Як популізм шкодить Україні

коментувати

Останні тижні були плідні на публікації щодо прогнозних сценаріїв розвитку економіки України на 2017 рік і можливе завершення 2016-го.

І мало хто говорив, що економіка насамперед — це живі люди, а не математична конструкція або бездушні машини. А люди в Україні продовжують зубожіти, втрачаючи роботу, свої можливості набувати освіту і вдосконалюватися, розширювати світогляд і змогу побачити, як варто жити, аби бути впевненому у стабільному “завтра” — власному і своїх дітей.

Україна поступово, вже котрий рік поспіль, втрачає поняття середнього класу, сімейного бізнесу, приватного підприємництва, тобто соціальну основу демократії, яка на наших теренах має всі ознаки махрового популізму. Тож, і маємо вражаючу цифру за півроку — 70 тисяч молоді, котра виїхала на ПМП, навчання і з інших причин до інших країн! Маємо просто масову втечу “мізків” і професіональних робочих рук, які цінуватимуть гідно там, де думають про розквіт нації, а не задаровують її безкоштовною гречкою, аби вибороти перемогу і пройти до владних структур.

 Ви звернули увагу як “просто” вирішуються у багатьох політиків, економістів, фінансистів такі складні проблеми, як економічне зростання, “очищення” фінансової системи, охорона здоров’я, зайнятість працездатного населення, освітня реформа тощо? Все зводиться до 3-5-10 ключових пунктів програм розвитку, стратегій тощо.

При цьому інструментами у досягненні власних цілей виступають емоції натовпу, їхні настрої та їхнє розуміння того, що відбувається навколо. Складно не піддатися інформаційному зомбуванню: жити, бачите, як складно — вже дістали, замучили, підвищили ціни, збільшили тарифи і т. ін. При цьому пропонуються дуже прості шляхи виходу з кризових ситуацій: скоротимо витрати на все, зберемо новий Майдан, поміняємо знову уряд, ухвалимо чергову програму, пролюструємо всіх чиновників тощо. І все сказане залишається у повітрі, бо має загальний для всіх таких починань недолік — відірваність від реального стану речей. Такий харизматичний лідер нібито бере на себе всю відповідальність, начебто впевнено веде всіх “правильним” шляхом. І громада із задоволенням дарує йому цю відповідальність. А потім дуже швидко розчаровується, бо слова, не підкріплені економікою, — лише слова. А звідси вже дуже серйозні проблеми, ключова з яких — довіра. Саме та довіра, яка відіграє досить вагому роль в економічних циклах, виходячи за межі раціональної віри.

Коли ж щезають звичні контури звичного довкілля, коли люди втомлюються від потоку тих змін, які не несуть полегшення, коли у більшості населення відсутнє розуміння того, що відбувається з їхнім життєвим світом, запускається ірраціональне начало як важіль економічної циклічності і передумова розквіту популізму на теренах “вільного” ринку і глобальної “демократії”.

Несистемні проекти одного дня, інакше кажучи прожекти, якими жонглують популісти від політики, не дають змогу пересічним громадянам створити умови, за яких вони мали б змогу самостійно владнати свій світ. Крім того, “допомагають” їм ще й популісти при владі, які штовхають народ на “узбіччя” життя перекрученням і недостовірністю інформаційних меседжів, власною аргументацією своїх дій, що йдуть врозріз зі світовими стандартами суспільних процесів — політичних і соціально-економічних. При цьому така риторика не має у своєму підґрунті реальних прогнозних планів і стратегій. Усе це породжує не тільки незадоволеність громади, а насамперед підриває суспільну довіру. Довіру до державних інституцій, особливо тих, що регулюють фінансову систему країни, довіру до прозорості дій влади на будь-якому рівні і з будь-якого питання.

Що ж робити? На вістрі часу у масштабах України — нагальні заходи з подолання бідності, розвиток внутрішнього попиту за рахунок вітчизняних товарів, модернізація галузей, що дадуть змогу інтенсифікувати український експорт, та ін. Стисло кажучи, програми економічної стабілізації, які необхідно впроваджувати негайно, але повільно, пам’ятаючи ефективність мистецтва маленьких кроків. Важливо якомога скоріше здійснювати реальні реформи, спрямувавши їх на відновлення середнього класу у суспільстві, якомога більше спілкуватися з громадою, аби всі трансформаційні процеси стали для людей зрозумілими і сприйнятними.

При цьому варто приділяти особливу увагу питанню економічної справедливості. І не популістської, а справжньої, ініційованої новим поколінням креаторів постіндустріального суспільства. Інакше і надалі матимемо статус країни з дешевою робочою силою і сировинного придатку світової економіки. У кращому випадку. Якщо ж лідери не усвідомлять необхідність розрубити цей гордіїв вузол, все повернеться на круги свої.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: