п’ятирічку для суддів скасовано, суддя буде одразу призначатись «до пенсії». Віковий ценз підвищено з 25 до 30 років.
Отже, особливого приводу для відчаю або радості, насправді, немає. Все відбулось доволі передбачувано.
Чи є обрана концепція судової реформи оптимальною? Незважаючи на деякі позитивні елементи, залишаються великі сумніви.
По-перше, первинне очищення від одіозних суддів (а розгін судів і є цим очищенням) спізнилось майже на два роки. Метод, який зараз використовується для цього, доволі радикальний, і явно буде атакований незадоволеними суддями через Європейський суд. А післяреволюційну політичну прихильність європейців вже втрачено.
По-друге, як зазначено вище, первинне очищення не може бути стратегією реформи судової влади. Стратегія має створити умови, за яких будуть усунені причини для появи одіозних суддів. Ключовими словами тут є «незалежність» та «реальна влада». Інакше новий набір суддів (якщо він відбудеться реально) стане таким як і цей.
Відповідно, реформа мала відбуватись двома етапами: (1) технічний - швидке очищення від одіозних і (2) основний – надання суддям реальної сили та влади, знищення умов для хабарництва.
По суті, реформатори мали втілювати те, що запропонував 300 років тому Джон Локк: реальний розподіл влади на три гілки. Лише її реальний розподіл (та баланс) є запорукою проти узурпації та реального захисту прав.
Проблема жалюгідного стану судової системи полягає в її слабкості. В нашій країні суд – це не третя гілка влади. Це - інструмент в руках, насамперед, виконавчої влади.
Іншими словами, над волею суддів є вища воля. Інструменти контролю суддів є відомими.
По-перше. Суддям можна наказати винести «потрібне» рішення під страхом звільнення. Це робиться через дисциплінарні органи: Вищу Раду Юстиції (буде - Правосуддя) та Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС). Слід визнати, що після змін до закону та Конституції вплив на членів дисциплінарних органів з боку президента та парламенту трохи зменшиться. Однак нова система підстав для покарання суддів виглядає загрозливою. Такої системи для депутатів та міністрів чомусь не існує. Також незахищений статус самих членів дисциплінарних органів може бути приводом для тримання їх «на гачку».
По-друге. Змінами в Конституцію нанесений сильний удар по імунітету суддів. Судді можна наказати винести «потрібне» рішення під страхом порушення кримінальної справи за завідомо неправосудне рішення. Реформатори забули, що доктрина суддівського імунітету є в центрі ідеї розподілу влади. Ця доктрина існує, наприклад в США, вже сотні років. Адже ревізія судового рішення іншими гілками влади є зазіханням на виключну компетенцію суду. Можливість порушення кримінальної справи за завідомо неправосудне рішення є інструментом ревізії та впливу на волю судді. При цьому кримінальної відповідальності, наприклад, депутатів за «поганий» закон чомусь не існує.
По-третє. На суддю можна впливати страхом розправи з ним або його родиною з боку мафії або натовпу. До цього часу охорона суддів забезпечується з боку міліції. Однак вона не особливо підкоряється суддям і може бути знята в політичних інтересах. Порадувало, що реформатори почули про цю проблему і новий закон 2.0 вже містить положення про створення в майбутньому суддівської охорони.
По-четверте. Фінансування судів – це великий засіб впливу на суди. «Поганим» суддям його трохи прикручували, «своїм хлопцям» - відкручували. Нові високі зарплати за законом 2.0, насправді, не мають жодної гарантії. Якщо закон поміняли двічі за рік, то втретє це зробити не важко. Для порівняння, в США розмір заробітної плати судді не може зменшуватись протягом повноважень за Конституцією.
З іншого боку, реформа залишає добрі можливості для заохочення тих суддів, які смиренно виконують накази.
По-перше. Дверцята для легалізації хабарів залишені відритими. Було введено приголомшливу кількість різних декларацій суддів. Але чи був нанесений удар хабарництву? Антикорупційне законодавство не дозволяє прийняття подарунків суддями (в тому числі у вигляді знижок, безоплатних послуг). Однак, суддя може законно приймати дорогі подарунки від близьких осіб. А ці близькі особи можуть офіційно продавати послуги або товари за захмарними цінами. Тобто цей канал легалізації хабарів повністю відкритий. Також відсутні обмеження на отримання грошей з певних дозволених джерел (наприклад, дивіденди, від творчої, наукової діяльності). Отже, викрити суддю, який живе не за доходами, не вдасться. Хіба що найбільш необережних.
По-друге, суспільство не має реального впливу на кар’єру судді. Законом 2.0 утворена незрозуміла структура під назвою Громадська рада доброчесності у формі дорадчого органу ВККС. Водночас, регіональні органи адвокатури – ті, хто щоденно ходить в суди – впливу на кар’єру судді не отримали. Також доволі сумнівним є те, що Верховна Рада – республіканський орган влади, який обирається всім народом – повністю усунений від політичного контролю над судами. Невже Громадська рада, що формується з невідомих громадських організацій, повинна мати більше повноважень? Для порівняння, Конгресс США має право імпічменту будь-якого державного службовця, починаючи від судді, закінчуючи президентом. Це політичне право парламенту, яке не залежить ні від чого.
Суд є не тільки заляканим з одного боку, але й прирученим – з іншого. Український суд не є, по суті, владою, оскільки судді не мають сили. І реформа цього стану речей не змінює.
Реальна незалежність суддівської влади глибоко пов'язана із виконанням судових рішень та, взагалі, наявністю механізму примусу. Адже реальну владу має не той, хто
наказує, а той, чиї накази виконуються.
Створення приватної виконавчої служби – це квазі-реформа. До речі, виконання рішень проти держави приватним виконавцям не віддають. Тому що, слід вважати, виконавча гілка не збирається виконувати рішення судів. Отже, чи можна очікувати змін, поки виконавча служба підпорядковується Мінюсту? Ні. Чи можуть бути зміни, якщо самі виконавці є звичайними клерками без повноцінних засобів примусу? Ні.
Ганебним залишається стан охорони суддів і конвойної служби. Хоча ці структури – «фізична незалежність» і «руки» суддів. Як зазначено вище, вони продовжують залишатись під повним контролем МВС. Існують приклади того, що охоронці судів у відповідь на суддівські накази висловлюються таким чином «а хто мені суддя? У мене є начальство».
Чи має силу суддя, якщо йому не підкоряється його охорона? Питання риторичне. Подивимось, що буде після введення суддівської охорони.
Відсутні і ефективні механізми притягнення до відповідальності за неповагу до суду. Йдеться, насамперед, про невиконання рішень суддів. Адже невиконання рішення судді - це неповага. Це питання залишається в руках виконавчої влади.
Отже, громадянам слід поборотися не за слабкий та заляканий, а за сильний суд. Лише сильний суд може перешкодити узурпації.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: