Чи шкідливі "особливі умови"

коментувати

Не так давно президент Петро Порошенко заявив, що для України металургія більше не є пріоритетом у частині інвестування.

Потім було уточнення його позиції і воно звелося до того, що мова йде про державне інвестування. Але будемо відверті, з того моменту, коли наша галузь стала корпоратизованою, а потім практично приватизована, про якесь державне фінансування говорити не доводиться. Іноді з державним фінансуванням пов'язують ті пільги, які отримала українська металургія в рамках закону України про економічний експеримент на підприємствах гірничо-металургійного комплексу.

Так от, я хочу сказати, що той закон, який був прийнятий, та який я і сьогодні вважаю в чомусь зразком, як раз був направлений для того, щоб створити в українській металургії стартові умови для того, щоб підвестися і вилізти з тієї ями, в якій ми опинилися на середину 90-х років, коли рівень виробництва сталі впав до 23 мільйонів тонн на рік. До слова сказати, саме такий показник у нас був у минулому, невдалому для нашої вітчизняної металургії, 2015 році.

Свого часу роль гірничо-металургійного комплексу в структурі економіки, точніше частка металургії у ВВП, частка в експорті, з моєї точки зору, з точки зору всіх профільних експертів, на початок і середину 90-х років. Нас неодноразово інспектувало ТАСІС, експерти ТАСІС – програма технічної допомоги СНД. Так ось вони показали, що роль металургії виявилася надзвичайно великою і штучно випеченою. І сталося це не тому, що металурги стали краще працювати, ні. У нас порівняно з останніми роками існування СРСР обсяг металургійного виробництва на середину 90-х років скоротився практично в два рази. Але можете собі уявити, наскільки скоротився рівень промислового виробництва в інших галузях, в першу чергу галузях, які визначали металоспоживання. Я маю на увазі машинобудування, військово-промисловий комплекс. Що на фоні ось цього падіння частка України у відсотковому відношенні у ВВП суттєво зросла і майже чверть ВВП та понад 45% валютної виручки стало припадати на металургію. Звичайно, ми віддавали собі звіт, що довго так тривати не може. І для нормально працюючої економіки ці показники абсолютно неприродні, непритаманні. Тим більше, ви не знайдете іншу таку металургійну державу, яка входить в топ перших десяти виробників металургійної продукції (Навіть за підсумками минулого року, незважаючи на те, що він був для нас невдалий і ми продовжували втрачати обсяги промислового виробництва), у якого понад 80%, а в минулому році більше 85% продукції експортується. І тільки 15% йде на внутрішній ринок. Для більшості країн з розвинутою металургійною галуззю, з розвиненою металургійною індустрією цифри якраз навпаки.

Чи існують якісь пільги і преференції для металургів сьогодні?

Відповім на це питання одним словом – ні. Я завжди наголошував і сьогодні ще раз хочу підкреслити, що так звані пільги – це всього лише були стартові умови, які на середину 90-х років, коли падіння галузі було максимальним, дозволили нам розморозити банківські рахунки, на які висіли дуті несплати податків, штрафні пені, призначені за несплату. Був тотальний бартер, якщо пам'ятаєте, грошей просто не було у підприємств. Ледве на зарплату назбирували. А дехто каструлями і пательнями платили своїм робітникам заробітну плату. Так от, ті так звані пільги або умови, які дозволили наростити обсяги виробництва, відновити нормальну систему платежів в галузі і відповідну дисципліну, – це все окупилося мінімум чотири рази. Є дуже переконливий звіт Рахункової палати України. Ми тоді щороку обов'язково інформували про те, як ми використовуємо ті переваги, які дав нашій галузі закон України про економічний експеримент. Економічний ефект – на кожну гривню, яку держава надала у вигляді певних пільг, ми відпрацювали чотири рази цю гривню. Потім держава допомагала в 2008 році, коли восени 2008 року вибухнула світова економічна криза. І від цього в першу чергу постраждала наша галузь. Тому що вона й тоді була експортно-орієнтована. Тоді держава багато в чому допомогла. Були зафіксовані діючі ціни, тарифи на енергоносії, транспортні перевезення, на логістику. Тому що у нас частка логістики виключно велика. І я завжди підкреслюю, що коли транспортники кажуть: ми збільшимо вам всього лише на кілька відсотків тарифи на перевезення, – треба мати на увазі, що у нас діє коефіцієнт 7. Тобто на кожну кінцеву тонну металопрокату, який перевозиться, потрібно перевезти ще 6 тонн вантажу. Потрібно перевезти руду, потрібно перевезти концентрати, окатиші, агломерат, потрібно перевезти феросплави, потрібно перевезти феросплавну сировину, ті ж самі концентрати, руди, потрібно перевезти вогнетриви, а, отже, потрібно перевезти вогнетривку сировину. Потрібно перевезти заготівлю, тому що трубна, метизна промисловість працює на нашій вітчизняній заготівлі. І в сукупності все це набігає. І кожен відсоток автоматично в підсумку обернеться в 7%. Погодьтеся, що якщо рентабельності немає або якщо рентабельність близька до нуля, то ці відсотки вельми істотно тягнуть за собою всю економіку підприємств. І якщо говорити, що після початку кризи 2008 року металургія злегка оживає, і ряд років ми кілька збільшували обсяги виробництва. Мені приємно сказати, що за підсумками 4 місяців цього року ми теж за таким показником, як обсяг виробництва сталі на 16% збільшили обсяг виробництва. Але економічні показники у нас, на жаль, далеко не досягнуті, як ті, які були напередодні падіння, напередодні кризи 2008 року. Ви знаєте, що в кілька разів впали ціни на продукцію. А сировину та енергоносії, а логістика залишилося на колишньому рівні і навіть багаторазово зросла за цей час. Зрозуміло, що ми працюємо у збиток.

Але, чи можна зробити так, щоб вони були більш ефективні і їх рентабельність була вищою?

Знову ж таки, почну зі слова економічного експерименту. Чому ми його називали експериментом. Тому що ми сподівалися, що ті відносно прості рішення в частині оподаткування, зменшення податків у відсотковому відношенні, але розширення за рахунок цього бази оподаткування. Те, що в кінцевому підсумку і дозволило заробити 4 гривні на кожній гривні. Той досвід, який був відпрацьований на металургах, буде поширений на інші галузі нашої економіки. В першу чергу, ми розраховували на ті галузі, які споживають українську металопродукцію. Адже у нас практично за цей час внутрішній ринок розвалився. Він почав дещо оживати до кризи 2008 року. І імпорт за цей час збільшився металопродукції, і наші поставки на внутрішній ринок. Але криза призвела до того, що ми знову опинилися біля розбитого корита. Український метал в нашій країні виявився незатребуваним. І це при тому, що з майже 600 мільйонів тонн металофонду України практично половина зношена більш ніж на 70%, а по цілому ряду позицій на всі 100%. Це колосальний ресурс. І металургам не треба, щоб держава фінансувала нас. Фінансуйте ті галузі, які дають роботу сотням тисяч людей, які дозволяють розвивати внутрішній ринок металопродукції. А при наявності цього внутрішнього ринку наша галузь теж буде менш чутлива до кон'юнктури ринку з його нестабільністю, сильними вітрами, що дують з усіх пагорбів.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Експерти ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: