Відпустка за чужим бажанням. Чи має право роботодавець відправляти або не відпускати у відпустку

Відпустка за чужим бажанням. Чи має право роботодавець відправляти або не відпускати у відпустку
Joergelman/Pixabay

Відпустка – це право працівника на відпочинок, а не обов'язок, який роботодавець може реалізовувати в примусовому порядку. Як користуватися цим правом, пояснюють юристи.

Події останніх двох років в Україні вплинули зокрема на ситуацію на ринку праці, змусивши працевлаштованих громадян міцніше триматися за свої робочі місця. Тенденція свідчить про те, що з кожним роком все більше і більше українців вирішують не йти у відпустку, оскільки вважають, що їхня, нехай і короткострокова, відсутність на робочому місці може призвести до втрати роботи. Часом роботодавці у примусовому порядку відправляють робітників у відпустку на час новорічних чи травневих свят. Окрім того, деякі працівники вбачають у компенсації за невикористані дні відпустки додаткові, часто необхідні надходження у сімейний бюджет. Роботодавці ж зі свого боку намагаються не допустити таких ситуацій, мотивуючи або примушуючи працівників вчасно користуватися своїм правом на відпочинок. НВ попросило юристів пояснити, чи має право роботодавець примушувати працівників йти у відпустку у зручний для компанії час, вимагати від них використати належні їм дні відпустки у той чи інший термін чи не компенсувати їм невикористану відпустку.

Щорічна оплачувана відпустка є однією із соціальних гарантій, які надаються усім без винятку офіційно працевлаштованим особам. За загальним правилом кожен працівник має право на 24 календарні дні відпустки протягом року, починаючи з дня працевлаштування.

За своєю природою відпустка – це гарантоване державою право особи, яка працює, на відпочинок. Реалізація такого права є добровільною, але водночас відбувається за чітко визначеними правилами.

На практиці трапляються випадки, коли роботодавець здійснює тиск на працівника та спонукає останнього використати відпустку у зручний для роботодавця час. Формально роботодавець не має жодних механізмів, аби примусити працівника піти у відпустку, проте неформальні заходи інколи виявляються переконливішими, ніж законні. Усні вимоги, погрози застосування доган, скарги вищому керівництву чи протиставлення колективу – зазвичай такі дії з боку роботодавця призводять до того, що працівник навіть не намагається відстоювати свої права, а беззаперечно виконує волю роботодавця.

Нижче наведені практичні поради та відповіді на головні питання щодо прав та обов'язків працівника стосовно розпорядження відпусткою.

Запитання: Чи має роботодавець право зобов'язати працівника піти у відпустку?

Відповідь: Ні

Строки та тривалість відпусток мають погоджуватися між роботодавцем і працівником із урахуванням інтересів та можливостей обох сторін. Єдине чинне обмеження, яке не дозволяє працівникові довільно визначати період відпускного періоду, – це затверджена у компанії черговість надання відпусток.

У статті 10 Закону України Про відпустки (далі – Закон) встановлюється черговість надання відпусток, яка визначається графіками, що затверджуються роботодавцем і доводяться до відома всіх працівників.

Варто зазначити, що відсутність затвердженого графіку відпусток у компанії є незначним адміністративним правопорушенням, тому на практиці далеко не всі роботодавці виконують цю вимогу закону. Так, у компаніях, де графік не складається, роботодавець не має навіть цього формального важеля впливу на відпускну активність працівника.

Позиція Закону тут однозначна: планування відпустки – це результат домовленості між працівником та роботодавцем, тому примусовість та наказовість не застосовуються до цієї категорії правовідносин, і роботодавець не має законного права змусити працівника піти у відпустку.

Запитання: Чи може роботодавець правомірно винести догану чи звільнити працівника за відмову у використанні відпустки у запропонований роботодавцем період?

Відповідь: Ні

Кодекс законів про працю (далі – Кодекс) надає чіткий та вичерпний перелік підстав для звільнення працівника та для винесення догани. Відмова працівника піти у відпустку не є підставою для жодного зі згаданих дисциплінарних стягнень.

Стаття 40 Кодексу, яка визначає підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, не містить положення про відмову працівника піти у відпустку. Будь-які натяки чи погрози щодо можливого звільнення з боку роботодавця у разі відмови працівника від відпустки є необґрунтованими та незаконними.

Відмова співробітником від пропозиції піти у відпустку за жодних обставин не може класифікуватися як порушення трудової дисципліни.

Вимога/прохання/рекомендація роботодавця щодо відпустки фактично не є розпорядженням роботодавця. Розпорядження – це акт одностороннього волевиявлення, а як ми вже зазначали раніше, питання щодо відпусток вирішуються за домовленістю і не можуть бути результатом одностороннього акту волевиявлення.

Отже, у разі відмови робітника піти у відпустку, накладання роботодавцем догани або звільнення такого працівника є неправомірними.

Запитання: Що відбувається із невикористаними в поточному році днями відпустки?

Відповідь: Вони переносяться на наступний рік з обмеженням у два роки

Невикористані дні основної щорічної відпустки та інших додаткових відпусток не анулюються. Українське законодавство взагалі не передбачає такого механізму. Тому, будь-які найменші натяки з боку роботодавця на те, що невикористані відпускні дні наступного року "зникнуть" чи ще кудись "подінуться" є безпідставними та неправдивими.

Відповідно до статті 12 Закону, щорічну відпустку повністю або ж її невикористану частину має бути надано працівникові до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається така відпустка. Це означає, що на наступний рік невикористані відпускні дні переносяться.

Залежно від обставин існує кілька можливих сценаріїв використання накопиченої відпустки.

Сценарій 1. Якщо трудові відносини з роботодавцем припиняються

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки відповідно до вимог статті 24 Закону. Законодавець не обмежує кількість невикористаних відпускних днів, що підлягають компенсації, тому грошова компенсація виплачується за всі дні, незалежно від їхньої кількості.

Сценарій 2. Якщо працівник має, наприклад, 36 невикористаних днів відпустки, накопичених протягом кількох років, і хотів би використати їх протягом одного року

Закон передбачає верхній ліміт відпускних днів протягом одного року – загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів.

Водночас у разі бажання працівника використати 59 днів відпустки поспіль у роботодавця можуть виникнути обґрунтовані заперечення, і він може намагатися обмежити чи розділити кількість відпускних днів на частини для забезпечення безперебійної роботи підприємства.

Запитання: Чи має право працівник вимагати грошову компенсацію за невикористані дні накопиченої відпустки?

Відповідь: Так

Зазначимо, що стаття 2 Закону дозволяє за бажанням працівника заміняти відпустку грошовою компенсацією. Це означає, що роботодавець не має права на власний розсуд замінити відпустку грошовою компенсацією, натомість працівник має право попросити таку заміну. При цьому особам до 18 років заборонено проводити таку заміну у будь-якому разі.

Євгенія Галамасюк і Анастасія Котова – юристи компанії Marchenko Danevych. 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

НЕ ПРОПУСТІТЬ

ТОП-3 блога

Читайте на НВ style

Економіка ТОП-10

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: