Держава заохочує безвідповідальність

коментувати

3500 державних підприємств – це багато чи мало? Для порівняння у 2012 році у Франції ОЕСР нарахувало 58 державних підприємств.

У Канаді – країні, ВВП якої в чотири рази перевищує український – 47. Навіщо Україні стільки державних активів і чому більшість спроб приватизувати щось викликає протидію?

Кілька тижнів тому на засіданні Кабінету Міністрів ми презентували результати роботи українських держпідприємств (точніше тієї половини з них, які ще діють, а не знаходяться у стадії ліквідації). Навіть топ-100 найбільших підприємств, яким ми надавали підвищену увагу в минулому році, закриють рік зі збитками приблизно в 7,5 млрд грн. Безумовно, це набагато краще ніж в 2014, але я не перестаю задаватися питанням – це результат, до якого ми прагнемо? Чи може держава бути ефективним власником?

Варто зазначити, що державне підприємство - це юридична форма-атавізм, яка дісталася нам у спадок від командно-планової економіки. По суті така форма організації робить підприємство не самостійним господарським суб'єктом, а частиною держави, змушуючи уряд і окремі відомства нести повну відповідальність за дії СЕО. Яскраве підтвердження цієї тези – «Укркосмос» і конструкторське бюро «Південне». У 2014 році Україні довелося виплатити майже 200 млн доларів, щоб покрити їх зовнішні позики. При цьому чистий збиток «Укркосмосу», наприклад, в тому ж 2014 році, склав приблизно 2,2 млрд грн. Я не маю права давати оцінку діям колишнього або нинішнього менеджменту тієї або іншої компанії, але цифри говорять самі за себе. Держава культивує безвідповідальність директорів, і, як наслідок, низьку ефективність їх діяльності.

Саме тому ми вже майже два роки працюємо над реформою держпідприємств – призначаємо нових керівників за прозорим конкурсом, перетворюємо підприємства на публічні акціонерні товариства (корпоратизуємо) та готуємо їх до прозорої приватизації. На кожному кроці ми стикаємося з протидією системи.

Так, наприклад, із 3500 держпідприємств майже половину (42%) не можна приватизувати, тому що вони захищені Законом України «Про перелік об'єктів права державне власності, які не підлягають приватизації». У цьому переліку можна знайти багато цікавого. Зі стратегічними об'єктами начебто ПАТ «Укрзалізниця» там сусідить незліченна кількість баз відпочинку, НДІ, Елеватор в Гребінці і Дирекція будинку державних художніх колективів у центрі Києва. Не кажучи вже про те, що більше 30% з 1478 підприємств, які не підлягають приватизації, сьогодні вже ліквідовано.

Судячи з договорів оренди, які у деяких міністерств знаходяться в публічному доступі, унікальні дослідницькі інститути займаються в основному тим, що здають свої приміщення під офіси за смішними цінами. І мені дійсно дуже шкода, коли провідні заводи і інститути більше не виконують свої функції і не працюють на благо держави, але чи це не є прямим наслідком непрозорого, неефективного менеджменту?

Велика частина підприємств у чинному списку не підлягають навіть корпоратизації. Це означає, що вони не зобов'язані публікувати свою фінансову звітність, проходити незалежний фінансовий аудит, ми не можемо створити незаангажовані спостережні ради, які б займалися їх стратегічним управлінням.

Чи ми можемо змусити всі ці держпідприємства приносити користь державі? Чи вистачить у держави людських ресурсів, щоб викорінити корупцію, що роз'їдає сферу держпідприємств вже 25 років?

Нам здається, що ні. Саме тому ми хочемо залишити у державній власності тільки ті підприємства, які стратегічно важливі для економіки, обороноздатності і соціального життя країни. Більшість із них ми пропонуємо корпоратизувати (за прикладом НАК «Нафтогаз» або ПАТ «Укрзалізниця», де держава володіє 100% акцій). Інші – повністю або частково продати приватним інвесторам на прозорих, незалежних тендерах.

Для цього був розроблений законопроект про скорочення переліку об'єктів, які не підлягають приватизації. Перелік, який уряд запропонує для затвердження парламентом, налічує 430 держпідприємств (і додатково 275 в Криму), які дійсно важливі для України. При цьому не всі держпідприємства з топ-100 включені до цього списку. Так, наприклад, там немає аеропорту «Бориспіль» та Міжнародного аеропорту «Львів». Чи означає це, що ми хочемо їх продати незабаром? Ні. Міжнародні аеропорти і так заборонені до приватизації. Що стосується інших прибуткових підприємств, в які ми призначили нових керівників за прозорим конкурсом, то навіть, якщо перспективи виглядають оптимістично, нам хотілося б залишити за державою можливість залучати приватних інвесторів у майбутньому.

В економіці є таке поняття як «альтернативна вартість». Дуже узагальнено це вартість втраченої можливості при конкретному виборі. Сьогодні альтернативна вартість багатьох держпідприємств досить висока. Тим не менш, з кожним днем вона скорочується. Через 3-5 років ми швидше за все вже не зможемо знайти ні покупців, ні ресурсів для модернізації деяких активів. Як наслідок, вони залишаться баластом на рахунку держави до моменту повної їх ліквідації. У той же час сьогодні у нас є можливість вдихнути нове життя в усі маленькі фабрики, бюро і санаторії: залучити інвестиції, створити нові робочі місця з конкурентними заробітними платами, забезпечити стабільні відрахування в бюджет у вигляді податків або акціонерних часток). Чому ж ми зустрічаємо таку сильну протидію в спробах запустити систему приватизації – нехай це питання залишиться риторичним.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: