Економіка щастя

коментувати

На світовій карті щастя темно-червоним зазвичай позначається найвищий його рівень, помаранчевим – середній, світло-жовтим – нижчий.

За версією британського дослідницького інституту New Economics Foundation (NEF), Україна в цьому Рейтингу щастя, де за одиницю розрахунку береться не ВВП або середній дохід на душу населення, а суб’єктивна задоволеність життям, перебуває на 123-й сходинці. При цьому, серед перших 25 щасливчиків, до яких належать Данія, Швейцарія, Ісландія, Канада, Австралія та інші розвинуті країни, входять такі, як Коста-Рика, Пуерто-Ріко, Панама. Цікаво і дещо несподівано, правда? Як на мене, то це вкотре доводить, що "індекс щастя" абсолютно не кореспондується з кількістю грошей на банківському рахунку або товщиною посадового портфеля. Вміння із задоволенням і смаком жити щомиті – ось головне, що надає нам відчуття щастя.

Складових у такого життя не просто багато – безліч. І у кожного з нас ці складові суто індивідуальні: для когось це набуття власного досвіду самостійними кроками по сходах суспільного визнання, досягнення професійних висот; дехто отримує подих блаженства від єднання з природою і мандрівок по всьому світу; для переважної більшості основою щасливого життя є родина і діти. Перелік "ключів" до щастя може бути безмежним і нетривіальним. Але ми знаємо абсолютно достеменно: людина, яка суб’єктивно задоволена життям, практично на 100% добре почувається фізично і морально, має гарні стосунки з людьми, які її оточують, відкрита до інновацій і нового досвіду, усвідомлює сенс свого життя і сприймає світ позитивно. А ще, на мою думку, щаслива людина – максимально ефективний працівник, особливо якщо займається улюбленою справою. І найменше вразлива до зловживань і шахрайства, оскільки хіба можна порівняти відчуття самореалізації, творчої вдачі та успіхів з тими "гномами остраху", які не дають спати нечесним людям вночі?!

На жаль, коли основним показником ефективної роботи є лише результат, виражений в абсолютних величинах, а цілями у житті стає лише задоволення базових потреб, людям властиво нехтувати такими факторами, як мотивація до саморозвитку, психологічне налаштування, стратегічне мислення. Здається, що все це – абстрактні поняття і зайва філософія. Проте сьогодні стає дедалі очевиднішим, що це якраз і є ті самі фактори, які безпосередньо впливають на економіку інтелекту, як передумову розвитку суспільства у постіндустріальну добу.

Фактично сучасні економісти досить добре розуміють механізм функціонування економічної системи, проте, при цьому, не завжди вміють або хочуть користуватися плодами наукової думки, намагаючись на користь маркетинговим технологіям ліквідувати такі перепони, як раціональна свідомість, звичка критично мислити і мати глибинні наукові або енциклопедичні знання. Зауважу: навіть економічний успіх тієї чи іншої країни не залежить напряму від потенціалу економічної науки, яким вона володіє. Наприклад, Німеччина, яка не має сильної економічної школи, може похизуватися однією з найсильніших економік світу. Японія – аж ніяк не законодавець економічної моди – вже не перше десятиліття вражає всіх економічними дивами. Останнім часом цим шляхом рухається Китай. Пояснення тут досить просте – всі вони оволоділи мистецтвом застосовувати досягнення економічної думки до конкретних ситуацій. І ще – далеко не вся економічна наука потрібна для досягнення відмінних практичних результатів. Як відзначав Дж. Сорос, запорука ефективної роботи полягає насамперед у вмілому поєднанні науки і прагматизму.

Проте без розуміння таких ключових маркерів, як внутрішнє самовдосконалення, усвідомлення свого місця у тій структурі, якій віддаються знання, вміння, час, врешті-решт життя, вміння відчувати і чути кожного з колег не на інтелектуальному рівні, а на рівні щирих почуттів і порядних стосунків, бізнес не побудуєш і не розвинеш. Особливо, якщо організація починає хворіти на Attitude Virus.

Що це таке? Специфічна поведінка співробітників, які створюють лише видимість бурхливої діяльності, метою якої є не результат, а процес. Першими симптомами цього "вірусу" є стресові ситуації на робочих місцях, хамство і грубість співробітників одне одному, погане (формальне, недолуге) виконання своїх обов’язків, приховування результатів роботи свого підрозділу, скарги клієнтів і як наслідок – спад продуктивності праці і деморалізація колективу. "Інфіковані" співробітники умовно поділяються на такі типи: "перфекціоністи" – ті, хто прагне до неможливої досконалості, їх завжди все не влаштовує; "ті, що чинять опір" – співробітники, які докладають усіх зусиль, аби завадити нововведенням і змінам у компанії; "не моя робота" – коли працівники не тільки не бажають допомогти колегам зі свого чи інших підрозділів, а навіть не хочуть виконати найпростіші завдання; "пліткарі" – ті, хто поширює негативні безпідставні чутки; "вороги" – ті, хто вважає колег поруч головними конкурентами, а тому ворогами, а ворогів зазвичай слід знищувати; "песимісти" – ті, хто псують моральний клімат у колективі, нагадуючи про уявну неможливість вирішення проблемних питань, реалізації проривних бізнес-ідей, прогнозуючи можливі ускладнення тощо. Тому варто періодично зупинятися серед сили-силенної поточних справ і ставити собі та очолюваному колективу запитання, що допоможуть тверезо оцінити ситуацію: чи всі співробітники у повному обсязі розуміють місію компанії? чи створене для виконавців сприятливе робоче середовище? чи мають співробітники час для розвитку і самоосвіти? чи додержуються корпоративні традиції та командний дух? тощо. Такий аналіз дасть змогу вчасно уникнути "вірусної хвороби", позбавитися офісного "баласту",зберегти цінних фахівців, а головне – налагодити сприятливий психологічний клімат.

Це не просто слова. Це продукування здатності людини вистояти за умов кризи і безладу, це пізнання власного его, як позитивного ресурсу кращих перетворень у рідній країні, це  усвідомлення себе, як рушійної сили, це відновлення нації, котра спроможна змінити історію, аби жити не просто краще, а й щасливіше.

Існує один неординарний, але дієвий психологічний тест, в якому пропонується відповісти лише на одне запитання: якби вам залишилося жити тільки добу, на що б ви витратили ці години? Впевнений: на те, що ми називаємо "вічні цінності життя" – бути поруч з близькими і рідними, спробувати ще раз смак яблук з рідного саду, вдихнути на повні груди повітря на малій батьківщині, пройтися стежками дитинства й юності. Адже повернути втрачений смак безцінного дару, який надав нам Всесвіт, ніколи не запізно. Тож, може, не варто чекати цієї сумної доби, за якою на нас чекає вічність? Життя – воно поруч, воно різнобарвне і щоранку нас зустрічає день, в якому ми не були ще жодного разу.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: